Коліївщина.

1768 рік був часом загальної смути. Шляхту Речі Посполи­тої дедалі більше дратувало постійне втручання у польсь­кі справи російської цариці Катерини II. Спочатку вона добилася того, що королем Польщі обрали її ко­ханця Станіслава Понятовського, а згодом примусила поляків гарантувати релігійні свободи православним. Розлючена шанта­жем росіян польська шляхта утворила в лютому 1768 р. Барську конфедерацію й напала на російські війська, роз­ташовані на польських землях. Для православних Речі Пос­политої настали тривожні часи. Ба­гато з них були переко­нані, що конфедерати не простять їм підтримки, яку вони одержували від росіян. Інші вирішили вдарити по шляхті, доки вона не на­пала першою. У травні 1768 р. з Мотронинського монастиря вирушила на північ у заселені частини Правобережжя ватага із 70 гайдамаків під прово­дом Максима За­лізняка, запорожця з Лівобережжя. Залізня­кові люди підбурювали селян до пов­стання. У їхніх маніфестах проголошувалося: «Настав час скинути з себе раб­ство... і помститися за муки, зневагу і небачені гнобле­ння, яких ми зазнали від наших панів».
За лічені дні загін поповнили новобранці з селян і манд­рівних гайдамаків. Місто за містом падали перед повстан­цями: Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянка. На по­чатку червня близько 2 тис. гайдамаків обступили Умань — добре укріплене місто, де сховалися тисячі шляхтичів, католицьких та греко-католиЦьких священиків, орендарів-євреїв. Долю Умані вирішив Іван Гонта — сотник в охороні Стефана Потоцького, який разом зі своїм загоном узяв бік повстанців. Коли мі­сто здалося, почалась нещадна різанина, в якій страшною смертю загинули ти­сячі чоловіків, жінок і дітей. Яків Швачка господарював ближче до російського кордону, в околицях Василькова та Білої Церкви. Він прославився між ватажками особливою жорстокістю. Го­ловним пристанищем його був Фастів, туди до нього приво­дили зловлених ляхів, там їх судили і вбивали: слідча комісія нарахувала потім таких вбитих біля 700 душ. На­прикінці червня в руках повстанців були Київське, Брац­лавське, а також частина Подільського і Волинського воє­водств. Лише присутність польських та російських військ на інших західноукраїнських землях перешкоджала їх при­єднанню до повстанців. До поразки повстання зовсім не­сподівано спричинилися росіяни. Побоюючись поширення повстання на Лівобережжя, Катерина II наказала своєму полководцеві генералу Михайлу Кречетникову подати допо­могу полякам. Увечері 6 липня 1768 р. Кречетников запро­сив на бенкет Залізняка, Ґонту та інших гайдамацьких ва­тажків, де заарештував їх разом з їхніми приголомшеними товаришами. Російських підданих було відіслано на суд в Київ, польських – віддано польському начальству, що спричиняло лютий суд на місці, вбиваючи багато людей на смерть, або засуджуючи на різні люті муки. Росіяни вида­ли Ґонту та 800 його людей полякам, які піддали його тортурам, а потім стратили. Залізняка та решту гайдама­ків було заслано до Сибіру. На­ступних кілька років поль­ський воєвода Юзеф Стемпковський продовжував чинити пом­сту над українськими селянами, тисячі яких він заморду­вав у своїй резиденції в Кодні. Так зустріло сумний кінець останнє повстання українських селян проти польсь­ких феодалів.


1




Случайные файлы

Файл
12656.rtf
6968-1.rtf
121447.rtf
121796.rtf
147046.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.