Экономическое учение Смита (Економiчнi вчення Смiта) (work)

Посмотреть архив целиком

Черкаський iнститут економiки I права




Ф-т : Менеджмент безпеки бiзнесу



Контрольна робота


з предмету “ Iсторiя економiчних вчень”


на тему: Економічне вчення А. Сміта








Виконав: ст. гр. МБЗ-1

Стецiв М.Я.







Львiв 2001 р.

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактур­ного періоду. В його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична буржуазна політична економія набула найвищого розвитку.

Народився А. Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чи­новника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорді, де вивчав філософію, літературу, історію, фізику, математику. В 1751 р. був обраний професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної філософії. В 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселився в- рідному місті Кірколді, де працює над своєю книгою «Дослідження про причини і природу багатства народів». Вона була опублікована в 1776 р. і принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки політичної економії. Останні роки свого життя Сміт працював митним комісаром Шотландії.

Наоліюючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її ком­плексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну». Це дослідження не ізольоване від двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він вдається і до аналізу внутрішніх закономірностей економічних явищ, які вив­чає, і до опису їх зовнішніх проявів. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб вироб­ництва), то він проявляється в тому, що у Сміта звичаї, інститути, економічні категорії змінюються. Неоднакові вони і в різних народів, і вивчення, і пізнання їх можливе лише в процесі еволюції. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини намагання покращити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину приносити в жертву «своє дозвілля, свободу, спокій», тобто терпіти певні тілесні й душевні тягарі. Схильність до обміну, «схильність міняти, вимінювати, обмінювати один пред­мет на інший» одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумов­лює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що в умовах «природного порядку» (вільної конкуренції), склад­ною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука». Тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктив­ної закономірності природи, дії об'єктивних законів природи, «невидимої руки» і «природної свободи людини». Дія об'єктивних законів благодійно спря­мована до людини.

Благотворність дії об'єктивних законів не безумовна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини, за умов дотримання нею «законів справедли­вості», вільно відстоювати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини співпадає з дією природних сил, «невидимої руки», тобто законами природи.

У наступних концепціях Рікардо, Сен-Сімона і особливо К. Марксаця друга сторона випала. В них залишилась лише об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він вис­тупає прихильником економічного лібералізму, вiльноi гри господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визна­чає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, право­суддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також вис­ловлювався за державне регулювання норми процента і мінімуму заробітної плати.

Розподіл праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає з розподілу праці. Це не випадково, адже він економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарст­вом, Сміт чітко формулює першоджерело багатства працю. Вступ до своєї роботи він починає так: «Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти у інших народів»^. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором зростання ба­гатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «ве­личезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв».

Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при пе­реході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням ме­ханізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Розподіл праці у нього породжується схильністю до обміну. «...Схильність до обміну і була тим, що спокон віку породило розподіл праці». Але насправді не схильність до обміну породжувала розподіл праці, а, навпа­ки,— розподіл праці виступає передумовою обміну.

Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксом заува­жували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі по вироб­ництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можливість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повинна об­межуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполу­чення сприяють тому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдосконалюватись».

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно роз­глядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію ви­никнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші ~ це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною нази­ває функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо­гою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для зде­шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. За­гальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші еко­номісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має два зна­чення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він нази­ває «цінністю в споживанні», друге «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у спожи­ванні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ».

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішує три завдання: 1) визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної.


Случайные файлы

Файл
1713.rtf
30357.rtf
92452.rtf
46293.rtf
124424.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.