Роздержавлення та приватизація (184736)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ


ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ



Реферат

З державного регулювання економіки

на тему:

Макроекономічні фактори забезпечення ефективних процесів роздержавлення та приватизації








Чугу Михайла

ЕП -21

ВТЕІ КНТЕУ






Вінниця 2001


ЗМІСТ


1.Державне управління процесами приватизації 3

2.Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн 3

3.Управління процесами приватизації в Україні. Способи приватизації 5

4.Державна підтримка малого підприємництва 7

5.Використана література 10










































Державне управління процесами приватизації

Одним з елементів економічної політики і однією з найваж­ливіших функцій держави у період переходу до ринку є зміна еко­номічної структури - створення структури змішаної економіки.

Структура змішаної економіки формується через роздержав­лення і приватизацію. Поняття роздержавлення і приватизація не ідентичні. Роздержавлення - глибший процес, його метою є при­скорене створення потрібних для повноцінної ринкової економі­ки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквіда­ція майнової монополії держави у підприємницьких відносинах. Воно передбачає роздержавлення економіки (ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів тощо), комерціаліза­цію діяльності державних підприємств (запровадження принци­пу самостійного господарювання); демонополізацію виробницт­ва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тоб­то її перехід у приватні форми (власне приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана та ін.).

Зміну форми державної власності провадять через комерціа­лізацію, корпоратизацію (акціонування) тощо. Це супроводжуєть­ся зняттям підприємств з державного фінансування і переведен­ням на приватне кредитування, що розвантажить бюджет.


Порівняльна характеристика механізмів приватизації інших країн

Приватизацію у країнах з ринковою економікою вели з ме­тою розвитку підприємництва. Вона відбувалася за умов сталих ринкових відносин, була орієнтована на вільні грошові кошти гро­мадян, мала локальний характер; відмінними були лише форми, способи і темпи приватизації.

Найповільнішою приватизація була у Великобританії. Голов­ною її формою тут став продаж державних підприємств, який вели переважно двома методами: публічним (відкритим) з обов'язко­вим перетворенням підприємств у відкриті акціонерні товариства і приватним (закритим) без зміни його юридичної форми. У випадку публічного продажу для працівників приватизованого підприємства були передбачені деякі пільги. Продаж підприємств супроводжувався збереженням або створенням нових механізмів регулювання. Уряд резервував так звану золоту акцію, що давала змогу контролювати нові компанії. Процес приватизації у Великобританії відбувався не лише на національному, а й на регіональному рівнях, тому важливими об'єктами приватизації були житло та муніципальні підприємства.

У Японії приватизацію, розпочату 1985 р., провадили шля­хом перетворення: державних корпорацій у санкціоновані юри­дичні особи з приватним володінням (санкціоновані компанії); державних компаній в акціонерні з наступним продажем части­ни акцій приватним власникам (спеціальні компанії); держав­них або державно-приватних корпорацій у приватні (повна при­ватизація).

Процес приватизації в США відбувався у вигляді передачі приватної власності (повністю або частково) трудовим колекти­вам.

Програма з формування власності працівників ESOP, прийнята конгресом США 1974 р., довела свою високу ефективність. Керівники компаній, які мали працівників-власників, що брали участь в управлінні компанії, домоглися високих результатів виробництва, високої якості продукції та оцінок споживачів. Закла­дену у програмах ESOP концепцію застосовують нині більше, ніж у 50 країнах світу. У багатьох випадках вона стала складовим еле­ментом денаціоналізації.

У Франції розпочату у 80-х роках приватизацію розгорнули, як пріоритетний напрям економічної політики держави. У її про­цесі головну роль відводили не приватним, а юридичним особам, що дало змогу організувати шляхом переговорів групу стабіль­них акціонерів - "тверде ядро". Акціонери "твердого ядра", які володіють 15-30% капіталу, забезпечують стабільність управлін­ня, тобто реальний контроль над діяльністю підприємства. Інша частина капіталу розділена між індивідуальними акціонерами. Тому основою економічної структури приватизації у Франції є самоконтроль, перехресна участь і розподіл капіталу.

Отже, приватизація у країнах з ринковою економікою набула таких форм: продаж державних підприємств приватним юридич­ним і фізичним особам, рекапіталізація державних підприємств за участю приватних інвесторів, продаж частини акцій підприємств, які є власністю держави або вона їх контролює; про­даж акцій приватних компаній їхнім працівникам.

У нових індустріальних країнах, наприклад, у Південній Ко­реї, можна визначити п'ять головних напрямів приватизації:

1) уряд, створивши підприємство, надає змогу приватному секто­ру керувати ним; 2) підприємство або його частину продають одній або кільком юридичним особам (наприклад, через аукціон); 3) акції державного підприємства частково продають приватним особам; 4) державне підприємство ліквідують, у результаті чого є доступ у галузь приватним фірмам; 5) проводять опосередковану прива­тизацію через пільги у кредитуванні й оподаткуванні приватним особам.

Приватизація у країнах Східної Європи, досвід якої має для України найвагоміше значення, відбувалася у двох напрямах: по-перше, через передачу державної власності у приватні руки і, по-друге, через розвиток і виникнення приватного сектора на власній базі. Особливість такої приватизації полягає в тому, що вона відбу­вається не у ринковому середовищі, а за умов державного моно­полізму, який поступово демонтують. Характерним для країн Східної Європи є те, що для приватизації у них були створені спе­ціальні органи впливу на цей процес: у Польщі - Міністерство з перетворення форм власності, у Румунії - Національне агентство з приватизації, у Чехо-Словаччині (нині Чехії і Словаччині) - Фе­деральне міністерство у справах національного майна і привати­зації, в Угорщині - Державне майнове агентство, в Болгарії — Агентство з приватизації, у східних землях ФРН - Опікунське уп­равління державною власністю.

Незважаючи на такі спільні проблеми, як потреба робити ве­ликі капітальні вкладення у трансформовані підприємства, недостатність доходів населення, спричинена низьким рівнем життя, приватизацію у країнах Східної Європи також розрізняють за тем­пами, формами і способами.

В Угорщині приватизація відбувалася за трьома напрямами: з ініціативи Агентства державного майна ("згори"); з ініціативи самих державних підприємств; з ініціативи потенціальних інвес­торів та власників. Хід приватизації "згори" підприємств сфери обслуговування і внутрішньої торгівлі ("мала" приватизація) ре­гулює закон, згідно з яким передбачено обов'язкове переведення протягом двох років у приватну власність усіх орендних і договір­них підприємств. Механізми приватизації різні - це відкритий кон­курс або реалізація акцій через фондову біржу, збільшення ос­новного капіталу.

Процес приватизації за ініціативою підприємств контролює Агентство державного майна, яке затверджує або відхиляє пропонований підприємством приватизаційний проект. Найпоши­реніше роздержавлення за "зовнішньою" ініціативою, коли вітчиз­няні та іноземні підприємці звертаються з пропозиціями щодо придбання державних підприємств у повну або часткову власність.

Програму приватизації у Польщі планували на п'ять років. Підприємства, які підлягали приватизації, були розділені на дві кате­горії: перша - великі, друга - малі і середні (у сфері послуг, торгівлі і промисловості). Підприємства першої групи спочатку комерціа­лізували, але їхнім власником - як єдиним акціонером - залишається скарбниця. У ході приватизації 60% акцій державної власності пе­реходить до інвестиційних компаній, 10% безоплатно отримують працівники приватизованих підприємств, 30% залишається у дер­жавній скарбниці для реформи соціального страхування. Дорослі громадяни отримали право на частку державного майна у вигляді бон.

Приватизацію малих і середніх підприємств ведуть: шляхом перетворення їх на громадські підприємства, власниками акцій яких стають фізичні особи і приватні польські або іноземні ком­панії; шляхом ліквідації підприємств, які мають незадовільні еко­номічні результати діяльності (повного продажу або продажу де­якої частки майна).

У Чехо-Словаччині приватизація відбувалася також у двох формах - "малій" та "великій". Об'єктом "малої" приватизації ста­ла сфера обслуговування. У цьому випадку основні та обігові фон­ди продавали колективам через аукціони. "Велику" приватизацію проводили на засадах використання купонів.

Приватизація у колишній НДР - завдяки злиттю з економі­кою ФРН - відбувалася досить інтенсивно, що дало змогу ліквіду­вати низку підприємств-банкрутів, зберегти кілька сот тисяч ро­бочих місць, а також створити нові на приватизованих підприєм­ствах. Досвід цієї країни свідчить: гарантом успішного ходу при­ватизації є формування правової бази і державних структур, по­трібних для її проведення.


Случайные файлы

Файл
47263.rtf
117800.rtf
5288-1.rtf
28369.rtf
112023.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.