Біловезькі угоди та створення СНД (56692)

Посмотреть архив целиком

БІЛОВЕЗЬКІ УГОДИ ТА СТВОРЕННЯ СНД


8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про Співдружності Незалежних Держав СНД 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р. Угоду про створення Співдружності незалежних держав було ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість ратифікації зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Ратифікація цього документа відбувалася з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі у СНД. Так, у п.З Угоди наголошено, що держави - члени Співдружності, реформуючи розташовані на їхніх територіях угрупування збройних сил колишнього Союзу РСР і створюючи на їхній базі власні збройні сили, співпрацюватимуть у забезпеченні міжнарод­ного миру та безпеки. У п.б Угоди читаємо, що кожна з високих Договірних сторін залишає за собою право призупинення або припинення дії цієї Угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників Угоди за рік. Одне із застережень -слово «Співдружність» писати з малої літери.

Проте «застереження» не припинили різне тлумачення Біловезької угоди і не гарантували від можливої небезпеки перетворити Співдружність на державне утворення. Ці тривожні настрої спонукали Верховну Раду України прийняти 20 грудня 1991р. документ під назвою Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність незалежних держав", у якій було наголошено, що мають місце неоднозначні тлумачення як окремих положень Угоди, так і загального її спрямування офіційними колами сторін, що її уклали. Заява акцентувала увагу на статусі України як неза­лежної держави, суб'єкта міжнародного права. Важливими є пункти 2 і 3 Заяви, у яких говориться:

  • п.2 «Україна заперечує перетворення Співдружності неза­лежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління»;

  • п.З «Україна заперечує надання Співдружності незалеж­них держав статусу суб'єкта міжнародного права».

Не менш важливим є п.6, який має безпосереднє відношення до сучасних територіальних претензій Росії щодо Криму: кордон між Україною, з одного боку, та Росією і Білорусією — з іншого, є державним кордоном України, який є недоторканим. Лінія його проходження, визначена догово­ром між Україною і Росією 1990р, лишається незмінною незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди чи ні.

Це свідчило про те, що Україна почала виносити висновки з уроків історії. Досить сказати, що в період з 1921 по 1930р. довільне перекроювання кордонів союзних і автономних республік відбувалося 45 разів: у 1931-1940р. - 26 разів, 1941-1950 рр. - неодноразово у зв'язку із депортацією і позбавленням державності ряду малих народів. У 1951-1960 рр. кордони переглядалися і змінювалися сім разів, включаючи передачу Криму Україні. У1961-1970 рр. - п'ять разів. У 1971-1980 рр. - тричі. За оцінкою доктора економічних наук Ю.Шишкова протягом 60-й років території у когось відбиралися і комусь передавалися близько 100 разів". З розпадом СРСР територіальні претензії один до одного мали фактично всі союзні республіки, що вже на 1992р. вилилося майже у 200 вогнищ напруженості і навіть широкомасштабних воєнних дій'". Ось чому такий важливий цей пункт Заяви. У зв'язку з цим варто пам'ятати положення Біловезької угоди щодо утворення СНД: взаємне визнання і поважання територіальної цілісності країн - учасниць і недоторканість кордонів, що існують між ними у рамках Співдружності.

Заява стала офіційним тлумаченням Біловезької угоди і зобов'язувала керуватися нею у своїй діяльності Президента України, прем'єр-міністра України, та інші структурні ланки виконавчої влади. Її значення для подальшої позиції України у Співдружності надзвичайно велике. Саме змістом Заяви керувався Президент України під час переговорів у Алма-Аті, а також під час другої зустрічі у Мінську.

Заява зв'язувала руки Президентові України від необачного підпису якогось документа, який би йшов в розріз із національними інтересами України. Таким чином, паралельна праця у формуванні політики України, Верховної Ради, політичних партій, дали добрий результат. Україна продиктувала іншим членам Співдружності свої умови, які стали на перешкоді Росії перетворити СНД на нове державне утворення, сприяли активізації діяльності України як суб'єкта міжнародних відносин.

Висловлена у застереженнях і Заяві позиція України викликала бурю невдоволення серед певної частини російських політиків і російського суспільства, якими оволоділа ностальгія за минулою величчю Росії. У газетах і журналах з'явилась злива статей з осудженням Біловезької Угоди. Пропагувався погляд, що створення незалежних держав — явище короткочасне, і що невдовзі розпочнеться зворотний процес. Під тим оглядом є характерною стаття Євгена Бажанова «Не спешите отпевать державу»". У ній автор пише:

«Гены русских и российского государства несун память о прошлом величии и методах его достижения... Под вывеской СНГ или какой-нибудь другой, неважно какой, тысячелетняя метрополия от столкновений и склок с соседями перейдет к их очередному собиранию под свое крыло».

Це написано у час гарячкових пошуків російськими політиками ефективного механізму реанімації єдиної союзної дер­жави. Рецептів було чимало: від крайньорадикальних до еволюційно-ліберальних. Деякі з них привернули увагу керівників РФ. Відомий представник російського шовінізму Сергій Бабурін радив застосувати до колишніх республік юридично-правовий механізм, зв'язати їх угодами. «Восстановление или создание союзного государства должно проходить через структуру новых правовых документов, через законы, через договоры, через референдум». Своє слово щодо відновлення СРСР сказав і досвідчений колишній ідеолог КПРС Яковлев, який радив для відновлення єдиної союзної держави використати на повну силу усі можливості СНД".

Аналіз підписаних у рамках СНД документів свідчить, що чимало порад було враховано: більшість документів СНД просякнуті ідеєю перетворення СНД на великодержавну структуру, новітню російську імперію. Ось чому такого значення надавалося підготовці проекту Статуту СНД".

Зміст цього документа дає підставу зробити висновок, що у випадку його підписання усіма державами-членами СНД і зобов'язуючого виконання його основних положень, у Євроазіатському регіоні тихо і непомітно, шляхом укладення ряду угод, як радив Сергій Бабурін, відновилася б політико-військова структура, яка у більшій чи меншій мірі нагадувала б Радянський Союз. І якщо цього не сталося, то тільки тому, що до ініційованого Росією процесу реанімації єдиної союзної держави не приєдналася Україна. А без України відновлення Російської імперії на пострадянському просторі (ця думка стала вже аксіомою) неможливе.

Статут СНД прийнято 22 січня 1993р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою. Зі створенням та функціонуванням Співдружності керівництво кожної держави-засновника вбачало вирішення різних завдань, часом протилежних. Якщо Президент та Верховна Рада України у Співдружності вбачали механізм цивілізованого розлучення, то для керівництва Російської Федерації Співдружність та її органи стали важелями інтеграції молодих держав та закріплення російських впливів на їхніх теренах.

Для України були неприйнятливими ряд статей, в тому числі ст.30, у якій йдеться про «Головне командування Об'єднаних збройних сил», а також ст.31, у якій констатується, що рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільного положення в них.

Це означає, що Україна, яка не підписала Статут СНД фактично, де-юре не є дійсним членом СНД, а перебуває в СНД на особливому статусі, який випливає із ратифікованої нею Біловезької Угоди разом із застереженнями і заяви, про що йшлося вище.

Статут започаткував під виглядом інтеграційних процесів активну політику Росії по збиранню під власне крило втрачених колоній - колишніх республік СРСР.

Рішення про створення органів, які мають реальне значення для функціювання СНД, прийняті в травні 1993р. Цими органами стали Виконавчий секретаріат, який має організаційно-технічні функції, та Координаційно-консультативний комітет (ККК), що складається із замісників голів урядів, який повинен відповідати за виконання рішень центральних органів. Лише Україна наполягала на наданні ККК тільки координаційних функцій.

Підкреслимо, що до накинених централізованим способом зверху інтеграційне імперських ініціатив Росії у трьох основних сферах - економічній, військовій і політичній -Україна поставилася з належним критицизмом, хоч не обійшлося без прорахунків і вимушених компромісів. Тут слід виділити Договір про створення Економічного союзу, підписаний 24 вересня 1993р., який став закономірним і об'єктивним підсумком процесів, що відбуваються в країнах СНД, і заклав основи погодженої стратегії із усунення кризових явищ і реформування усієї економічної сфери СНД. Головною особливістю Договору є те, що він проголошує принцип поваги суверенітету кожної держави і невтручання в справи один одного, поваги прав і свобод людини, неприміненні будь-яких видів економічного тиску у відносинах між ними.


Случайные файлы

Файл
140968.doc
151565.rtf
18632-1.rtf
referat.doc
DOKLAD-4.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.