Крива LM. Сутнiсть, графiчна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривоi LM (VDV-1557)

Посмотреть архив целиком

1.Тест.


1. Б.

2. Г.

3. Національний доход = ЧНП – Непрямі податки

500 – 80 = 420


Відповідь: в)420 млн. у.о.

4. В.

5. А.

6. Б.

7. 400-300=100 (у.о.) – доход збільшився на 100 одиниць.

90 - 70=20 (у.о.) – споживчі видатки зросли на 40 одиниць.

20 :100 = 0,2 – гранична схильність до споживання.

Відповідь:в)0,2 .

8. В.

  1. Мультиплікатор = .

Відповідь: а) 2.

  1. В.

  2. В,Г,Д,Е,Ж,З.

12. ЧНП = 296 – 33 = 263 (млн. у.о.)

Відповідь:Б.


13. А – вірно;

Б – невірно;

В – вірно;

Г – невірно.


14. Б.

15. Б.

16. В,Г,

17. В

18. В.

19.


=1:0,2=5

2
00=5

Відповідь:Б.Державні видатки мають збільшитися на 40 у.о.


20.В.


21. Для розвязку даної задачі здійснюю обчислення за зразком, що подається К.Макконеллом і С.Брю на стор. 301:

“…купівля федеральними резервними банками в комерційного банку або населення облігації в 1000 дол. Збільшить при резервній нормі в 20 % грошову пропозицію на 5 тис. дол.” [Макконнел,301].

Аналогічно в даній задачі 100 : 0,1 = 1000 (у.о.).

Відповідь: а) збільшиться на 1000 у.о.


22. Б,Г.

23. А.



Питання.

  1. Крива LM. Сутність, графічна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривої LM.

“Крива LM відповідає таким парам точок (Yi, ri), для яких попит на гроші (L), що визначає рівень їхньої ліквідності, дорівнює пропозициї грошової маси (М)” [Камаев,182].
















В випадку, показаному на лівому графіку зображені фіксований рівень пропозиції грошей MS і дві криві попиту на гроші MD (Y1) та MD (Y2). Перша з низ відповідає попитові на гроші, що виникає при обслуговуванні господарського обороту, необхідного для виробництва ВНП. Друга забезпечує господарський оборот при національному випуску Y2. Точки А та В відповідають значенням врівноважених процентних ставок r2 та r1. В випадку, описаному на правому графіку на графіку позначено вже згадані значення Y1 та Y2.Будуємо від них перпендикуляри і визначаємо точки пересічення (Y1, r1) та (Y2, r1).

Поєднуючи їх , отримуємо пряму LM.





2. Сутність і причини інфляції.

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцii антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це - заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiєю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий - це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii. Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє помякшити труднощi, що випали на долю економiки краiни.



а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесi стримування iнфляцii податки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляц, тобто випадок, коли цей елемент економiчноi системи краiни до д в умовах iнфляцii не пристосований.

У разi, якщо податкова система краiни має труднощi з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема повязана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема є дуже складною, оскiльки зростання капiталу, повязане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягас саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у виглядi всоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й всотковi ставки зростають разом з iнфляцю в пропорцii один до одного, як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiдсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiдсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на всотки оподатковується в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 всоткового пункту (0,28 помножити на 5%) з сукупних пяти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцii.

Слiд зазначити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляції мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне поєднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримає криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему - в станi стабiльностi.


Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIPiрмам повiдомляється, що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає жодних штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацii такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них зявлясться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцнт. Його призначення - забеспечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарноi i грошовоi мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцii на внутрiшньому ринку.


Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснус дуже тiсний взасмозвязок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих субсктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.


Случайные файлы

Файл
41909.rtf
123454.rtf
161040.rtf
8495.rtf
22006-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.