Питання Одеського порто-франко в історичній літературі 1920-х - середини 1930-х pp. (58671)

Посмотреть архив целиком

Питання Одеського порто-франко в історичній літературі 1920-х - середини 1930-х pp.


Нові підходи до вивчення функціонування та значення Одеського порто-франко з'явились в українській історіографії 1920-х-середині 30-х pp. На перший план висувається вплив цього режиму на українське господарство зазначеної доби. Характерним було й те, що історики на відміну від своїх попередників, як правило, не давали однозначної оцінки цьому явищу.

О. Оглоблин, який приділив багато уваги дослідженню питань, пов'язаних з Одеським порто-франко, визначав такі його позитивні моменти: "Порто-франко сприяло нагромадженню капіталу в Одесі, збільшувало товарний обіг в інтересах як імпорту, так і експорту, поширювало Одеський ринок, зміцнювало закордонну торгівлю України... сприяло поширенню експорту пшениці. Нарешті порто-франко спричинилось до зростання Одеси як промислового й культурного центру. Заробітна платня через це збільшувалася. Реальний заробіток тут був вищий, ніж в Англії, або в будь-якій іншій Європейській країні...".

Воно сприяло, за О. Оглоблиним, також появі нових видів експорту, мало позитивний вплив на виробництво в Україні. Окрім того, український споживач був задоволений безмитним імпортом ("...український дідич мав право гадати, що порто-франко - річ взагалі непогана, бо дешево міг дістати в Одесі або з Одеси усе потрібне йому і то доброго готунку", а економіка України спромоглася, на думку автора, відмовитись від деяких примусових економічних зв'язків з Росією й продовжувати й розвивати стосунки з Заходом. Останнє було особливо важливим після впровадження в імперії протекціоністської системи. "31822 р. починаючи порто-франко - то була тільки маленька квартирка в величезному мурі заборончої системи". Саме тому, вважав О. Оглоблин, російські фабриканти, втрачаючи ринки збуту на Півдні України, так запекло вимагали припинення порто-франко ("...звичайно вельми вабило закрити й це...").

Відомий вислів Г. Неболсіна щодо порто-франко: "Должно применять часть государства к целому, а не целое к частям оного", О. Оглоблин коментував так: "...інтереси української "частки" мусили поступитися інте¬ресам московського цілого".

О. Оглоблин вважав досить значними обмеження порто-франко, ті, що були зроблені в 1822 році, й заснований у 1835 році Воздвиженський ярмарок, який, на думку автора, посилив вплив в Одесі російських виробів (цьому суперечать дані дореволюційного історика Одеси С. Плаксіна, за яким обороти цього ярмарку були незначними, порівняно з оборотами порту, велика частина товарів, що знаходила на ньому покупців, була українського виробництва, а російські лише ті, що користувалися попитом у світі, себто зовсім не мануфактурні. Більшість купців на ярмарку була з українських міст)226.

Уряд Росії, на думку О. Оглоблина, був змушений дозволити тривале існування режиму порто-франко внаслідок зовнішнього впливу, зокрема Віденських угод, ("...російський уряд мусив зважати на певні інтереси і вимоги збоку Центральної і Західної Європи. Це була сила, що спонукала російський уряд бодай до невеличких поступок"). Проте були для того і інші причини.

О. Оглоблин бачив й негативні наслідки Одеського порто-франко (1819-1859 pp.). Воно, на думку історика, поширюючи торгівлю морем з Англією, шкодило старим торговельним зв'язкам з Німеччиною.

Окрім того, порто-франко, за О. Оглоблиним, мало негативний вплив перш за все на розвиток української промисловості, російська за великою відстанню страждала не так. Деякі з галузей української промисловості були "задушені у колисці" (як, наприклад, цукрова промисловість Півдня). Наводячи дані про збільшення цукрового імпорту в Одесу, історик зазначав, що від контрабанди цукру в першу чергу несли збитки саме українські цукрові заводи, а не петербурзькі ("...український цукор скоріше просувався з Росії, ніж опановував становище на Півдні України")228. Тому, на думку О. Оглоблина, царський уряд не так вже й нехтував інтересами російської промисловості, впроваджуючи режим порто-франко, бо останній сприяв утриманню України як аграрної території. Автор зазначав, що політику уряду щодо порто-франко не можна було б зрозуміти, якщо не зважати подальші події другої половини XIX ст., й висував концепцію "буферної економіки", - якою, на його думку, внаслідок режиму вільної торгівлі в Одесі була значна частина українського господарчого терену, що сприяло збереженню її на наступний період, як ринка збуту російської промисловості.

Пізніше, в іншій своїй розвідці, О. Оглоблин зазначав, що порто-франко не менш ніж цукровій промисловості України зашкодило розвитку її бавовняного виробництва. Тут також мав місце ефект економічного "буфера". "У той час, як тариф 1822 року дуже обмежив приступ... товарам чужоземного походження до Росії,- писав О. Оглоблин,- Україна була віддана на поталу чужоземному довозові, як з боку європейського транзиту, так особливо через Одеське порто-франко. Цю систему господарського буфера - доречі, взагалі характерну для тогочасної економічної політики Росії щодо України - можна зрозуміти... лише в аспекті дальшої експансії російського капіталізму на Україні й катастрофічного занепаду української бавовняної промисловості. Зберігаючи в своїх руках ключі від митної політики імперії, російській уряд, всупереч навіть короткозорим протестам з боку російської буржуазії, знав, як найкраще тоді було подолати українську промисловість, обмежити майбутню загрозу конкуренції українського капіталізму".

Отже надання царським урядом Одесі прав порто-франко, за Оглоблиним, лише зовні виглядало поступкою українським землевласникам та торговцям-експортерам. Насправді ж воно було добре завуальованою політикою, що забезпечувала майбутні прибутки російських промисловців на ринках України. Однак деякі з російських фабрикантів першої половини XIX ст. не могли збагнути справжньої мети цієї досить тонкої політики, і вимагали від уряду скасування порто-франко. Проте, незважаючи на це, О. Оглоблин все-таки вважав загальний вплив порто-франко на економіку України першої половини ХГХ ст. позитивним.

І. Бровер розглядав порто-франко в плані вирішення найголовнішої, на його думку, проблеми українського господарства зазначеного періоду -нестачі вільних капіталів. Впровадження порто-франко, зазначав він, мало досить велике значення "не тільки сприяючі збільшенню тих купецьких капіталів, що вже брали участь у місцевому обігові, а й притягуючі нові здебільшого чужоземні капітали"231. Незважаючи на це, коментуючи слова з відповіді комерційного відділу одеської ради від 1833 року про залучення порто-франком значних іноземних капіталів для хлібної торгівлі.

Бровер зазначав, що це мало впливало на нагромадження капіталів серед поміщиків. ("Не так дивилися на ролю купецьких капіталів у закордонній торгівлі збіжжям самі поміщики. Вони шукали можливість звільнитись від посередництва різних агентів, купців і негоціантів і налагодити безпосередні зв'язки з Західною Європою").

Історик також, зазначаючи нагромадження великих іноземних капіталів в порто-франківській Одесі, визнавав, що вони в більшості втікали за кордон й не вкладалися в розвиток українського господарства. Але причину втечі капіталів він бачив не в режимі порто-франко, а в його співіснуванні з відсталими"формами землеволодіння та феодальними порядками, які здебільшого робили недостатньо вигідним вкладання іноземних грошей у прогресивні форми виробництва233.

Таким чином, в історичній літературі 1920 - середини 30-х років по суті було започатковано нову традицію стосовно оцінок одеського порто-франко. На відміну від дослідників ХГХ ст. (яких можна чітко розподілити на "оборонців" та критиків режиму порто-франко) тогочасні історики, виходячи з економічних інтересів України в цілому, знаходили в одеській "вільній гавані" як позитивні, так і негативні аспекти.

Проте продовжували зберігатись і крайні оцінки порто-франко. Так, М. Слабченко вказував лише на позитивне значення режиму вільної торгівлі в Одесі для українського господарства першої половини XIX ст. Така оцінка, напевно, була обумовлена деякою ідеалізацією товарообміну між Україною та європейськими державами, яка була притаманна поглядам цього історика. Скасування порто-франко М. Слабченко розглядав як наслідок послідовної боротьби російської промисловості за ринки збуту на Україні: "Вона добивалася вільгот для себе й тому навіть не оголошувалося окремо припинення порто-франко, воно відпало саме після Севастополя, війна усунула чужинця й на його місце поставила заброньованого тарифами російського експортера".

Досить схожу на оглоблинську концепцію "буферної економіки" характеристику впливу одеського порто-франко на економіку України давав молодий історик 1920-х pp. T. Слабченко. "Забезпечений збут сільськогосподарських продуктів, - писав він, - не міг стимулювати України й на перехід до індустріального розвитку. Вона могла зі сторони, також з заходу дістати не тільки необхідний їй реманент, але й всі інші речі. Заведення в Одесі порто-франко (в царському маніфесті від 10.05.1817 р. так і говори¬лось: "...бажаючи доставити нові способи й полегшення до розвинення зовнішньої торгівлі..."), навпаки, затримувало дідичів на лінії хліборобства. Аби не випустити хлібного ринку, де було скасовано хлібні закони тільки в 1846 p., порто-франко в Одесі було продовжено до 1854 р. Однак, на відміну від О. Оглоблина, Т. Слабченко, виходячи з вищенаведеної тези, вважав загальний вплив функціонування режиму порто-франко на господарський розвиток України негативним.


Случайные файлы

Файл
24750.doc
101648.rtf
25517.doc
145419.rtf
17264-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.