Монетарна політитика і її інструменти (KURS_FIN)

Посмотреть архив целиком


Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет





Кафедра політичної економії





Курсова робота

Тема: «Монетарна політитика і її інструменти»



Виконав: студент 1 курсу,

спец. 0204, 2 група

Співаков О.С.

Перевірив: Диба М.І.



Київ - 1997





















Тема: «Монетарна політитика і її інструменти»



Виконав: студент 1 курсу,

спец. 0204, 2 група

Співаков О.С.

Перевірив: Диба М.І.



















План.

Вступ

  1. Цілі та обєкти монетарної політики

  2. Методи контролю та інструменти монетарної політики.

  3. Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі

Заключення



Зміст

Вступ 

Цілі та об'єкти монетарної політики 

Методи контролю та інструменти монетарної політики 

Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку 

Заключення 

Використана литература 

Для поміток: 



Вступ

На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Однак в цьому науковому дослідженні автор зупиниться досить детально на методах контролю та інструментах монетарної політики. Треба сказати, що саме ці методи контролю значно впливають на такі макроекономічні показники, як: стабільність цін, зайнятість, обсяг реального ВНП.

Курсова робота має таку структуру:

  • у першій главі автор розповідає про цілі та обєкти монетарної політики, про те на що вона впливає;

  • у другій главі автор детально розглядає методи контролю та інструменти монетарної політики. Саме такі, як: операції на відкритому ринку, зміна банковської облікової ставки, а також зміна норми обовязкових резервів;

  • у третій главі розглядаються особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі.

Із всього вищесказаного, можна дослідити, що обрана автором тема є досить важливою та вирішальною у процесі формування моделі державного регулювання Незалежної України.



Цілі та об'єкти монетарної політики



Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

В тому і іншому випадку провідником монетарної політики є центральний банк країни, а об'єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу. Пропозиція грошей складаєтся із M1, M2, M3.



Попит на гроші

Попит на гроші формується із попиту на гроші як засоб обігу (iначе, діловий, операційний чи попит на гроші для укладення угод) і як засіб збереження вартості (iначе, попит на гроші як на активи, попит на запасну вартість чи спекулятивний попит).

Попит на гроші як засіб обігу визначається рівнем грошового чи номiнального ВНП (прямо пропорційно). Чим більше прибуток в суспільстві, чим більше укладається угод, чим вище рівень цін, тим більше буде потрібно грошей для укладення економічних угод в рамках національної економіки. З певним спрощенням можна сказати, що операційний попит на гроші не залежить від ставки проценту, при цьому графік попиту має вигляд як на мал.1.

Попит на гроші як засіб збереження вартості залежить від величини номiнальной ставки проценту (обернено пропорційно), оскільки при володінні грошами в формі наличностi і чекових вкладів, не приносящих власникові відсотків, виникають певні вмененні (альтернативні витрати) у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів.

Розподіл фінансових активів, наприклад на наявні гроші і облігації,залежить від величини ставки проценту: чим вона вище, тим нижче курс цінних паперів і вище попит на них, тим нижче попит на готові гроші (нижче спекулятивний попит), і навпаки.

Так, загальний попит на гроші залежить від рівня номiнальної процентної ставки і обсягу номiнального ВНП.

На мал. 3: номiнальна процентна ставка - на вертикальній осі, загальний попит на гроші - на горизонтальній осі. Функціональна залежність цих параметрів дає сукупність кривих, кожна з яких відповідає певному рівню номiнального ВНП. Переміщення уздовж кривої показують зміни процентної ставки. Причому спостержемо, що при високих процентних ставках крива стає майже вертикальною, оскільки всі заощадження укладаються в цій ситуації в цінні папери, попит на гроші обмежується операційним попитом і вже не знижується при подальшому зростанні проценту.

Грошовий ринок

В цілому грошовий ринок може бути представлений в вигляді графіку (мал 4). S - пропозиція грошей - представлено у вигляді вертикальної прямої, оскільки припускає, що грошово-кредитні і фінансові заклади створили певну кількість грошей, що не залежить від величини номiнальної ставки проценту. Крапка Е - знаходиться на перетині кривих попиту і пропозиції грошей і визначає «ціну» рівноваги на грошовому ринку.

Розглянувши об'єкти монетарної політики, неважко представити собі загальну схему її впливу і оцінити (поки що в самих загальних рисах) наслідки змін, що виникають в попиті і пропозиції на грошовому ринку.

Представимо, що змінюється пропозиція грошей, а попит на гроші залишається постійним.

Якщо пропозиція грошей зросла, то графік пропозиції грошей перемещується праворуч; діється рух уздовж кривої попиту вправо вниз до крапки Е1; ставка проценту знижується. Ці зміни iлюструє мал. 5.

Які реальні процеси iлюструє мал. 5? При збільшенні пропозиції грошей виникає їх короткочасний надлишок. Люди прагнуть зменшити кількість своїх грошових запасів шляхом покупки інших фінансових активів (наприклад, облігацій). Попит на них зростає, ціни, відповідно, збільшуються. Процентна ставка, чи альтернативна вартість зберігання не приносящих відсотків грошей, падає. Оскільки ликвiдність стає меньш дорогою, населення і фірми поступово збільшують кількість готівки і чекових вкладів, що вони готові держати на руках, і відбудовується рівновага на грошовому ринку при більшій пропозиції грошей і меншому проценті.

При зменшенні пропозиції грошей рівновага на грошовому ринку відбудовується при меншої, ніж первісна, кількості грошей в обігу і більшої, ніж первісна, ставці проценту.

Припустимо тепер, що змінюється попит на гроші, а пропозиція залишається незмінною.

Якщо попит на гроші зріс, то: крива попиту на гроші зсувається праворуч вгору, а процентна ставка підвищується. Ці зміни iлюструє мал.6.

При зменшенні попиту на гроші будуть відбуватися зворотні явища.

Мал. 6 iлюструє наступні реальні процеси. Хай попит на гроші зріс внаслідок зростання номiнального ВНП, тобто населення і фірми хочуть держати більше активів у вигляді готовиз грошей і чекових вкладів, продавая для цього інші авуари (наприклад, облігації). Але при незмінній пропозиції грошей рівновага на грошовому ринку може бути установлена тільки при зростанні "ціни" грошей, чи номiнальної ставки проценту.

При зменшенні попиту на гроші (пропозиція незмінна) рівновага на грошовому ринку встановлюеться при понад низькій, ніж первисна, ставці проценту.

Розглянемо тепер механізм регулювання грошової маси в обігу,тобто пропозиції грошей.

Методи контролю та інструменти монетарної політики

В світовій економічній практиці використовуються слідуючі інструменти регулювання грошової маси в обігу:

  • операції на відкритому ринку, тобто на вторинному ринку казначейських цінних паперів;

  • політика облікової ставки, тобто регулювання проценту по займах комерційних банків у центрального банка;

  • зміна норми обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку

В цей час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або уливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідтіля.

Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій на прикладі центрального банку США - Федеральной резервної системи (далі ФРС).

Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери крізь спеціальних дiлерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через дiлерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультiпликатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте.

Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейськi цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через дiлерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка упаде.



Банківська облікова ставка

В нашій спрощенній моделі банківської системи припускалося, що єдиною можливістю придбання банками додаткової кількості резервів є притягнення додаткових вкладів. Проте в дійсності банки і ощадні інститути, що потребують додаткових резервів для задоволення вимогам ФРС або для поширення обсягу своїх позичок, мають ще один варіант поводження: одержання резервів шляхом займу.

Один із можливих засобів здійснення цього варіанту є в притягненні резервів шляхом займу у іншого банку. Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі краткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів. Ставка позикового проценту, що стягає по цим позичкам, називає ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягають мільярдів доларів.

Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому змісті слова.) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують краткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неждані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптационні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великi. Що частіше деякий інститут звертається за займамi крізь облікове вікно, тим більш жорстким стає тиск адміністративних обмежень, що перешкоджують наданню позички. В тих випадках, коли банки захотять збільшити свої резерви по тій простій причині, що вони виявили можливості вигідного надання позичок, їм буде рекомендовано використання інших джерел грошових засобів, наприклад, притягнення додаткових депозитів.

Окрім надання краткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, опинившимся в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Ставка позикового проценту, яку ФРС назначає по позичкам, що надає крізь облікове вікно, називається банківською обліковою ставкою. Вона становить другий інструмент політики, що використається для здійснення контролю за пропозицією грошей. Якщо ФРС вважає необхідним створити сприятливі умови для збільшення обсягу займів крізь облікове вікно ("дисконтних займів"), вона знижує рівень банківської облікової ставки. Як тільки рівень облікової ставки падає нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, грошові витрати, які сопряжені з притягненням коштів шляхом займів крізь облікове вікно, зменьшуються у порівнянні з відповідними витратами одержання позичок у інших банків. Звісно, обсяг дисконтних займів при цьому збільшується. Проте таке поширення має деяку границю, при досягненні якої банки відмовляться від подальших займів крізь облікове вікно також в тому разі, коли рівень банківської облікової ставки буде значно нижче ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів. По мірі поширення обсягу дисконтних займів, наступає момент, коли альтернативні витрати, обумовлені жорсткістю вводимих ФРС адміністративних обмежень (проти зловживання банками дисконтними займами), зростає настільки, що повністю нейтралiзує вигоди низького рівню процентної ставки при одержанні позичок крізь облікове вікно. Тому банки звертаються за займами крізь облікове вікно тільки до того моменту, поки не установитися рівновага між повними витратами, які повязані з притягненням крізь облікове вікно кожного долару (включаючи як готові, грошові витрати, що визначаються рівнем банківської облікової ставки, так і альтернативні витрати, обумовлені збільшенням жосткості адміністративного тиснення), і ставкою позикового проценту по займах на ринку федеральних фондів. Якщо банківська облікова ставка змінюється щодо ставки проценту по займах на ринку федеральних фондів, то вимагається порівняно незначна зміна величини дисконтних займів для здобутку цієї точки.

Якщо ФРС вважає необхідним скоротити обсяг займів крізь облікове вікно, вона підвищує рівень банківської облікової ставки. Коли остання підіймається вище ставки позикового проценту на ринку федеральних фондів, займи крізь облікове вікно стають меньш принадним джерелом грошових коштів.

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину суммарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банка на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультiплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, вводимим в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменьшувати величину грошової маси. Понiження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Зміна норми обов'язкових резервів

Зміна норми обов'язкових резервів становить третій інструмент монетарної політики, що може використати ФРС для контролю за пропозицією грошей. Сумарна величина депозитів до затребування визначається по слідуючій формулі:

Сумарна величина депозитів до затребування = (1\гг) х Загальна величина резервів,

де гг означає норму обов'язкових резервів. Аналогічні, але більш складні формули застосовуються для опису взаємозв'язку між нормами обов'язкових резервів і всіма елементами параметрів М1 і М2 в сучасній банківській системі США. Таким чином, понiження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися сдвигу в бік поширення чи стиску обсягу пропозиції грошей. Наприклад, в період важкого економічного занепаду 1974-1975 років ФРС тричі понiжала свої вимоги до величини обов'язкових резервів.

Закон про контроль за грошовим обігом 1980 року поширив сферу розповсюдження норми обов'язкових резервів, що встановлює ФРС. До того як був прийнятий цей закон, ФРС могла вимагати дотримання зазначеної норми тільки у комерційних банків, надходящих до її структури. В цей час ФРС може встановлювати вимоги, що стосуються резервного покриття трансакционих депозитів, для всіх депозитних інститутів, за винятком лише самих дрібних. Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакционих депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакционих депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для неособових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

Проте в дійсності удосконалення практики встановлення норм обов'язкових резервів, які вводяться згідно з Законом про контроль за грошовим обігом, звязані із різноманітного роду тонкостямi технічного характеру. Останні роблять меньш привабливими, із точки зору ФРС, використання зміни норми обов'язкових резервів у вигляді інструменту грошової політики. І хоч юрiдично цей інструмент досі ще доступен, після 1980 року він в чималій мірі загубив свою актуальність і був відкладений до найкращих часів. Сьогодні тяжко сказати, чи є в нього майбутнє.

Особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі розвитку

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

Довгі роки серед економiстів ведуться дискусії, обумовлені двома різноманітними подходамi до теорії грошей: модернiзiрованою кейнсіанською теорією, і сучасною кількісною теорією грошей (монетарiзмом) - із інший.

В чому суть суперечки? І кейнсіанці, і монетарiсти визнають, що зміна грошової пропозиції впливає на номiнальний ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і сам механізм: із точки зору кейнсіанців, в основу монетарної політики повинен бути покладений рівень процентної ставки, а із точки зору монетарiстів, - сам рівень грошей.

Кейнсіанська теорія грошей

Основні положення теорії ,що відстоюється кейнсіанцамi у галузі грошей, слідуючі:

  1. Ринкова економіка всередині себе представляє нестійку систему з багатьма "пороками". Тому державні слід регулярно використати різноманітні інструменти регулювання економіки, в тому числі і монетарну політику.

  2. Ланцюг причiнно-слідчих зв'язків пропозиції грошей і номiнального ВНП такий: зміна в грошовій пропозиції є причиною зміни процентної ставки, що, в свою чергу, приводить до зміни в інвестиційному попиті і крізь мультиплікаційний ефект - до зміни в номiнальному ВНП.

  3. Основне теоретичне рівняння, на якому базуються кейнсіанці:

    ВНП=C+I+G+NX,

    де C - споживчі видатки населення; I - інвестиції; G - державні видатки на покупку товарів і послуг; NX - чистий експорт.

  4. Кейнсіанці вважають, що ланцюг причiнно-слідчих зв'язків між пропозицією грошей і номiнальним ВНП великий. Центральний банк при проведенні монетарної політики повинен володіти великою інформацією (наприклад, як скажеться на інвестиційному попиті зміна процентної ставки і, отже, наскільки змінитися величина ВНП). Нарощування грошової пропозиції взагалі має багато які негативні наслідкі, наприклад економіка може опинитися в так званої "ліквiдній ловушці". цю ситуацію провокує, чимало збільшення грошової пропозиції, коли процентна ставка знижується до критично низького рівня, наближаючись до мінімального, що означає виключно високе віддавання переваги ліквiдностi. Пропозиція грошей продовжує збільшуватися, але процентна ставка уже не реагує на це, бо нижче певного рівня вона не може опуститися. Але якщо ставка проценту не реагує на зміну грошової пропозиції, то рветься ланцюг причiнно-слідчих зв'язків між зростанням кількості грошей в обігу і номiнальним ВНП.

  5. В зв'язку з викладеним вище спостержемо, що кейнсіанці вважають монетарну політику не настільки сильно дійовим засобом стабiлiзації економіки, як, наприклад, фiскальна або бюджетна політика.

  6. Кейнсіанці вважають, що головною проблемою в державному регулюванні є підбурювання еффектного попиту, а не боротьба з інфляцією, що повинна носити регулюємий характер (інфляція потрібна економіці, бо - вона додатковий генератор еффектного попиту).

Але адже немає гарантій того, що інфляція не вийде з-під контролю держави. Наприклад, можна змоделювати таку ситуацію: з метою наступного зростання обсягу виробництва збільшено грошова пропозиція. Проте між приростом грошей в обігу, інвестиціями і наповнені ринку товарами існує певний тимчасової лаг. Першою реакцією ринку на збільшення грошової пропозиції буде зростання цін на товари і послуги. Покупець адаптується до підвищених цін, але у нього виникає і адаптивне сподівання, і, відповідно, підвищений попит, зв'язаний із подальшим зростанням цін. Тому першою реакцією споживача на товари, що з'явилися буде підвищений попит на них, і, як слідство, буде тривати зростання цін.

Монетаристський підхід

В цілому в 70-х гг. спостерігалась криза кейнсіанської школи. В економічній науці поперше став переважати неокласичний напрям, а після цього - монетарiзм. Головний теоретик монетарiзма - відомий американський економiст, лауреат Нобелєвської премії М.Фрiдмен.

В самих загальних рисах основні положення монетарiзма такі:

  1. Монетарiзм базується на переконанні, що ринкова економіка це внутрішньо стійка система. всі негативні моменти - результат некомпетентного втручання уряду в економіку. Це втручання слід свестi до мінімуму.

  2. Кореляція між грошовим чинником (масою грошей в обігу) і номiнальним об'ємом ВНП виявляється понад тісною, ніж між інвестиціями і ВНП. Динаміка ВНП слідує безпосередньо за динамікою грошей (правда, з деяким спізненням), тому монетарiзм робить упор на гроші.

  3. Монетарiзм спирається на рівняння І.Фiшера: М*V=P*Q, але якщо І.Фiшер робить упор на взаємозв'язок грошового феномену з цінами, то М.Фрiдмен увязує динаміку грошового чинника із номiнальним ВНП.

    Оскільки добуток P*Q - це фактично номiнальний ВНП, то рівняння можна представити як: М=ВНП/V.

  4. Монетарiсти затверджують, що величина V стабiльна, тобто практично не змінюється в краткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді змінюється повільно і ці зміни легко передбачені. Крім того, при зміні грошової пропозиції V не змінюється.

  5. Але якщо V стабiльна, то чинник грошей можна записати з певним коефіціентом k, тоді

    k*M=ВНП,

    отже, грошова пропозиція - це вирішальний чинник, що впливає на зміну ВНП.

  6. Причiнно-слідчий зв'язок між пропозицією грошей і номiнальним ВНП здійснюється не через процентну ставку, а безпосередньо, тим самим відомі як би" вхідні і вихідні дані "впливу пропозиції грошей на ВНП, самий ж механізм впливу скритий. М.Фрiдмен спробував пояснити цей механізм, ввівши проміжну категорію - "портфель активів", тобто сукупність всіх ресурсів, якими володіє iндивiдуум.

    Фрiдмен відзначав, що кожна людина звикає до певної структури активів: співвідношенню грошей і інших видів активів. При збільшенні грошової пропозиції звичне співвідношення змінюється і, щоб відбудувати його, люди починають купувати будь-які реальні і фінансові активи (а не тільки облігації, як представляють кейнсіанці). Совокупний попит зростає і в кінцевому рахунку привозить до зростання номiнального ВНП.

  7. Виходячи з цього, М.Фрiдмен висунув "грошове правило" сбалансованої довгострокової монетарної політики, а саме: державі слід підтримувати обгрунтований постійний приріст грошової маси в обігу. Величина цього приросту визначається рівнянням М.Фрiдмена:

М = P + Y,

де М - средньорічний темп приросту грошей, % за тривалий період; Y - средньорічний темп приросту ВНП, % за тривалий період, %; P - средньорічний темп очікуваної інфляції, %.

Средньорічний темп очікуваної інфляції підраховується по так званій "сент-луiсськiй моделі", а саме - із совокупного рівня інфляції віднімається інфляція, викликана державою, профспілками і т. п. Одержується різниця - ця величина так званої очікуваної інфляції.

Монетарне правило М.Фрiдмена активно стало застосовуватися із 1975 року в Англії і США (течерiзм і рейганоміка), в так званій політиці таргетування, тобто щорічного запровадження певних обмежень на збільшення грошової маси в обігу. Грошове правило М.Фрiдмена припускає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3-5% на рік. В разі порушення грошового правила при темпі грошових вливаннь в економіку понад 3-5% на рік буде діятися збільшення інфляції, а якщо темп уливання буде нижче 3-5%, то темп приросту ВНП буде падати.

Заключення

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, повязані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

  • основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

  • серед інструментів монетарної політики зміна банковської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

  • третім інструментом монетарної політики є зміна норми обовязових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які зай маються цією проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банковської системи. Навіть незначна зміна норми обовязкових резервів може викликати значні зміни в обємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.

Розгладаючи особливості проведення монетарної політики на сучасному етапі, потрібно визначити, що сучасні теоретичні моделі монетарной політики становлять синтетичну модель, що базується і на кейнсіанскiх і на монетарiстскiх подходах, а також враховуючи і інші точки зору, існуючі в теорії грошей, вибираючи раціональне в кожної із них.

В довгостроковому періоді в грошово-кредитної політиці сьогодні переважає монетарiстський підхід. Разом із тим, держава не відмовляється в краткостроковому періоді від впливу на процент в цілях швидкого економічного маневрування.

Після розлгядання поданої роботи стає явним, що подальший розвиток та процвітання нашої молодої держави на сучасному етапі у багатьох аспектах залежить від формування системи державного регулювання, та зокрема від монетрної політики України.

Використана литература



Брагинский С.В. Монетаризм как экономическая доктрина. //Деньги и кредит. 1992. №2.

Доллан Э.Дж., Кемпбелл К.Д., Кемпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. М.-Л., 1991., Гл. 14-20.

Доллан Э.Дж., Макроэкономика., С.-Пб., 1994., 207-214.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л., Экономикс., М., 1993.

Рвночная экономика., М., 1992. Т. 2. Ч. 1. Гл. 13.

Усоскин В.М. «Денежный мир» Милтона Фридмена., М., 1989.

Харрис Л. Денежная теория. М., 1990.

Для поміток:

27




Случайные файлы

Файл
56078.rtf
19821.rtf
96062.rtf
4444.rtf
143608.rtf