Голодомор 1932–1933 років в Україні (56985)

Посмотреть архив целиком

Голодомор 1932–1933 років в Україні


Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932–1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору (кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932–1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932–1933 років «національною трагедією українського народу». Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932–1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. 4 листопада 2005 року Президент України В.А. Ющенко в Указі «Про вшанування жертв і постраждалих від голодоморів в Україні» назвав голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років геноцидом українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», у якому голодомор 1932–1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі ст. 2 Конвенції, під дефініцією «геноцид» мається на увазі «будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»).

Своє ставлення до подій, пов’язаних з Голодомором 1932–1933 років в Україні, висловила 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнявши 1 листопада 2007 року резолюцію про вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні.

Президент України Віктор Ющенко 2 листопада в інтерв’ю журналістам українських видань, відзначаючи, що міжнародна спільнота вперше в такому масштабі (193 країни світу) ухвалила консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932–1933 років, вітав прийняття ЮНЕСКО цієї резолюції і висловив упевненість, що настане час, коли більшість країн світу визнають Голодомор актом геноциду українського народу.

Офіційним початком хлібозаготівельної кампанії 1932 року є 1 липня. План хлібозаготівель по Україні був затверджений ІІІ Всеукраїнською конференцією КП(б) У, що відбулася 6 – 9 липня 1932 року в Харкові у приміщенні Державної опери. Стратегічну лінію ЦК ВКП(б) на конференції представляли В. Молотов та Л. Каганович. «До безумовного виконання» було прийнято «встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору України обсягом 356 млн. пудів». Політбюро ЦК КП(б) У після ІІІ партконференції встановило 4% надбавку до хлібозаготівельного плану, а також дозволило запровадити 2% надбавки до районних планів.

План хлібозаготівель визначався, виходячи з норми врожайності 1932 року. На 5 липня це була орієнтовна норма у 48,4 – 52,7 пудів/га, з 1 жовтня – оперативна у 42,1 – 46,5 пудів/га. Однак і вона була завищеною, як і офіційна цифра зібраного в Україні у 1932 році врожаю – 912,5 млн. пудів або 14,6 млн. тонн (Таугер М.Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С. 306, 308). За ствердженням одного з найавторитетніших українських дослідників Голодомору доктора історичних наук В. Марочка, валовий збір зернових в Україні у 1932 році становив 12,8 млн. тонн (близько 800 млн. пудів). Порівняно з 1931 роком, він зменшився на 306,3 млн. пудів.

І все ж становище з урожаєм саме по собі не могло спричинити тотального голоду, через який вимерла майже половина сільського населення України. Зібраного хліба було достатньо для задоволення як продовольчих потреб населення, так і утворення насіннєвого фонду. Українські дослідники Голодомору 1932–1933 років в Україні довели, що «фізичне винищення українських селян голодомором – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні» (В. Марочко. Голодомор 1932–1933 рр. К., 2007. – С. 3). Про це безперечно свідчать архівні документи партійних, радянських і каральних органів.

З 1929 року Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 року, коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель, селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса, вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи тощо.

Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 році було від 1 до 1,5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 році один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за підсумками 1931 року, колгоспники України майже не одержали, зокрема, на Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на Київщині – 28%.

По одноосібному сектору діяли норми оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930/31 рік. Для України, порівняно з іншими союзними республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 крб., білоруські – 55 крб., закавказькі – 52 крб., російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні мали сплачувати 21 крб., Білорусії – 17,5 крб., а по інших республіках – від 13 до 15,5 крб. Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р. №50 «Про порядок проведення по Харківській окрузі єдиного сільськогосподарського податку на 1930–1931 роки», норми прибутковості, а з ними і розмір податку встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб. та 110 крб. за га відповідно). Із завершенням суцільної колективізації грошовий податок було в значній мірі замінено натуральним еквівалентом.

У зв’язку з тим, що обсяг хлібозаготівель 1931 року (39% валового збору) сягнув критичної межі для хлібофуражного балансу України, навесні 1932 року по селах почався голод, худоба вимирала. Недосіяними залишилося 2,5 млн. га землі. Треба також взяти до уваги величезні втрати при збиранні врожаю 1932 року та 1,1 млн. га зовсім невижатих земель. Не обґрунтована економічно, аграрна політика більшовиків призвела до втрати селянами мотивації до праці, наслідком чого стало падіння сільськогосподарського виробництва. З матеріалів, що зберігаються у колишньому Кремлівському архіві Політбюро ЦК КПРС, видно, що середня врожайність за 5 років перед 1932 роком знизилась майже на 30%, по Україні цей показник склав понад 43% (у 1927 році, до колективізації – 11,2 ц/га, у 1931 – 8,3 ц/га). Між тим хлібозаготівлі зростали з року в рік. По Україні їхній приріст у 1931/32 році, порівняно з 1929/30 роком, склав 36,7%.

За таких обставин розрахунки з колгоспниками по трудоднях за 1932 рік, порівняно з минулим роком, ще погіршилися. З матеріалів пленуму ЦК КП(б) У від 15 лютого 1933 року видно, що від серпня 1932 до лютого 1933 року 88% колгоспників Одеської, 94,8% колгоспників Дніпропетровської, 81,6% колгоспників Харківської і майже 70% колгоспників Вінницької областей не мали жодного грама хліба. Така ж картина спостерігалася і по інших областях України. Із близько 20-мільйонного сільського населення України працездатних колгоспників налічувалося тільки 6,3 мільйона, з них половина нічого не отримала за заробленими трудоднями, а 13 мільйонів непрацездатних (діти, люди похилого віку, інваліди) взагалі не забезпечувалися з фондів колгоспів. У випадку смерті колгоспника, зароблений ним на трудодні хліб родині не видавався.

Попри всі «старання» хлібозаготівельних загонів, застосування репресивних заходів на підставі написаного Сталіним власноруч закону про охорону суспільної власності від 7 серпня 1932 року, відрядження усього керівного складу ЦК КП(б) У та обкомів на хлібозаготівлі до районів з метою усунення у місцевого керівництва «хвостистських настроїв», заборону колгоспної торгівлі хлібом та перемелювання збіжжя на млинах без дозволу сільрад, а також те, що хлібозаготівельний план прийшлось тричі скорочувати, до 1 листопада 1932 року від селянського сектора України надійшло лише 136 млн. пудів збіжжя (Ю. Шаповал. «Повелительная необходимость»: рік 1932-й. До дня пам’яті жертв голодомору і політичних репресій / Дві Русі. К., 2003, С. 283 – 284).


Случайные файлы

Файл
91988.rtf
Staroobradci.doc
26456-1.rtf
58214.rtf
23010.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.