Комічне як соціокультурна реальність (185275)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Комічне - соціокультурна реальність

2. Вираження і сприйняття комізму

3. Руйнуючий і життєутворюючий сміх

4. Типи і відтінки комізму

5. Історизм комедійного аналізу життя

Висновок

Використана література


Вступ


Комічне - категорія естетики, що відбиває соціально-значущі протиріччя дійсності під кутом зору емоційно-критичного до них відношення з позицій естетичного ідеалу.

Комічне, як правило, викликає сміх. А сміх, як зазначав Салтиков-Щедрін, зброя дуже сильна, бо ніщо так не бентежить порок, як усвідомлення того, що він вгаданий, і що з приводу його вже роздався сміх. Герцен писав, що “сміх одне з самих потужних знарядь руйнування: сміх Вальтера бив і палив, як блискавка. Від сміху падають ідоли, вінки, і чудотворна ікона стає почорнішою і погано мальованою картинкою". Для В. Маяковського гострота - "оружие любимейшего рода".

Комічне - це реальність. Ідеалісти заперечують об'єктивну основу комічного. От як, наприклад, Жан Поль розглядає природу комізма на прикладі одного з епізодів “Дон-Кіхота" Сервантеса. Коли Санчо Пансо висить всю ніч в повітрі над мілкою канавою, вважаючи, що під ним безодня, то при даному припущенні його дії цілком зрозумілі. Він був би дурнем, вирішивши стрибнути і розбитися. Чому ж ми сміємось?

Комічне закладене в самому об'єкті. Комічним є сам Санчо Пансо, бо при всій тверезості мислення він виявився боягузливим і не зміг розібратися в реальній обстановці. Ці якості протилежні ідеалу, і тому природно, що вони служать об'єктом сміху.

Комічне - це соціальна реальність. Людське суспільство - це істинне царство комедії, так само як і трагедії. Людина - єдине створіння, що може і сміятись, і викликати сміх; у всякому випадку, людський, суспільний зміст є в усіх об'єктах комедійного сміху.


1. Комічне - соціокультурна реальність


Людське суспільство - справжнє царство комедії, так само як і трагедії. Людина - єдина істота, що може і сміятися, і викликати сміх, або, точніше, людський, суспільний зміст є у всіх об'єктах комедійного сміху. Іноді дослідники помилково шукають джерело комізму в природних особливостях явищ природи: у примхливості хмар, мінералів (наприклад, сталактитів), у незвичайності вигляду і поводження мавп, ведмедів, лис, у дивному вигляді кактусів.

Деякі теоретики приводять на перший погляд більш переконливі приклади природного комізму - тварина в байці. Однак ще естетика XVIII ст. Довела, що тварини в байках уособлюють ті або інші людські характери.

Комічне - завжди об'єктивна суспільна цінність явища. Природні властивості тварин (рухливість і гримаси мавпи, розвинуті інстинкти лисиці, що допомагають їй обманювати ворогів, неповороткість ведмедя і т.д.) асоціативно зближаються з людськими звичками, вчинками, манерами і стають об'єктом естетичної оцінки на основі суспільної практики. Вони постають у своєму комізмі лише тоді, коли через їх природну форму проглядається соціальний зміст - людські характери, відносини людей і т.д. Через природні явища здійснюється осміяння людських недоліків: метушливості, хитрості, незграбності, повільності, ін.

Однак не все смішне комічно, хоча комічне завжди смішно.

Комедія - прекрасна сестра смішного, що породжує соціально значимий, одухотворений естетичними ідеалами, світлий, високий сміх, що заперечує одні людські якості і суспільні явища і стверджуючий інші.

Комізм соціальний своєї об'єктивною (особливості предмета) і своєю суб'єктивною (характер сприйняття) стороною.


2. Вираження і сприйняття комізму


Сміх заразливий і тяжіє до колективності, на людях він більш інтенсивний. Найбільш сприятливі для комічного ті мистецтва, які розраховані на масову аудиторію, - театр, кіно, цирк. Характерно, що актори, які добре знають особливості сприйняття комічного, звичайно звертаються з комедійним текстом не прямо до телеглядачів, а до аудиторії, з якою є зворотний зв'язок.

Комічне знаходить висвітлення й у музиці, що говорить з людьми безпосередньою мовою душі. Для сприйняття комічного в інструментальній музиці важливий рецепційний настрой слухача, що обумовлюється, зокрема, авторським позначенням жанру. Трансформація жанрів - один із способів створення комічного в музиці.

Єдиний вид мистецтва, нездатний відбити комічне, - архітектура. Комічний будинок або спорудження - лихо і для глядача, і для жителя, і для відвідувача. Архітектура, прямо виражаючи ідеали суспільства, не може в силу своєї специфіки що-небудь безпосередньо критикувати, заперечувати, а отже, і осміювати.

Тим часом комічне в мистецтві завжди містить у собі високорозвинений критичний початок. Сміх - емоційно насичена естетична форма критики. Він надає художнику (наприклад, Рабле, Вольтерові) безмежні можливості для серйозно-жартівливого і жартівливо-серйозного звертання з забобонами свого часу.

Комедія - плід розвиненої цивілізації. Сміх по своїй природі демократичний. Комічність ворога - його Ахіллесова п'ята. Розкрити комічність супротивника - значить здобути першу перемогу, мобілізувати сили на боротьбу з ним, перебороти страх і розгубленість.

Комічне - критика сучасності. Сміх сучасний, його мішень завжди конкретна і певна.

Що було б, якби несподіванка, блискавичність були відсутні в гостроті? Усе було б повсякденним, розміреним. Не виникло б настільки незвичного і гострого протиставлення факту високим естетичним ідеалам. Не було б настільки високої активності нашої думки в процесі сприйняття цього протиставлення. Не спалахнуло б те світло, у якому явище з'являється у своєму комічному виді.

Значення несподіванки в комічному розкриває античний міф про Парменіска, що якось злякавшись, втратив здатність сміятися і дуже страждав від цього. Він звернувся по допомогу до Дельфійського оракула. Той порадив йому пошукати зображення Латони, матері Аполлона. Пармениск очікував побачити статую прекрасної жінки, але замість цього йому був показаний... опецьок. І Пармениск розсміявся!

Цей міф наповнений багатим теоретико-естетичним змістом. Сміх Пармениска був викликаний невідповідністю тим між, що він очікував, і тим, що зненацька побачив у дійсності. При цьому подив має критичний характер. Якби Пармениск раптом побачив ще більш прекрасну жінку, ніж він очікував, то, саме собою зрозуміло, він не розсміявся б. Несподіванка тут допомагає Пармениску активно протиставити у своїй свідомості високий естетичний ідеал (уявлення про красу матері Аполлона - Латони) явищу, що, претендуючи на ідеальність, далеко не відповідає ідеалу.

У музиці комізм розкривається через художньо організовані алогізми і невідповідності, а також через з'єднання різнохарактерних мелодій, що завжди містять у собі елемент несподіванки. Інструментальна музика може виражати комічне і не прибігаючи до "немузикальних засобів", на відміну від музичних жанрів, зв'язаних зі сценічною дією або маючих літературну програму.

Почуття гумору як різновид естетичного почуття завжди спирається на високі естетичне ідеали. В іншому випадку гумор перетворюється в скепсис, цинізм, вульгарність, непристойність. Гумор припускає здатність хоча б емоційно, у самій загальній естетичній формі охоплювати протиріччя дійсності.

Гумор властивий естетично розвинутому розуму, здатному швидко, емоційно-критично оцінювати сутність явища, схильному до багатих і несподіваних зіставлень і асоціацій.

Активна, творча форма почуття гумору - дотепність. Якщо гумор - це здатність до сприйняття комізму, то дотепність - здатність до його створення.

Дотепність - це талант так концентрувати, загострювати і естетично оцінювати реальні протиріччя дійсності, щоб наочним, відчутним став їхній комізм.


3. Руйнуючий і життєутворюючий сміх


Сміх - критична сила, що настільки ж заперечує, наскільки і стверджує.

Сміх прагне зруйнувати існуючий несправедливий світ і створити новий, принципово відмінний від нього, - ідеальний.

Сміх припускає не тільки розгром, але і творче створення. Життєстверджуючий, життєстворюючий, радісний, веселий аспект комічного має історичну, світоглядну і естетичну значимість.

Творча, життєстворююча сила сміху давно помічена людьми. У найдавнішому мистецтві існували сміхові культи, ритуальний сміх, лайливо-пародійні образи божеств. Ритуальний сміх первісної громади містив у собі і заперечливі і життєстверджуючі початки, він був спрямований і до осуду, знищення недосконалого світу, і до його відродження на новій основі. У давньоєгипетському папірусі, що зберігається в Лейдені, божественному сміху приділяється роль творця світу: "Коли бог сміявся, народилися сім богів, керуючих світом... Він вибухнув сміхом у другий раз - з'явилися води..." Для древніх греків сміх був теж творцем життя; творцем, радісною, веселою народною стихією. Історія європейської комедії походить від культу грецького бога Діоніса.

Різним формам комічного неодмінно властиві заперечення і твердження. Навіть у різко критикуючій світ сатирі заперечення ґрунтується на позитивній, життєстверджуючій програмі - ідеалах. У карнавальному сміху в нерозчленованому вигляді разом існують і ствердження і заперечення, і гумористичне і сатиричне начало, що поступово виділяється в самостійні типи комізму.


4. Типи і відтінки комізму


Комічне можна поділити за ступенем важливості відображення протиріччя. Найменш значуще суспільне протиріччя - це галузь гумору, більш серйозне - іронія, далі ідуть сатира, гротеск, сарказм, за якими і частково в яких комічне переходить в потворне, жахливе і, отже, далеко не смішне. Види комічного, як правило, відрізняються і засобом відбиття підміченого протиріччя, тобто своєю формою.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.