Відносини власності: їх типи і форми (politeko)

Посмотреть архив целиком






Контрольна робота



З дисципліни: Політекономіка.


За темою (розділом навчального плану): Відносини власності: їх типи і форми.Новітні

тенденції у розвитку відносин власності.

Види інфляції.Дезінфляція,дефляція,

Стагфляція.Основні види інфляції в Україні.














Київ 2000



І. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ: ЇХ ТИПИ І ФОРМИ.

НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ.


І.І. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ: ЇХ ТИПИ І ФОРМИ.


Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності.

Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище і соціально-економічний процес, характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та навіть ідеологічні аспекти власності.

Власність в економічному розумінні є історичною і логічно визначеною. Власність, що розкривається і реалізовується в площені взаємодії “людина-людина” має назву соціально-економічна власність, яка визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою обєктивно обумовлених, історично мінливих відносин між субєктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характери-зується привласненням засобів виробництва та його результатів.

В юридичному розумінні власність відтворюється системою звязків “людина-річ”. Власність відображає майнові відносини , свідомі, вольові взаємозвязки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріплюється системою відповідних прав власності.

Відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення. Пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

Структура власності – різноманітна. Класифікується за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями:

  • внутрішньогенетичними;

  • субєктами і економічними рівнями;

  • обєктами;

  • формами;

  • видами власгості.

Внутрішню побудову відносин власності показано на Мал.1

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів-основа відносин власності.


МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ


Економічні Позаекономічні

Система економічної мотивації

Система командно-адміністративних

методів




Система економічного (матеріального) стимулювання

Силові методи, механізми силового тиску




Система морального заохочення

Лобізм, “телефонне право”, тощо





МЕХАНІЗМ ПРИМУСУ





Генетична структура




Субєкти


Обєкти


вид засобів

виробництва



володіння


Відносини

привласне-ння


Відносини

відчужден-ня


вид управління




розпорядження

вид праці





Обєкти




Субєкти




користування

вид продукту




вид людини





Мал. 1


Привласнення – це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства. Складовими є володіння, розпорядження і користування.

Володіння характеризує необмежену в часі належність обєкта власності певному субєкту, фактичне панування субєкта над обєктом власності.

Розпорядження – здійснюване правом прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування (використовування) – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей обєкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Субєкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати зовсім не реалізовуючи функції володаря і розпорядника. Проте, тільки в комплексі відносини володіння , розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.

Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці зперетворенням власності субєктів на обєкти економічних відносин.

Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення обєкта власності одним субєктом є одночасно моментом відчуження його для іншого субєкта.

Процеси привласнення і відчуждення – це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі “привласнення – відчуждення” є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного звязку.

Обирати ті чи інші форми привласнення і відчуження економічних субєктів спонукають як обєктивні, так і субєктивні обставини. Механізм примусу грунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів.

За субєктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність (Мал.2) З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання субєктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства різної функціональної спрямованності.



Мал.2


Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійнх і громадських обєднаннь та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.

Урізноманітнюються форми державних субєктів власності. Серед них розрізняються загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніципальні служби та інші органи місцевого самоврядування), галузеві (міністерства та відомства).

Систему субєктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішені структури.

Обєктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослини і тваринний світ, робоча сила та результат її діяльності – предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власністьна засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва.

Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий обєкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продуктивності суспільної праці, особливості привласнення засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційного етапу розвитку людства таким обєктом було природнє середовище – земля, тварини, рослини, які у своїй цілісності органічно зливалися з субєктом їх привласнення – первісною людиною.

Особливість землі як засобу виробництва полягає в тому, що вона не є результатом людської праці. Відомий англійський економіст ХІХ ст. Дж.С.Мілль писав:”Оскількі основоположний принцип власності полягає в наданні людям усіх гарантій на володіння тим, що створено їхньою працею і нагромаджено завдяки їхній ощадливості, цей принцип неможливо застосувати до того, що не є продуктом праці – до оброблюваної субстанції землі.” Земля не створена людиною і тому має бути надбанням усіх людей.

Принцип різноманітності форм власності на землю як важливого засобу виробництва сприяє стабільному розвитку економічної системи. Про це не слід забувати в умовах сьогодення України – країни з великими потенційними можливостями розвитку сільського господарства, коли точаться гострі дискусії щодо власності на землю.

У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим обєктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і передусім їхня найреволюційніша частина – знаряддя праці. Концентрація індустріальних засобів виробництва прискорила розрив між працею й власністю, відокремлення робочої сили від обєктивних умов її продуктивного використання. Засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівна у економічній схемі.

Принципово нових рис набувають відносини власності у звязку з розвитком сучасної технічної революції та встановленням постіндустріальної структури виробництва. Йдеться передусім про те, що домінуючим обєктом власності стає інформація, яка втілює у собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили. Остання на відміну від робочої сили, що використовується у традиційних галузях економіки, поступово втрачає здатність відчуження від свого носія, перестає бути товаром у традиційному розумінні. Водночас і вструктурі інформаційної економіки відбуваються зміни, процеси деконцентрації, індивідуалізації виробництва та інші перетворення, що у сукупності призводять до все більшого знецінення економічних засад, на яких в епоху індустріалізму грунтується відчуження від трудівника продуктивної сили праці, всебічно розвивається індивідуально-приватна власність капіталу на засоби виробництва.


Случайные файлы

Файл
20486-1.rtf
35398.rtf
CBRR4379.DOC
3175.rtf
637.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.