Поняття й проблеми соціальної етики (185365)

Посмотреть архив целиком














Реферат з теми:

Поняття й проблеми соціальної етики


1. Що таке соціальна етика


Соціальна етика - вчення про соціальних цілях і цінностях сучасного суспільства, або нормативне обґрунтування групових, інституціональних і корпоративних відносин. Соціальна етика включає політичну етику, економічну (або господарську етику), дискурсивну, інституціональну, етику бізнесу.

Соціальна етика початку розвиватися на Заході як реакція на розвиток соціалістичного табору після Другої світової війни й особливо після катастрофи ідеологічного протиборства двох політичних систем. Вона пов'язана із процесами дезінтеграції, що відбуваються в сучасному суспільстві (позначуваними поняттям постмодерн) і спрямована не на боротьбу з ідеологічним супротивником, а на повсякденне будівництво. У цьому змісті соціальна етика сьогодні претендує на роль головної інтегруючої чинності в суспільстві, підданому значної дезінтеграції й атомизації.

Соціальна етика відповідає за те, як діють соціальні інститути і який образ здійснюється опосередковане міжособистісне спілкування. Будь-який соціальний інститут може або надавати допомогу людям, або служити їм перешкодою. У цьому змісті величезна кількість чиненого зла (корупція, розкрадання, бідність, забруднення навколишнього середовища, тероризм, розпад родини) залежать від соціальної системи, від соціальне порядку, мають характер «структурного зла». Основні поняття соціальної етики: соціальний інститут, структурне зло, соціальна справедливість, соціальна відповідальність.


2. Що таке структурне зло


Існує зло структурного характеру, що випливає із соціальних структур, для того, щоб його усунути, недостатньо особистої допомоги, необхідно змінити самі структури. Наприклад, у ситуації доглядач і ув'язнений - жорстокість доглядача - це структурне зло, що випливає зі структури ситуації

Проблему структурного зла перший досліджував Маркс, і в цьому складається його видатна заслуга. До такого зла він відносив ідеологію й релігію як перетворені форми свідомості. «Людина - це мир людини, держава, суспільство. Це держава, суспільство породжують релігію як мінливий світогляд, тому що самі вони - мінливий мир».

Особисте зло, відповідно до Маркса, - це продукт «структурного» (соціального) зла. Джерела божевільного миру потрібно шукати не в індивідуальному свідомості, а в об'єктивності неправильно організованих структур суспільства й держави, які прямо залежать від способу суспільного виробництва й відповідних йому виробничих відносин. Причому окремі члени суспільства (це ставиться, зокрема, до капіталістів) особисто відповідальні за зло, що виходить від суспільних і соціальних структур, у діяльності яких вони беруть участь.

Людина - бранець суспільних процесів і соціальних структур. Якщо ці процесу негуманні, то буття всіх замкнутих у такому суспільстві об'єктів об'єктивно негуманне, навіть якщо суб'єктивно, в особистісній етичній сфері, вони намагаються додержуватися принципів гуманності. Самі індивіди суб'єктивно не можуть відповідати за зло, що твориться у світі суспільними структурами. Таким чином, Маркс заперечував особисте зло, зводив все зло миру до «структурного» злу.

У концепції Маркса є частка істини. Людина у всім комплексі свого буття невіддільна від інститутів і структур суспільства, і зло, що твориться у світі, потрібно шукати також у функціях суспільних структур. «Якщо характер людини створюється обставинами, те треба, стало бути, зробити обставини людськими».

Марксистська концепція природи структурного зла була багато в чому правильної, але вона вказувала невірний шлях боротьби зі злом.

Проте завдання соціальної етики - виробити такі структури соціальних інститутів, які б не перешкоджали, а, навпроти, сприяли б солідарності людей, сприятливо впливаючи на всі сфери їхнього буття.

Норми й правила комунікації між соціальними інститутами, корпораціями, а також норми поводження й спілкування в рамках однієї корпорації (соціального інституту) можуть і повинні вдосконалюватися.

Головні питання соціальної етики - якими повинні бути соціальні інститути і якими повинні бути їхньої мети (політики, економіки, права, педагогіки й т.д.)

На сучасному етапі соціальна етика виступає чинністю соціальної інтеграції й соціального порядку, соціальної згоди й соціальної справедливості.


3. Теоретичні джерела соціальної етики


Теорія держави Платона, політика Аристотеля й Макіавеллі становлять основу сучасної політичної етики.

Поняття моралі И. Канта, теорія суспільного багатства А. Сміта, етика прав людини, теорія соціальної справедливості Джона Ролза служать фундаментом соціальної етики.


4. Як співвідносяться індивідуальна й соціальна мораль


Соціальна мораль - це моральність. Властиво мораль носить індивідуальний характер і виникає разом з виникненням особистості. Становлення особистості - завдання індивідуальної моралі. Особистість - це проект індивідуального буття.

Соціальний вимір моралі - моральність. Бути моральним значить виконувати звичаї, традиції, заборони (табу), бути «як всі».


5. Як співвідносяться індивідуальна й соціальна етика


Традиційна етика, за рідкісним винятком (наприклад, етика Платона або Аристотеля), носила індивідуальний характер, вона була вченням про цінності й цілях індивідуального існування людини як особистості.

Соціальна етика говорить про цінності як системному продукті соціальної взаємодії.

Питання про співвідношення індивідуальної й соціальної етики - це ключове питання, від рішення якого залежить концепція ролі моралі в сучасному суспільстві.

Деякі вважають, що мораль втілена й діюча в соціальних інститутах, тобто ігнорують роль індивідуальної моралі, дану помилку, зокрема, робив Маркс і його учні.

Подібні погляди помилкові, що добре видно на прикладі політичної етики. Політика - це не гра в рамках певних правил. Політична етика опирається на правила й морально-правові рамки, у ній дуже важливі особисті чесноти самих політичних діячів, які, безумовно, виступають у ролі видатних особистостей, і саме від їхніх особистих якостей залежить політика держави й доля багатьох людей. Крім того, гарна політика ґрунтується не тільки на чесноті політичних акторів, але й на моральні якості громадян.

Соціальну й індивідуальну етику варто розглядати не як що взаємно виключають, а як що взаємно доповнюють фактори соціального процвітання й стабільності. Соціальна етика - важливий механізм соціальної інтеграції сучасного суспільства. Її роль зростає пропорційно зростанню складності суспільства.


6. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох


На першому етапі соціального розвитку, у древнім суспільстві, виникла моральність (рід, плем'я, родина, ритуал, традиція, звичай, церква), що не вимагала особистої ініціативи.

Наступний етап пов'язаний з розвитком особистості, формуванням індивідуальної відповідальності, особистого боргу, пошуком особистого щастя й т.д. Цими питаннями займалася традиційна індивідуальна етика. У традиційному суспільстві функцію соціальної інтеграції виконували такі соціальні інститути, як родина, релігія, традиція, держава.

У сучасному суспільстві (модерн) виникли нові соціальні інститути (в'язниця, політичні ідеології й партії, мануфактура, лікарня) і збільшилася роль держави. Збільшення соціуму привели до створення нових соціальних інститутів (кошти масової комунікації).

Новий час зруйнував суверенітет традиції, родини й релігії й за допомогою держави нав'язав масам політичну ідеологію методами інституціонального насильства.

Процеси освіти й автономізації особистості підірвали старі традиційні чинності інтеграції.

Головна цінність суспільства модерну - ідея волі як прояву людської раціональності. Суб'єктом волі може бути особистість, група, інститут. Ця воля насправді затьмарена рамками політичної ідеології й виступає (наприклад в умовах тоталітарних держав) як гірший вид несвободи. Головна клініка чинність у суспільстві модерну - політична ідеологія.

Сьогоднішній розвиток суспільства має потребу в спеціально створюваних чинностях інтеграції. Головна клініка чинність постмодерна - соціальна етика.

Ніж більше комплексним стає суспільство, тим більше воно бідує для координування своїх відносин у соціальних інститутах. Правила дії повинні бути тим більше надійні, чим сильніше розвиваються соціальні відносини, чим більше довг і розгалуженої стає «ланцюжок дій». Більшу частину соціальних дій становлять посередницькі дії, тому соціальна етика повинна бути етикою соціальних інститутів. Які соціальні інститути повинне мати сучасне соціально орієнтована держава? Цьому питанню передує питання про сутність соціального інституту.


7. Соціальний інститут


Держава, родина, церква, партія, суспільство по інтересах, корпорація, СМК - колективні суб'єкти, які не можуть виконувати свої функції, покладаючись на індивідуальну мораль своїх представників або конкурентів, тому вони створюють загальні правила й норми, які фіксуються в законах, Конституціях, указах.

Соціальний інститут - це передана з покоління в покоління нормативна система, що регулює відносини між людьми й випливають із цих відносин. Прикладом соціального інституту є школа як система законів, норм, правил поведінки й спілкування.

Завдання соціальних інститутів - забезпечувати стабільну регуляцію соціальних взаємодій різного типу. Діяльність соціального інституту залежить від його організації, тобто від соціальної структури, що повинна забезпечити виконання певних завдань, і від системи норм, функцій і обов'язків, які покладають і розподіляються в цій соціальній структурі.

Інститут школи має мета - утворення й виховання дітей.

Інститут родини й шлюбу має мета - регулювати відносини між статями.

Інститут ринку - регулювати відносини обміну й споживання.

Політичні інститути (держава, партії) мають мета регулювати відносини між партіями як представниками різних соціальних верств, а також між державами.

Традиційне суспільство опиралося на такі інститути, 3 як родина, церква, релігія. Сучасне суспільство (модерн) наголошувало на ідеологію. Соціально орієнтоване суспільство (постмодерн) опирається на соціальну етику.

З ускладненням суспільства зростає роль соціальних інститутів, завдання яких регулювати певні соціальні взаємодії протягом тривалого періоду. Добре організовані соціальні інститути забезпечують стабільність суспільства. Всі зростаюча анонімність соціальної комунікації й соціальної взаємодії вимагає посилення ступеня надійності. Це теж означає збільшення ролі соціальних інститутів як механізмів, що сприяють спільної діяльності людей. Гарні інститути дають орієнтацію діяльності діючих осіб і компенсують дефіцит моралі. Питання про «гарний соціальний порядок» означає питання про відповідні інститути, тобто таких, які служать мети структурного добра.


8. Чи заважають соціальні інститути реалізації індивідуальної волі?


Деякі автори бачать вирішальну напругу сучасної західної культури в розколі між загальним, втіленим в інститутах, і суб'єктивним миром сучасної людини.

Але інститути, як нормативні структури із заданим змістом, незамінні, якщо необхідно координувати дії в співіснуванні багатьох і забезпечувати обопільну надійність.

Крім того, інститути не можуть виконати того, що повинна зробити індивідуальна мораль, але вони можуть компенсувати її відсутність. Гарні інститути полегшують життя гарним людям. Частина інститутів зобов'язані вловлювати й компенсувати неправильне моральне поводження людей. Інші інститути вимагають устрою, що виключає зловживання.

Соціальні й політичні інститути являють собою форму посередництва між різноманітними інтересами й суспільним благом, вони є умовою для гарного життя громадян. Політичний порядок тим краще, чим краще здійснюється ця посередницька діяльність, і чим швидше дозволяються конфлікти, і чим більше стабільності в суспільстві.

В інститутах відображається «етична програма» держави. Демократія має потребу в інститутах більше, ніж диктатура.


9. Що таке базові цінності?


В основі подань про базові цінності лежить етика Аристотеля.

Джерело будь-якої системи цінностей становить вища цінність, або «вище благо». Вище благо - остання мета, або ціль всіх цілей, що не може перетворитися в кошти для досягнення інших цілей.

У традиційних культурах вищим благом визнавалося абсолютне буття, або ідея Бога.

Головними цілями сучасного суспільства варто назвати щастя, сенс життя, релігійну віру.

Оскільки змістовне наповнення цих цілей як цінностей є у всіх людей різним (і в цьому укладається ціннісний плюралізм, властивий постмодерну як відкритому комунікаційному простору).. Останні цілі є справою волі вибору й волі совісті.

Розмова в соціальній етиці може йти лише про передостанні цінності.


10. Що таке соціальна справедливість?


Справедливість - якісна характеристика всього I суспільства в цілому, тому поняття соціальної справедливості не досить коректно - справедливість є завжди соціальною.

Проблема справедливості - центральна в соціальній етиці. Хоча соціальна етика як така виникла лише в XX в., у неї є великі історичні попередники в особі Платона, Аристотеля й Маркса.

Крім того, проблема справедливості має глибокі коріння в релігійній моралі, головним мотивом якої було вічне сподівання на кінцеве торжество справедливості, що відображалося в заповідях, прислів'ях і приказках («Як мотузочці не витися...»).

У традиційній філософії існувало два протилежних підходи до проблеми справедливості: справедливість як рівність і справедливість як нерівність. Ідею справедливості як рівності розвивало, з одного боку, християнство, з іншого боку - у Новий час - Маркс. Ідеї справедливості як нерівності дотримувалися такі філософи, як Конфуцій, Платон, Аристотель.


11. Що таке справедливість як рівність?


Справедливість у первісному суспільстві збігалася зі звичаєм. Існуючий звичай кровної помсти виходить із ідеї справедливості, що відплачує, - рівним за рівне (око за око, зуб за зуб). Ідея справедливості як рівності відтворює й екстраполює на всі сфери моральний погляд на мир. З позиції моралі всі люди рівні (вони народжуються рівними, умирають рівними, у кожного є усередині моральний закон). Цю моральну точку зору проповідувало християнство.

Відмінність Старого Завіту від Нового укладалося в масштабі поширення моральних заповідей. Старозавітна мораль ставиться до плем'я іудеїв, стосовно яких треба дотримувати заповідей любові й не насильства. Любов до ближнього супроводжувалася ненавистю до далекого. Границі любові й ненависті збігалися із границями свого плем'я.

Зовсім інший зміст придбали моральні заповіді в християнстві, поширившись на все живе людство як потенційних християн. Заповідь любові й не насильства ставилася християнами як до ближнього, так і до далекого, як до своєму, так і до чужого.

У Новий час ідея справедливості як рівності була відроджена марксизмом, що багато в чому обумовило його надзвичайну популярність у народних масах всіх країн. Сильною стороною Маркса була критична частина - критика соціальної несправедливості й експлуатації найманих робітників при капіталізмі. Позитивна частина була погано розроблена. Цей теоретичний недолік виявився в невдалій спробі практичної реалізації теорії Маркса. Зрівняльна концепція справедливості виявилася грубою несправедливістю стосовно вищої утвореної еліти, до підприємців, великим і середнім власникам, інтелігенції. Справедливість стосовно бедным обернулася насильством і терором, спрямованим на цілі класи й нації. Гасло «Від кожного по здатностях, кожному по праці» перетворився у свою протилежність, коли доступ до основних благ суспільства виявився не тільки не залежний від трудового внеску, але й прямо протилежний йому. Доступ до благ забезпечувався не працею, а зв'язком з апаратом влади - партійною номенклатурою або КДБ.

Рівність не може бути самоціллю суспільства, тим більше коли воно досягається спробами поділити нарівно суспільне багатство. Не зробити, а перерозподілити - ця порочна логіка привела в підсумку до рівності в бідності.

Ідеї справедливості й рівності стосовно «експлуатованих» супроводжувалися ідеями ненависті й класової боротьби стосовно «визискувачів». У цю прокляту категорію входили всі, хто володів засобами виробництва, а також керуючі, менеджери, інтелігенція.

Очевидно, що ідея справедливості як рівності є нереалізованою. Проте поняття справедливості входить у соціальний ідеал марксизму і є однієї із сильних гуманістичних сторін його теорії.


12. Що таке справедливість як нерівність?


Не може бути рівності між батьком і сином, між чоловіком і дружиною, між страшимо й молодшим - головну тезу Конфуція. Завдання государя - «виправлення імен», тобто призначення кожного на таку посаду, що відповідає ступені його «шляхетності».

Ці ідеї розвивали Платон і Аристотель. В ідеальній державі Платона здійснюється подвійний відбір: генетичний і соціальний. Справедливість - такий стан суспільства, де «кожний займався б своєю справою». Для досягнення такого положення необхідно визначити й розвити відповідні здатності кожної людини.

З погляду вільного грека, не може бути рівності між хазяїном і рабом. Тому Аристотель виділяв два види справедливості: рівність для рівних (зрівняльна справедливість) і нерівність для нерівних (розподільна справедливість).


13. Що таке несправедливість?


Суспільство несправедливо доти, поки в ньому не створюються спеціальні інститути, що стежать за дотриманням прав людини. Соціальна справедливість укладається в наявності принципів, на яких ґрунтується базисна структура (розподіл сукупного суспільного багатства, влади), а також інститутів, що стежать за їхнім дотриманням.

І рабовласницьке, і кастове суспільство, що санкціонують самі довільні форми дискримінації, були керованими суспільствами. Проте вони були несправедливими. Можна виділити:

а) узаконену несправедливість (яка існувала в рабовласницькому й кастовому суспільстві, а також існує там, де рамки закону не досить досконалі);

б) несправедливість як сваволя одних стосовно менш преуспевшим інших, як порушення закону з особистих або корисливих мотивів.

Несправедливо використовувати переваги, отримані шляхом захоплення того, що належить комусь іншому (його власності, заслуг, місця й ін.)

Сьогодні в нашій країні присутні всі види несправедливості: багато з людей приречені на злидарське існування, багаті не хочуть допомагати бідним, хоча їхнє багатство по більшій частині засновано на грабежі й обмані власного народу.


14. Що таке формальна справедливість?


Якщо є базисна структура (система соціальних інститутів), правила, які задовольняють певної концепції справедливості, ця концепція прийнята всіма, і є безсторонні судді, а також інші офіційні особи, які діють відповідно до цієї концепції, - таку систему можна назвати формально справедливої.

Формальна справедливість вимагає, щоб закони застосовувалися однаково (дорівнює) до усім. Прикладом формальної справедливості може бути суд. Але формальна справедливість може обернутися несправедливістю. Наприклад, можна діяти за законом і дотримувати процедури, можна одержати невірний результат (скажемо, засудити невинного). Судові помилки - приклад недосконалості формальної справедливості.


15. Концепція справедливості Д. Ролза


Соціальна справедливість означає роботу з усунення різних видів дискримінації й обмеження прав людини.

Концепція справедливості Д. Ролза називається справедливість як чесність.

Основні поняття цієї теорії: базисна структура, завіса невідання, положення найменш успішного, конструктивна нерівність. Вона включає два принципи: принцип моральної рівності й принцип конструктивної нерівності. Ці принципи вибираються у вихідній ситуації суспільного договору й «завіси невідання».

Справедливість - якість усього суспільства. Первинним суб'єктом принципів справедливості є базисна структура суспільства, тобто устрій головних соціальних інститутів, рамковий порядок. Ці принципи визначають права й обов'язки, а також розподіл вигід і пільг. В упорядкованому суспільстві є розуміння того, що справедливо й що несправедливо, правила відомі й публічні.

Але цього недостатньо, тому що гарантує тільки формальну справедливість, що може обернутися несправедливістю стосовно неправильно засудженого.


16. Трактування справедливості як чесності


Вихідної є теорія суспільного договору. Принципи базисної структури суспільства виступають результатом вільної угоди. Це такі принципи, які вільні раціональні індивіди, що переслідують свої інтереси у вихідному положенні рівності приймуть у якості визначальних.

Ми уявимо, що люди зібралися й домовилися про визначальні принципи, права й обов'язки.

«Одна істотна особливість цієї ситуації - у тім, що ніхто не знає свого місця в суспільстві, свого класового положення й свого соціального статусу. А також того, що йому призначене при розподілі природних дарувань, розумових здатностей, чинності й т.д. Я навіть припущу, що сторони не знають своїх концепцій блага й своїх психічних схильностей. Принципи справедливості вибираються за завісою невідання. Це гарантує, що ніхто не виграє й не програє при виборі принципів у результаті природних або випадкових обставин. Ця ситуація чесна для індивідів як моральних особистостей, тобто раціональних істот, що мають свої власні цілі й здатних до почуття справедливості».

Справедливість як чесність означає, що вона прийнята у вихідній ситуації, що чесна. Таким чином, індивіди розглядаються як незацікавлені суб'єкти. Їхні духовні цілі можуть бути Протилежними. Люди у вихідній ситуації виберуть два принципи: а) рівність відносно основних воль, прав і обов'язків; б) розподіл переваг (доходів, влади, відповідальності), що веде до переваг, що компенсують, для кожної людини, у тому числі для менш успішної.

Оскільки добробут залежить від схеми співробітництва, без якого ніхто не міг би мати задовільного життя, розподіл переваг повинне бути таким, щоб викликати бажання до співробітництва в кожного, включаючи тих, чиє положення нижче.

У такий спосіб зрозуміла справедливість є результат чесної угоди, на основі якого більше щасливі можуть розраховувати на співробітництво інших людей, навіть тих, чиє положення нижче, і ця схема стає умовою добробуту всіх.


17. Принципи справедливості Ролза


Справедливість є міра рівності й міра нерівності. Люди повинні бути рівні при розподілі соціальних цінностей. Однак справедливим буде й нерівність, якщо воно дає переваги кожному.

Визначення справедливості, сформульоване Ролзом, розпадається на два принципи:

1. Кожна людина повинен мати рівне право відносно найбільше великої системи рівних основних воль, сумісної з подібними діями інших людей.

2. Соціальні й економічні нерівності варто організувати таким чином, щоб:

а) від них можна було б очікувати переваг для всіх і

б) доступ до положень і посад був відкритий усім.

Основні свободи : політична (право голосувати й займати офіційну посаду), свобода слова, свобода совісті, свобода думки, - свобода особи, що включає свободу від психологічного тиску й фізичної погрози, право мати особисту власність і свобода від довільного арешту або затримки - повинні бути рівними відповідно до першого принципу справедливості.

Другий принцип застосовується до розподілу доходів і багатства, владі й відповідальності. Очевидно, що рівність не завжди є кращим. Рівність у соціально-економічній сфері, якщо воно досягається ціною обмеження економічної активності й примусово низьким рівнем життя більшості громадян, не може вважатися благом.

Навпаки, нерівність у багатстві може бути джерелом переваг, що компенсують, для кожної людини (наприклад, завдяки високому прогресивному податку, яким обкладається багатство) і тоді воно, звичайно, справедливо. Цей принцип лежить в основі системи соціальної справедливості більшості країн Заходу (Швеції, Канади, Нідерландів).

Ідея справедливості як моральний принцип має мету встановити межу індивідуального свавілля. Представимо суспільство, у якому всі блага розподілені нарівно. Це положення встановлює крапку відліку, що дозволяє судити про поліпшення. Якщо певні нерівності в багатстві й владі зроблять ситуацію кожного краще, тоді ці нерівності погодяться із загальною концепцією. Загальна концепція не конкретизує, які нерівності припустимі; вона вимагає тільки одного, щоб положення кожного було поліпшено.


Література


1. Байбурин О.К. Топорков О.Л. У джерел етики. - К., 1990.

2. Кант І. Лекції по етиці. - М., 2000.

3. Філософія. Етика. Політика. - К.,1993.

4. Фромм Э. Психоаналіз і етика. - К., 2003.

5. Фритцше Д. Етика бізнесу. - К., 2002.


Случайные файлы

Файл
60367.rtf
42479.rtf
42178.rtf
76188-1.rtf
KursKPRF.doc