Моральна культура особистості (185303)

Посмотреть архив целиком


ВСТУП. 2

1. ОСОБЛИВОСТІ І ЗМІСТ МОРАЛЬНОЇ І ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ. 3

1.1 КУЛЬТУРА. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА. 4

1.2 МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ, СПЕЦИФІКА, МЕТОДИ І ЗАСОБИ. 9

1.3. КУЛЬТУРА ПОВОДЖЕННЯ Й ЕТИКЕТ. ГОЛОВНІ ПРАВИЛА ЕТИКЕТУ. 10

2. РОЛЬ МОРАЛЬНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ. 13

ВИСНОВОК 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 16



Вступ.


Питання про вплив культури на формування і зміну особистісних стереотипів утримуючі моральні норми, це насамперед питання про підстави появи й існування цього виду стереотипів. Вони являють собою еталони поводження, завдяки їхнім особливостям моделюється тип моральних взаємин між людьми, характерний для даної культури.

Особистість людини формується в процесі повсякденного спілкування з навколишніми. Культура визначеного суспільства приймається людиною не як щось зовнішнє, ззовні нав'язане, але як складається з моделей відповідного поводження, що виникають у комунікації і постійно зміцнюються остільки, оскільки люди спільно взаємодіють з умовами життя[1].

Практично будь–яка традиція, будь–який культурний стандарт має у своїй основі історично обумовлену необхідністю виживання, але завдяки якій як стереотипи соціальне знання живе і передається від покоління до покоління.



1. Особливості і зміст моральної і естетичної культури особистості.


Особливості моральної і естетичної культури особистості формуються під впливом суспільної свідомості. Яке поставляє інформацію у виді цільних, внутрішньо не диференційованих стереотипів нормативно орієнтованого поводження. У такий спосіб здійснюється стабілізуюча функція соціального контролю, функція наступності моральної і естетичної культури. Перехід визначених стереотипів з інформаційного поля суспільної свідомості на особистісний рівень мислення конкретної людини[2].

Змістом культури виступають особливості культури людського способу діяльності і способи життя. Поряд із загальними для людини ознаками соціальної діяльності, особистість опановує і даностями визначеної культури. Це відбувається

завдяки процесам, що на рівні індивідуальної свідомості породжують здатність до повторення, відтворенню і констатації того, що суспільна свідомість "передає" індивідові як якісь норми, правила, не тільки не потребуючого теоретичного осмислення, але і виключаючи його. Так наприклад існують різні суспільні умовності, традиції, що фіксуються в суспільній свідомості і закріплюються в індивідуальній підсвідомості. Це вдачі і традиції даного суспільства, що відрізняються від вдач і традицій іншого суспільства (естетична культура, уклад родини, взаємини поколінь і т.д.). Особистість як член даного співтовариства засвоює них, не усвідомлюючи, і використовує на практиці, приймаючи як даність[1].

Частиною змісту суспільної свідомості є також інформація, що містить повідомлення, що, де, коли відбувається. Знання цієї інформації необхідно для орієнтації в суспільному житті. Завдяки цим процесам, особистість виявляється "охопленої" визначеними даностями, у тому числі і стереотипізованим представленнями, що є характерними для даної культури.

1.1 Культура. Поняття та структура.


Культура (від латинського cultura – оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування), історично визначений рівень розвитку суспільства і людини, виражена в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Первісне поняття культури мало на увазі цілеспрямований вплив людини на природу (обробка землі та інше), а також виховання і навчання самої людини. Поняття культури також уживається для характеристики матеріального і духовного рівня розвитку визначених історичних епох, суспільно–економічних формацій, конкретних суспільств, народностей і націй (наприклад, антична культура, культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, художня культура, культура побуту). У більш вузькому змісті термін "культура" відносять тільки до сфери духовного життя людей. Хоча саме слово "культура" узвичаїлося європейської соціальної думки лише з другої половини XVІІІ століття, більш–менш подібні представлення можуть бути виявлені на ранніх етапах європейської історії і за її межами (наприклад, жень у китайській традиції, драхма в індійській традиції). Елліни бачили в "пайдейе", тобто "вихованості", головна своя відмінність від "некультурних" варварів. У піздньоримську епоху, поряд із представленнями, переданими основним змістом слова "культура", зародився, а в середні століття одержав поширення інший комплекс значень, позитивно оцінюючий міський уклад соціального життя і більш близький до виниклому пізніше поняття цивілізація. Слово "культура" стало асоціюватися скоріше з ознаками особистої досконалості, у першу чергу релігійного. В епоху Відродження під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалові людини, а надалі ідеалові просвітителів [3]

Поняття культури

У повсякденній свідомості "культура" виступає як збірний образ, що поєднує мистецтво, релігію, науку і т.д. Культурологія ж використовує поняття культури, що розкриває сутність людського буття як реалізацію творчості і волі. Саме культура відрізняє людину від всіх інших істот [2]

Звичайно, тут треба розрізняти, по–перше, волю як невід'ємний духовний потенціал людини і, по–друге, усвідомлену соціальну реалізацію волі. Без першого культура просто не може з'явитися, але друге досягається лише на порівняно пізніх стадіях її розвитку. Далі, коли ми говоримо про культуру, те маємо на увазі не якийсь окремий творчий акт людини, але творчість як універсальне відношення людини до світу [7]

Поняття культури позначає універсальне відношення людини до світу, через яке людина створює світ і самого себе. Кожна культура – це неповторний всесвіт, створений визначеним відношенням людини до світу і до самого себе. Іншими словами, вивчаючи різні культури, ми вивчаємо не просто книги, собори або археологічні знахідки, – ми відкриваємо для себе інші людські світи, у яких люди і жили, і почували інакше, чим ми. Кожна культура є спосіб творчої самореалізації людини. Тому збагнення інших культур збагачує нас не тільки новим знанням, але і новим творчим досвідом

Однак, можливо, це тільки перший крок до правильного розуміння і визначення культури. Як реалізується універсальне відношення людини до світу? Як воно закріплюється в людському досвіді і передається від покоління до покоління? Відповісти на ці питання й означає охарактеризувати культуру як предмет культурології [9]

Відношення людини до світу визначається змістом. Зміст співвідносить будь–яке явище, будь–який предмет з людиною: якщо щось позбавлене змісту, вона перестає існувати для людини. Що ж таке зміст для культурології? Зміст – це зміст людського буття (у тому числі внутрішнього буття), узяте в особливої ролі: бути посередником у відносинах людини зі світом і із самим собою. Саме зміст визначає, що ми шукаємо і що відкриваємо у світі й у самих собі. Зміст треба відрізняти від значення, тобто предметно вираженого образа або поняття. Навіть якщо зміст виражається в образі або понятті, сам по собі він зовсім необов'язково є предметним

Наприклад, один з найважливіших змістів – спрага любові – зовсім не припускає предметний образ якої–небудь людини (інакше кожний з нас заздалегідь знав би, кого він полюбить). Справжній зміст адресований не тільки розумові, але і не контролюємо глибинами душі безпосередньо (крім нашої свідомості) торкається наших почуттів і волю. Зміст не завжди усвідомлюється людиною, і далеко не всякий зміст може бути виражений раціонально: більшість змістів таїться в несвідомих глибинах людської душі. Але і ті інші змісти можуть стати загальнозначущими, поєднуючи багатьох людей і виступаючи основою їхніх думок і почуттів. Саме такі змісти утворять культуру [8]

Людина наділяє цими змістами увесь світ, і світ виступає для нього у своїй універсальній людській значимості. А інший світ людині просто не потрібний і нецікавий. Н.А. Мещерякова справедливо виділяє два вихідних (базисних) типи ціннісного відношення світ може виступати для людини як "своє" і як "чуже. Культура є універсальний спосіб, якої людина робить світ "своїм", перетворюючи його в Будинок людського (значеннєвого) буття. Таким чином, увесь світ перетворюється в носія людських змістів, у світ культури. Мабуть, навіть зоряне небо або глибини океану належать культурі, оскільки їм віддана частка людської душі, оскільки вони несуть людський зміст. Якби не було цього змісту, то людина не задивлялася б на нічне небо, поети не писали би віршів, а вчені не віддавали би вивченню природи всі сили своєї душі і, отже, не робили б найбільших відкриттів. Теоретична думка народжується не відразу, і щоб вона з'явилася, потрібний інтерес людини до загадок світу, потрібно подив перед таємницями буття (не даремно Платон говорив, що пізнання починається з подиву). Але інтересу і подиву немає там, де немає культурних змістів, що направляють розум і почуття багатьох людей на освоєння світу і власної душі [4]

Звідси можна дати таке визначення культури. Культура – це універсальний спосіб творчої самореалізації людини через полягання змісту, прагнення розкрити і затвердити зміст людського життя в співвіднесеності його зі змістом сущого. Культура з'являється перед людиною як значеннєвий світ, що надихає людей і споює них у деяке співтовариство (націю, релігійну або професійну групу і т.д.) Цей значеннєвий світ передається з покоління в покоління і визначає спосіб буття і світовідчування людей [3]


Случайные файлы

Файл
161580.rtf
marcet.doc
30911.rtf
163782.rtf
114907.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.