Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Пол-тавській області (9401-1)

Посмотреть архив целиком

Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Полтавській області

Українська академія державного управління при президентові України

Харківський філіал

Харків - 1997

Вступ

З різних причин Україна, яка була периферією бувшого СРСР, зараз знаходиться обабіч процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці, що сильно стримує розвиток України як суб`єкта господарського механізму світу.

В даний час, час переходу до ринкових відносин, необхідно переглянути теоретичні основи і практику функціонування економіки України, і на цій основі шукати шляхи входу молодої держави у світове співтовариство не як сировинного додатку і ринку для третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на якого потрібно зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

Сьогодні Україна переживає важкий час. Головними диспропорціями, що прописались в економіці України, є дефіцит бюджету, спад національного доходу, порушення платіжного та торгівельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом[24,c.15], що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідно вирішувати багато складних питань і виконувати національні та регіональні програми, що потребують високих інтелектуальних та матеріальних витрат.

Перехід України до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних високорозвиненим країнам.

Нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи, що повинно прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок.

Виходячи із ситуації, що склалася, визначаються основні пріоритети сучасної української економічної політики. Це реанімація та стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, приведення якості продукції до рівня, при якому реальним стане вихід на основні світові ринки.

Провідне місце (близько 70%) у експорті найбільш розвинених країн (в тому числі США, Німеччина, Японія) посідають саме наукомісткі, високотехнологічні товари[24,c.130]. Їх конкурентоспроможність забезпечується великими витратами, в тому числі з боку держави, на науково-дослідні та конструкторські розробки. Економіка цих країн, та країн, що здійснили потужний ривок у сім`ю світових лідерів, сьогодні будується, в першу чергу, на реалізації наукових досягнень.

У різних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, хоч і можна простежити певні моменти, спільні для більшості сучасних лідерів науково-технічного прогресу, але не підлягає сумніву те, що наука стала реальною виробничою силою на даному етапі, і буде залишатись нею в майбутньому.

Завдання України — у найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначити шляхи реалізації інноваційної політики в Україні з урахуванням реальних умов.

Перший крок у цьому напрямі вже зроблено, ним стало Розпорядження Президента України від 23.01.1996 р. № 17/96 “Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів”, де створення та функціонування інноваційних структур визначається, як “один з пріоритетних напрямів підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу для розв`язання завдань технологічного оновлення виробництва”[8].

Однак, багато аспектів становлення цілісної системи управління інноваційною діяльністю в умовах сучасної України та іі подальшого функціонування не знайшли достатньо глибокого висвітлення у науковій літературі.

Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації інноваційних процесів, питання інформаційного забезпечення їх проходження відображено у публікаціях І.Я.Гришина, М.Іонцова, І.Колота, О.А.Лєбєдєвої, Г.І.Мостового, С.Покропивного, В.Є.Шукшунова, Ю.Яківця та ряду інших аторів.

Разом з тим, ряд важливих питань, пов`язаних з новими підходами до вирішення, насамперед, організаційно-управлінських питань формування цілісних регіональних інноваційних структур в умовах економічної кризи, потребують подальшої розробки. Метою є подолання протирічч, що склалися в умовах, коли реструктуризована командно-адміністративна система фактично втратила здатність впливати на процеси в сучасній українській економіці.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність розвитку інноваційних процесів в Україні зумовили вибір теми магістерської дисертації, мету і завдання, предмет та об`єкт дослідження.

Метою роботи є розробка концептуального підходу до становлення цілісної системи управління інноваційною діяльністю в регіоні, як принципово нового механізму впливу держави на економіку в умовах ринку.

У відповідності до мети роботи, поставлено наступні цілі:

дослідити методи вирішення проблем, пов`язаних з інноваційними процесами, у розвинених країнах, зокрема, в США, Німеччині, Японії;

дослідити реальні можливості науково-промислового потенціалу області, як основи становлення регіональної інноваційної структури;

визначити пріоритетні напрями регіональної державної політики в сфері інновацій;

обгрунтувати вибір критеріїв якісної та кількісної оцінки ефективності діяльності інноваційних структур.

Виходячи з вищевикладеного, за предмет дослідження обрано роль державного управління, як фактору впливу на інноваційні процеси у регіоні.

В якості об`єкта дослідження вибрано науково-промисловий потенціал Полтавської області.

В процесі дослідження використано методи системного та статистичного аналізу реального стану науково-промислової бази області та інші методи.

Як інформаційну базу, використано дані статистичної звітності Полтавського обласного управління статистики, регіонального відділення Держінофонду України, матеріали Інноваційного центру “Технокрай” (м.Харків).

1. Загальні засади державної інноваційної політики

Щоб прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок, нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи.

Зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічної системи будь-якої незалежної держави.

Структура українського експорту вкрай незадовільна. Головну роль в ній грають сировина, напівфабрикати, сільськогосподарська продукція[24,c.7].

Реальну небезпеку становить те, що непродуманий експорт ресурсів може призвести до серйозних, навіть непоправних наслідків, так як сировинні ресурси обмежені та вичерпні. Крім того, надмірне захоплення експортом може стати, до певної міри, стимулом для добуваючих галузей, і в той же час призводити до подальшого занепаду інших, до подальшого відставання в області, наприклад, машинобудування, особливо в його найсучасніших галузях — мікроелектроніці, лазерній, електронно-обчислювальній техніці та інших напрямах.

В той же час, статистичні дані, опубліковані Світовою торговою організацією в 1994 році, свідчать, що на перше місце серед експортних товарів, з часткою близько 11% від загального об`єму, вийшла комп`ютерна техніка та програмне забезпечення[24].

Це говорить про те, що ринок машин і обладнання насичується найбільш наукомісткою продукцією. Теж саме можна сказати і про інші ринки.

Неухильне зростання об`ємів продажу наукомісткої продукції свідчить про все більшу увагу, яку держави-світові лідери надають проблемам якнайшвидшої реалізації нововведень. У таких країнах, як США, Японія та інших, програми державної підтримки інноваційної діяльності включено до пріоритетних напрямів внутрішньої політики у ХХІ ст.[25].

Інноваційна політика — складний, не позбавлений ризику процес, проходження якого визначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними, соціальними[11]. Інноваційна політика об`єднує науку, техніку, підприємництво, економіку і управління. Вона заторкає все соціально-економічне середовище, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних з просуванням нової, або покращеної продукції на ринок збуту.

Умовно можна виділити чотири варіанти інноваційної політики[11] :

Політика “технологічного поштовху”грунтується на тому, що приоритетні напрямки розвитку науки та техніки визначаються державою, котра володіє необхідними матеріальними ресурсами, експертизою та інформаційним забезпеченням. Такий варіант інноваційної політики виходить з наявності науково-технічних та соціально-економічних проблем і передбачає для їх вирішення розробку різних державних програм, великих капіталовкладень, інших прямих форм державної участі у регулюванні інноваційних процесів. Характерним прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50 роках, коли створювались принципово нові напрями в галузі електроніки, ЕОМ, зв`язку, авіабудування.

Політика “ринкової орієнтації” передбачає провідну роль ринкового механізму у розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки. Така політика орієнтована на обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень, створенні економічного клімату та інформаційного середовища для нововведень у фірмах, скорочення прямої участі в НДЕКР та дослідженнях ринків, а також на зменшення прямих форм регулювання, які заважають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця форма політики була пріоритетною в 70-х роках у США, Німеччині, Японії, а на початку 80-х років поворот до неї здійснила більшість розвинених країн.


Случайные файлы

Файл
157905.rtf
41674.rtf
162621.rtf
82041.rtf
132751.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.