Способы обеспечения исполнения обязательств (ObesOb)

Посмотреть архив целиком

10



Способи забезпечення виконання зобов'язань


  1. Поняття і види забезпечення виконання зобов'язань.

  2. Неустойка, її значення і види.

  3. Застава. Предмет і види застави.

  4. Зміст і форма договору застави.

  5. Права і обов’язки заставодавця і заставодержателя.

  6. Порука. Гарантія.

  7. Завдаток.


1. Поняття і види способів забезпечення виконання зобов'язань.

Під способами забезпе­чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе­чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак­тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку­ментами.

Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:

  • неустойка;

  • застава;

  • порука;

  • гарантія;

  • завдаток.

Такий перелік є вичерпним, інші механізми, фор­мально до способів забезпечення не належать.

Однак меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування а й будь-яких інших, передбачених законом або договором пра­вових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'яз­ків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. В такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.

Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпе­чуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сто­рони в самому договорі.

В сучасній юридичній літературі до таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язання відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать:

  • пра­вила про зустрічне виконання зобов'язань,

  • положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобо­в'язаннями товариства при недостатності його майна;

  • влас­ника за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи;

  • права кредитора, який виконав угоду, у разі ухи­лення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати по суду визнання її дійсною;

  • право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстра­ції;

  • про відповідальність, що її поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші1.

Що стосується додаткових способів забезпечення, які сто­рони можуть передбачати в самому договорі, то до них нале­жать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'яза­ного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що за­кладені диспозитивними нормами ЦК України.

Так, нормою передбачено, що ризик випадкової загибелі речі або випад­кового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим влас­ник має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента.

Аналогічно може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна.

У проекті ЦК України розширено перелік прямо передба­чених у кодексі способів забезпечення виконання зобов'я­зання, до яких, крім зазначених у чинному ЦК України, нале­жать утримання майна боржника кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу забезпечен­ня виконання.

Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язання проводиться за різними озна­ками2.

Враховуючи юридичну конструкцію способів забезпечення виконання зобов'язання, їх поділяють на:

а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника (застава та завдаток);

б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.

За правовою природою способи поділяються на:

а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка та завдаток);

б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності (застава та порука).

За сферою дії розрізняють способи забез­печення, що можуть застосовуватися:

  1. у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука),

  2. у зобов'язан­нях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)

  3. у відноси­нах виключно між юридичними особами (гарантія).


2. Неустойка, її значення і види.


Відповідно до ст. 179 ЦК неустойкою визнається певна грошова сума, визначена за­коном або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

Переваги (значення) неустойки:

  • сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначена заздалегідь;

  • стягнення неустойки не пов'язується з необ­хідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причин­ний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушенням зобов'язання з боку боржника;

  • стяг­нення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуван­ню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням;

  • не­устойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушен­ня зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити неза­лежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

Різновид неустойки виступають штрафи та пеня.

Штрафом називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у наперед визначеному розмірі або в процентному відношенні до суми боргу або всього предмету виконання (суми договору).

Пенею називається визначена договором грошова сума, яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день або інший період прострочення.

Види неустойки.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяє­ться на:

  • законну, тобто встановлену в нормативному порядкув законі або іншому правовому акті;

  • договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється на чотири види;

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

Заліковою називається неустойка, що передбачає можли­вість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконан­ням або неналежним виконанням зобов'язання.

Виключна неустойка обмежує відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнен­ня або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушен­ня зобов'язання і встановлено розмір збитків.

Що стосується розміру неустойки, то відповідно до ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року він обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Для стягнення неустойки ст.72 ЦК встановлено скорочений строк – 6 місяців.


3. Застава. Предмет і види застави.


В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення.

У випадках передбачених договором предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 Закону України "Про за­ставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Щодо застави вимог, то предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не мо­жуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предме­том застави можуть бути майнові права.

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя.

Не можуть бути предметом застави:

  • національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.

  • вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

  • об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації;

  • за чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додат­ку № 1 до ст. 379 Цивільно-процесуального кодексу України;

  • згідно із ст.5 ЗУ "Про приватизаційні папери" заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Види застави:

  1. іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи;

  2. за­ставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

  3. заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя;

  4. заставу майнових прав;

  5. заставу цінних паперів.


4. Зміст і форма договору застави.


Зміст договору застави становлять умови на яких укладено цю угоду.

Відповідно до ст.12 ЗУ "Про заставу" у договорі застави має бути вказано на­йменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходжен­ня (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'я­зання, опис предмета застави.

Також у договорі застави мо­жуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного дого­вору.

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною.

Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Посвідчення застави нерухомого майна відбувається у нотаріальних органах за місцезнаходженням цього майна, договір застави транспортних засобів та косміч­них об'єктів за місцем реєстрації їх.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки нотаріаль­ного посвідчення застави.

Сторони здійснюють нотаріальне посвідчення застави і тоді, коли це не є обов'язковим, але на цьому наполягає один із контрагентів.

Недодержання нотаріального оформ­лення тягне за собою недійсність угоди з наслідками, які передбачені ст. 48 ЦК України.

Тобто встановлено, що при недійсності угоди кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а коли неможливо повернути отримане в натурі відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені Законом.

Проте згідно із ст.47 ЦК, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд має право на вимогу сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. Наступне нотаріальне оформлення не вимагається. Таким чином, заставодавець має право звернутися до суду про визнання угоди дійсною, якщо заставодержатель ухиляється від нотаріального оформ­лення застави.


5. Права і обов’язки заставодавця і заставодержателя.

Припинення застави.


Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

З моменту укладення договору між його сторонами виникає ряд взаємних прав та обов'язків, які можна поділити на дві групи:

  1. права та обов'язки, що є загальними для всіх видів застави;

  2. права та обов'язки, що залежать від виду застави.

Щодо прав та обов'язків, які загальні для всіх видів застави, детальніше слід зупинитися на можливості розпоряджатися предметом застави та наступної застави (перезастави) пред­мета застави,

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу"

Права заставодавця:

  • розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено законом чи договором

  • відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, який забезпечений заставою. Однак заставодавець втрачає право розпорядження предме­том застави в момент виникнення у заставодержателя права звернути стягнення на заставлене майно

  • при іпотеці заставодавець має право: володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення; достро­ково виконати основне зобов'язання, якщо це не суперечить змісту зобов'язання; передати предмет застави в оренду або реалізувати його з переведенням на набувача основного боргу, забезпеченого заставою. Однак останні два повнова­ження заставодавець може здійснити лише на підставі письмової згоди заставодержателя


Обов’язки заставодавця

  • заставодавець зобов'язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави та про характер і розмір забезпечених цими заставами вимог. Якщо заставо­давець не зробив цього, то на нього покладається зобов'я­зання відшкодувати всі збитки, які виникли внаслідок цього у кого-небудь із заставодержателів;

  • заставодавець при продажу заставленого майна повинен попередити покупця про те, що майно заставлене, оскільки за правом слідування застава слідує за річчю. Цей обов'язок продавця базується не лише на вищезгаданому законі, а й на ст. 229 ЦК України, відповідно до якої при укладенні договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається (у тому числі право застави). Невиконання цього правила надає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків

  • при іпотеці заставодавець, якщо інше не встановлено законом або договором, зобов’язаний:

  1. по-перше, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави, включаючи проведення поточного та капі­тального ремонту.

  2. по-друге, на період дії договору застраху­вати заставлене майно за свій рахунок у повному обсязі і на користь заставодержателя.

  3. по-третє, у разі загибелі предме­та застави надати аналогічне за вартістю нерухоме майно чи незалежно від настання терміну виконання виконати зобов'я­зання в повному обсязі.

  4. по-четверте, одержувати згоду за­ставодержателя на вчинення дій, що пов'язані зі зміною права власності на предмет застави

  5. заставодавець майно­вого комплексу підприємства зобов'язаний на вимогу заста­водержателя надати йому річний баланс

  • при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний: виконати дії, необхідні для забезпечення дій­сності заставленого права; не поступатися заставленим пра­вом; не виконувати дій, що можуть призвести до припинення заставленого права або зменшення його вартості; захищати заставлене право від третіх осіб; надавати заставодержателеві відомості про зміни в заставленому праві, про його пору­шення третіми особами та про домагання третіх оси на це право

Права заставодержателя

  • звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що за­безпечене заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором

  • при іпотеці вимагати дострокового виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання у разі порушення за­ставодавцем узятих на себе зобов'язань по зберіганню пред­мета застави (йдеться про порушення, що пов'язані з невжиттям заходів по збереженню пред­мета іпотеки та з відмовою його застрахувати)

  • при невиконанні зобов'язання, забезпеченого іпотекою майнового комплексу підприємства, застоводержатель має право вжити передбачених договором іпотеки заходів щодо оздоровлення фінансового становища підприємства, включаючи призначення своїх представників до керівних органів підприємства, обмеження в праві розпо­ряджатися виробленою продукцією та іншим майном під­приємства. Якщо вказані заходи не дали бажаних резуль­татів, заставодержатепь має право звернути стягнення на майно підприємства, яке перебуває в іпотеці

  • заставодержа­тель може вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право, а також самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту за­ставленого права проти порушень з боку третіх осіб

  • якщо предметом за­стави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої за­стави має переважне право на задоволення вимог із застав­леного майна перед заставодержателя ми неза реєстрованих застав і заставодержателя ми застав, які зареєстровані пізніше.

Обов’язки заставодержателя

  • у разі переходу предмета застави у володіння заставодержателя наприклад при закладі на нього покладаються такі обов’язки, як належне збереження і вжиття необхідних заходів для збереження заставле­ного майна;

  • заставодержатель повинен негайно повідомити заставодавця про виникнення загрози загибелі, зменшення вартості чи пошкодження майна;

  • при закладі зобов'язаний страху­вати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, сплачувати податки та збори, пов'я­зані з володінням заставленою річчю

Припинення застави відбувається у таких випадках:

  • з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

  • в разі загибелі заставленого майна;

  • в разі придбання заставодержателем права власності на

  • заставлене майно;

  • в разі примусового продажу заставленого майна;

  • при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

  • У разі відмови кредитора прийняти виконання забезпеченою заставою грошової вимоги відповідна сума вноситься заставодавцем у депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса. Якщо внесена в депозит сума повністю покриває борг, застава припиняється.



6. Порука. Гарантія.


Відповідно до ст. 191 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині.

Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

Порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, тягне за собою недійсність і поруки.

Порука завжди вимагає простої письмової форми.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбаче­но договором поруки (ст.192 ЦК). Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника.

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату відсотків, а також за заподіяні збитки та неустойку, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб поручителів. У цьому разі відповідно до ч.3 ст.192 ЦК такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

Якщо у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання боржником кредитор звертається до поручителя, який виконає зобов'язання, поручитель за таких умов набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.

Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми (ч. 2 ст. 193ЦК).

Підстави припинення поруки:

  1. припинення забезпеченого порукою зобов'язання;

  2. якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя;

  3. у випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручи­теля припиняється після закінчення одного року з дня укла­дення договору поруки,

  4. переведення боргу, припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника (ст. 201 ЦК).


Гарантія. За договором гарантії гарант зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Гарантія може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір гарантії повинен бути укладений у письмовій формі.

Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

На відміну від поруки, гарантія встановлюва­лася лише у відносинах між соціалістичними організаціями.

На відміну від поручителя, гарант висту­пає не солідарним, а субсидіарним боржником. Тобто гарант несе відповідальність лише за умови, коли основний боржник не може відповідати за невиконання зобов'язання у зв'язку з відсутністю у нього майна.

Підстави припинення гарантії ті ж самі що й при поруці (ст.194).

У проекті ЦК України, як і в інших сучасних цивільних кодифікаціях країн СНД, гарантії як способу забезпечення вико­нання зобов'язання надано новий зміст.

Гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання Іншої особи (принципала), за яким га­рант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

7. Завдаток.


Завдатком визнається грошова сума, що її видає одна з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його виконання (ст.195)

Завдаток виконує кілька функцій:

- платіжна функція - оскільки за­вдаток видається в рахунок належних платежів, він виступає передусім засобом платежу.

- факт передачі завдатка від однієї до іншої договірної сторони підтверджує, що між сторонами укладено угоду, що й закріплюється переда­чею завдатку;

- по-третє, завдаток виступає як спо­сіб забезпечення виконання зобов'язання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка передала завдаток, він залишається у другої сто­рони.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторо­на, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій сто­роні подвійну суму завдатку.

Відмінність завдатку від авансу. Тобто, якщо сторона, що одержала аванс не виконала своїх зобов'язань за договором, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної суми. Аналогічно, якщо у разі невиконання зобов'язання відповідальною буде сторона, яка передала аванс, вона незалежно від невиконання цього зобов'язання має право вимагати повернення авансу.

Таким чином, можемо зробити висновок, що аванс не виконує забезпечувальну функцію і тому не є способом за­безпечення виконання зобов'язання, він обмежується виключно платіжною і засвідчувальною функціями. При цьому, практика виходить з того, що передана в рахунок майбутніх платежів грошова су­ма презюмується як аванс, поки не буде доведено, що ця сума передавалася з метою забезпечити в майбутньому виконання зобов'язання.

У разі неви­конання договору, забезпеченого завдатком, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, але з зара­хуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ч.3 ст.195 ЦК).

У проекті ЦК України відповідно до ст. 571 угода щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладена в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання письмової форми спричинює недійсність угоди щодо встановлення способів забезпечення виконання.




Случайные файлы

Файл
168347.rtf
CURSOV_4.DOC
161215.rtf
MONTE.doc
124704.rtf