Інтеграція України у світове господарство (flam7)

Посмотреть архив целиком

29




Зміст


Вступ






1.

Методологічні аспекти формування інтеграційної стратегії України




2.


Інтеграція України у світове господарство [1991-1997 рр.]






Заключення





Список літератури

















Вступ


Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і політичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації, створення ряду передумов ефективного включення їх в глобальні економічні структури і процеси. Крім того, після проголошення незалежності певний період ці країни були ізольовані від світогосподарських глобальних процесів і приречені на автаркичну замкненість і самодостатність.

Можна виділити три визначальних передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відвертість економіки. Головним в цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляціонізму до відвертості, перехід від тоталітарно-директивної моделі суспільства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається у трьох основних напрямах: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України грає створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відвертості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробниче-технологічні глобальні процеси.

У Україні прийнятий ряд законів, що створюють номінальні можливості для включення її економіки в світове господарство, в міжнародний розподіл праці. Це, зокрема, закони «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про спеціальні (вільних) економічні зони» і інш. Тільки на початок 1997 р. було створено 3328 спільних підприємства, на основі чого залучено біля 500 млн. дол. США прямих зарубіжних інвестицій. Цей процес розвивається і далі. Є всі основи стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні і інші передумови для поступового включення її економіки в світогосподарські процеси і структури.























1. Методологічні аспекти формування інтеграційної стратегії України


Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої причинилися односторонній її розвиток в межах високоспеціалізованих СРСР й РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика й механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини та національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови (рис. 1).

Передумови інтеграції



Політико-правові



Економічні



Соціально-культурні



Р

Інфраструктурні

ис.1. Передумови інтеграції


Основні політико-правові передумови інтеграції:

-політичне визначення України;

-забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

-безумовне виконання міжнародних зобов’язень, особливо в сфері прав людини;

-пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

-формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

-економічному та інституаційному забезпеченню суверенитету;

-оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;

-розробленню та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;

-оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

-запровадженню національної грошової одиниціз включенням її в систему міжнародних розрахунків;

-розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розділу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

-відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів україни;

-формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;

-розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з

-розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави;

розвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід ураховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

-відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенитету;

-нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;

-нерозвиненість ринкових відносин;

-інерція погіршення економічного стану;

-запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:

-збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

-розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

-конкурентність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

-негативний досвід Інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Інтеграція України в світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов’язаними шляхами:

-через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;

-через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтегрційні структури.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції (рис. 2).

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має, по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонуючого зовнішнього середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.

Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні техніко-технологічні, економічні,


Передумови інтеграції

Особливості інтеграції


Шляхи інтеграції



Фактори інтеграції


Внутрішньоекономічні

Зовнішньоекономічні



Стан розвитку національної економіки

Стан розвитку зовнішньоекономічних зв’язків




Рис.2. Формування факторів інтеграції


екологічні і соціальні стандарти. Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з науково-технологичних, соціальних і особливо екологічних позицій. Назвемо найважливіші негативні характеристики структури економіки України:

-велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі основних виробничих фондів (понад 60 %), що стала результатом переважання екстенсивних методів розвитку економіки, і насамперед її базових галузей;

-диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності країни;

-незбалансованість галузевої структури промисловості з т.з. її соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90 % формують важкі галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько 30 %, тоді як у розвинутих країнах - 50-60 %).

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

-науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення ресурсомісткості за рахунок ефективного використання власних паливно-сировинних ресурсів;

-підвищення рівні внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів;

-формування умов для соціально орієнтованого розвитку національної економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її структури, з другого - завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансової макростабілізації.

За умов кризового стану і наявності довгострокових негативних тенденцій у розвитку національної економіки України, а також з урахування її виробничо-ресурсного потенціалу та ряду порівняльних переваг очевидною є етапність у проведенні нової економічної політики в цілому і в реалізації пріоритетів структурної переорієнтації зокрема (рис. 3).

На першому етапі потрібно досягти фінансової макростабілізації, зупинити процес падіння виробництва і створити комплекс умов для виходу з кризового стану. Реальні можливості для країни поліпшити ситуацію і стати на шлях поступової стабілізації й виходу з кризи, на думку вченого Плотнікова О.1, виокремлюються в таких напрямах:

1. За роки державної незалежності для України все ще вкрай актуальним є розроблення й оприлюднення концепції реформування й розвитку економіки. Розвиток держави не повинен грунтуватися на різноманітних виступах вищих посадових осіб, які суперечать один одному і мають поточне кон’юнктурне, а не стратегічне загальноекономічне значення. Така концепція повинна мати чітко означені пріоритети, етапи й терміни реалізації, конкретні параметри й завдання, спиратися на національні, регіональні й геополітичні реалії, що склалися.

2. Негативним для стабілізації соціально-економічного становища є неприйняття протягом тривалого часу бюджету на 97 та 98 р. Така ситуація сприймалася міжнародною економічною спільнотою як відверта образа та свідчить про кризу взаємовідносин гілок влади. Прийняття ж бюджету на 99 р. "вчасно" теж не дає підстав сподіватися на істотні поліпшення в цьому напрямку, тому що спочатку було видно, що такий бюджет є нереальним, і прийнят він був саме для очей міжнародних фінансових організацій.

Незрозумілість з проходження пакета податкових законопроектів та дещо штучне поєднання його з бюджетом також не поліпшує сприйняття України в світі. Доцільним є реформування податкової системи держави і зменшення податкового тиску. При цьому повинні вигравати не лише відчизняні товаровиробники, а й будь-які суб’єкти, що займаються підприємницькою діяльністю в Україні в інтересах держави.

Водночас враховуючи значні недоліки в самій ідеології пакета податкових законопроектів, важливими є пошуки можливостей подальшого реформування податкової системи і на основі цього формування державного бюджету на 2000 р.

3. Докорінних змін потребує структурна політика в Україні. Тут варто виділити два цільових блоки завдань.

Перший - це цілеспрямована діяльність, яка має своєю метою технологічну реконструкцію виробництва в державі, прискорений розвиток тих галузей, які є ключовими для динамізації НТП. Це інформаційні технології, генна та клітинна інженерія, промислове застосування напрацювань щодо технологічних процесів зварювання, термічного різання, високого тиску, плазмової обробки, створення принципово нових видів композитних та порошкових матеріалів, розробка нових видів металевих, керамічних матеріалів тощо.

Другий стосується проблеми формування суб’єктності виробничої діяльності в Україні в сучасних та доцільних формах. Йдеться про створення широкої мережі малих і середніх підприємств, які займалися б різноманітними видами діяльності з виробництва товарів та послуг, створюючи значну кількість робочих місць.

Для порівняння можна навести приклад країн Європейського союзу, де малі й середні підприємства (з кількістю працюючих до 500 чол.) становлять 95 % господарських організацій, забезпечуючи приблизно дві треті зайнятості. В Японії відповідні показники більш вражаючі: фірми, де працює до 300 чол., становлять 99,3% загальної чисельності. При цьому вони виробляють 68 % ВВП, забезпечуючи 4/5 робочих місць. У США так звані індивідуальні ділові підприємства (а їх понад 17 млн.) становлять 95 % робочих місць приватного сектору. Причому 80 % заново створюваних робочих місць припадає на фірми з персоналом до 100 штатних одиниць.

4. У рамках визначення загальнонаціональних економічних пріоритетів доцільним є створення конкурентоспроможних недержавних підприємницьких структур. Такі структури, що грунтуються на національному українському капіталі і мають форму ТНК, можуть розглядатися як суттєвий важіль виходу українських структур на зовнішні ринки, передовсім регіональні ринки.Виходячи з суті ТНК (поєднання іноземного капіталу з місцевою робочою силою), діяльність українських ТНК може в перспективі розглядатися як форма економічної експансії держави в країнах близького й далекого зарубіжжя.

На жаль, обмежений виключно монетарними цінностями світогляд, який було покладено в основу макроекономічної політики в Україні, зумовив несприятливий клімат для створення й виживання вітчизняних структур, що займаються підприємницькою діяльністю, особливо у виробництві. Але необхідними є не тільки такі зміни макроекономічної політики, які врахували б загальні цілі промислової політики, вимоги щодо поліпшення інвестиційних передумов тощо. Йдеться про заходи, принципово відмінні від тих, які призвели до появи великої кількості кримінальних структур, про виважені і нормативно чіткі кроки, які забезпечили б виробничі пріоритети, зокрема, за технологічними напрямами, про які вже йшлося.

Саме це постало б тим важелем кардинального значення, який допоміг би спинити деструктивні кризові тенденції і зрушити з місця спроможну до розвитку економічну систему, створити широку соціальну базу для ринкових умов.

5. Важливим напрямом стабілізації економічної ситуації в Україні є вирішення проблеми прав власності і вдосконалення процесу приватизації. Для цього пропонується запровадити дійовий механізм використання власності, що приватизується, виходячи з таких ознак власності, як володіння, розпорядження і користування. Доцільним є модифікація самого процесу приватизації з акцентом на відповідне наповнення, розпорядження й користування. Таке наповнення може грунтуватися на опрацюванні механізму передачі власності в користування і розпорядження. За умов, коли власність використовується ефективно і за призначенням протягом 5-ти років, її можливо повністю передати у володіння того, хто нею користується, в т.ч. за залишковою вартістю.

Цей напрям передбачає термінове визначення підприємств, які належать до державних, казенних, а також таких, що можуть бути приватизованими безпосередньо, чи такі, що спочатку передаватимуться до розпорядження й користування.

6. Не втрачає актуальності стимулювання інвестиційних процесів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Причому досягнення рівня іноземних інвестицій в обсязі 1,4 млрд. дол. за перші 6 років незалежності - це відверто сумнівний рівень для країни, що територіально знаходиться в Європі і прагне бути справжді "європейською державою". Крім цього, в Україні усе ще відсутня програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій з відповідними важелями й механізмами реалізації.

Не є доцільним прийняття таких екстремальних заходів, як ліквідація пільг усім СП, ухвала про що була прийнята в квітні 1997 р. Такі дії погіршать ставлення іноземного капіталу до діяльності в Україні. Найдоцільнішим є визначення певного кола СП (за розрахунками їх близько 200) та укладення з ними податкових угод. За цими угодами держава бере на себе зобов’язання заохочувати діяльність СП, а підприємство бере зобов’язання сплачувати податки, виходячи з визначеного рівня рентабельності.

7. Необхідним є комплекс заходів для подолання тіньової економіки держави. Це органічно поєднано з проблемами повернення капіталу, що "втік" за межі України, та легалізація тіньового обігу на національному рівні. Проблема подолання тіньової економіки виступає як важлива складова досягнення економічної безпеки держави.

8. певної корекції потребують відносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами. Така співпраця має орієнтуватися на максимальну гарантованість національних інтересів України. З огліду на міжнародну практику і враховуючи соціально-економічні і політичні наслідки програм міжнародних установ, необхідно активніше проводити національну економічну політику співпраці з такими установами з урахуванням національних особливостей, макроекономічної та фінансової ситуації.

На другому етапі можлива активізація економічного розвитку, орієнтована на формування кількісних та якісних позитивних тенденцій за рахунок динамічної научно-технічної та інвестиційної діяльності.

У відносно довгостроковій перспективі (третій етап) можливе створення стабільних умов для становлення і саморозвитку ефективної національної економіки, внутрішньо збалансованої та глибоко інтегрованої в структуру світового господарства.

Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.

Дія зовнішеьоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого - середовищними умовами розвитку.

Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберігла негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів і послуг, а саме:

-переважно сировинна спрямованість експорту, перевалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;

-нераціональність товарної структури імпорту;

-деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;

-вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.

На зовнішню торговлю впливали й такі несприятливі фактори:

-неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торговлі;

-велика зовнішня заборгованість;

-недієва система митного контролю;

-нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у т.ч. інформаційної;

-кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції окремої уваги заслуговують також ті, що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки (рис. 4).



Інтеграція


Мікрорівень: внутрішньофірмові ринки


Горизонтальна


Вертикальна


Макрорівень: міжнародні організації та угруповання


Зона вільної торгівлі

Митний союз

Спільний ринок

Економічний союз



Транснаціоналізація


Регіоналізм


Національна економіка України


Інтеграційні пріоритети


Виробничо-галузеві


"Знизу-догори"


Регіональні


"Згори-донизу"


Шляхи інтеграції


Передумови інтеграції


Особливості інтеграції












































Рис. 4. Формування інтеграційних пріоритетів національної економіки.


Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори (рис. 5).



Балтійський ринок


ЄАВТ


ЄС



ЧЕС



СНД


ЦЄЗВТ






Україна


Рис. 5. Поле регіональних інтеграційних пріоритетів.


У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД. Інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.

На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавноїрозрахункової системи (на основі платіжної або клірінгової угоди). Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити "свої" зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв’язків.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язківу сфері міжнародної спеціалізації та кооперування.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України.

Основні напрями причорноморського співробітництва:

-формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;

-спільне будівництво о’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;

-комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

-співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;

-реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання метелургічних виробництв країн-учасниць;

-участь у конверсії оборонної промисловості та ін.

у довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України під керівництвом В. Сіденка обгрунтовано сформулювала основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн-членів цієї організації:

-якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торгово-економічного співробітництва;

-своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торговлі;

-здобуття послідовної підтримки з боку ЄС у питання якнайшвидшого приєднання України до ГАТТ, Світової організації торгівлі (СОТ);

-забезпечення безперешкодного доступу основних експортуємих товарів і послуг України на ринки ЄС;

-здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України.

Важливим є розуміння об’єктивно обумовленої етапності в реалізації інтеграційних пріоритетів України в Західній Європі з відповідною орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики (табл. 1).


Таблиця 1

Етапи реалізації зовнішньоекономічної політики України стосовно ЄС


Етапи та головні завдання

Особливості зовнішньоекономічної політики

1. Створення умов для розвитку співробітництва та інтеграції (4-5 років)

  • успішне проведення внутрішніх економічних перетворень щодо створення ринкового середовища, адаптованого до умов взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами.

  • створення мікроекономічних передумов для майбутнього включення в європейські економічні структури шляхом створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп.

  • адаптація законодавства України до вимог ГАТТ/СОТ і початок його пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС.

  • визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що мають порівняльні переваги у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в т.ч. за рахунок залучення кредитів та прямих іноземних інвестицій з країн-членів ЄС.

  • вибіркове підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна здатна дотримуватися жорстких міжнародних вимог і стандартів, апробація конкретних механізмів включення України до європейських економічних структур.

  • розвиток договірних відносин з ЄС, одержання більш вільного доступу до Загальної системи преференцій європейських співтовариств від 1971 р.

  • використання фінансової допомоги ЄС з метою подалання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, стабілізації грошової системи і подолання високих темпів інфляції за умов розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структуних зрушень.



Експорт: підтримання загальних масштабів і динаміки, швидка реакція на поточні наявні можливості збільшення; якісний розвиток традиційного експорту.

Імпорт: стимулювання ввезення дефіцитної сировини та напівфабрикатів, продукції критичного імпорту; імпорт комплектуючих деталей, вузлів, компонентів в межах кооперації; закупка ліцензій, ноу-хау і обмеження ввозу окремих товарів непершочергової потреби; вибірковий протекціонізм.

Промислова і науково-технічна кооперація: створення умов для науково-технічної кооперації; активізація роботи з патентування в країнах ЄС нових технічних рішень і технологій.

Інвестиційне співробітництво: формування умов для масштабного залучення іноземних інвестицій із країн ЄС; співпраця з фінансово-кредитними організаціями ЄС; ефективне використання технічної допомоги.


2. Прискорена адаптація і початок входження в європейські економічні структури (6-10 років)

  • прискорений вихід і закріплення на спільному ринку ЄС українських виробників товарів і послуг в пріоритетних міжнародноспеціалізованих сферах і секторах української економіки.

  • суттєве розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, ФПГ, і створення тим самим передумов для майбутньогї комплексної інтеграції в європейські структури економіки країни в цілому.

  • значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації.

  • за умови досягненняпринципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі - проведення переговорів з ЄС і підписання комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони.

  • прийняття єдиних правил щодо регулювання економічних та науково-дослідницьких взаємовідносин; досягнення приблизної адекватності законів України і країн ЄС у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухоблік компанії та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, охорону тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт.

  • поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків - в сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.



Експорт: селективний розвиток виробничо-експортного потенціалу; диверсифікація традиційного експорту; розвиток експорту на основі високих технологій у пріоритетних для України галузях; розширення експорту послуг.

Імпорт: лібералізація, збагачення внутрішнього ринку товарами світового гатунку виробничого і невиробничого споживання; впровадження сучасної системи сертифікації якості імпортних товарів і послуг.

Промислова і науково-технічна кооперація: інтенсифікація науковотехнічної та розгортання у пріоритетних галузях науково-виробничої кооперації із залученням конкурентоспроможних підприємств України; виробнича кооперація і формування міцного експортноспроможного сектора економіки.

Інвестиційне співробиництво: селективне стимулювання іноземних інвестицій; експорт капіталу з орієнтацією на перспективні зарубіжні ринки товарів.

3. Комплексна інтеграція в європейські економічні структури (10-20 років)

  • інтеграція економіки України в цілому в європейські економічні структури, сформованя на основі ЄС.




Оптимізація масштабів і структури експорту, імпорту, глибока виробнича, науково-технічна кооперація, ефективне інвестиційне стимулювання.



Принципове значення для реалізації ефективної політики України є інтенсифікація її дво- або багатосторонніх зв’язків, активна участь в діяльності міжнародних економічних організацій.

Україна стала членом МВФ, Світового банку, ЄБРР, а також має статус спостерігача в ГАТТ. Україна вирішує практичне питання співпраці в структурі ГАТТ/СОТ, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових міжнародних організацій, насамперед Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).









2. Інтеграція України у світове господарство [1991-1997 рр.]

Розглядаючи інтеграцію України у світове господарство в контексті розвитку світової економіки, можна виділити такі елементи, що характеризують стан взаємодії України і світової економіки: структуру національної валютної системи, географічну і продуктову структуру зовнішньої торгівлі, кількість іноземних інвестицій у національну економіку, участь у міжнародних міграційних процесах.

Таким чином, стан інтегрованості республіки України у світову економіку на 1991 р. визначався такими параметрами:

  • національна валюта - рубль СРСР, неконвертована валюта;

  • курс фіксований;

  • валютна біржа відсутня;

  • власні валютні резерви відсутні;

  • зовнішня торговля жорстко контролювалася шляхом ліцензування та квотування;

  • були відсутніми іноземні інвестиції в національну економіку;

  • НБУ було сформрвано тільки в 1992 р.;

  • географія і структура експорту і імпорту визначалися інтеграційними позиціями СРСР. Основна частка у зовнішній торговлі припадала на країни соціального табору і центрально-планової орієнтації;

  • міграційні процеси існували тільки в межах респеблік СРСР.

На 1997 р. склалася така ситуація:

  • було введено національну валюту України - гривню;

  • валютний курс плаваючий у межах валютного коридору;

  • функціонує у щоденному режимі УМВБ;

  • утворилися валютні резерви;

  • Україна стала членом МВФ;

  • Зовнішня торговля стала ліберальною;

  • У червні 1997 р. Україна стала 138-ю державою, яка прийняла на себе зобов’язання виконувати статтю 8 статуту МВФ. Це означає, що гривня України стала конвертованою валютою з поточних операцій.


Зовнішня торгівля України

На 01.01.97 Україна торгувала вже з 183 країнами світу. Найбільший обсяг експорту припадав на Росію - 38,7% від загального обсягу експорту. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі у 1996 р. становив 32365,2 млн. дол., в т.ч. експорт - 14061,7 млн. дол., імпорт - 18203, 5 млн. дол. Дефіцит торговельного балансу дорівнював 4141,8 млн. дол.2

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами становив 5534,18 млн. дол., в т.ч. експорт - 4745,6 млн. дол., імпорт - 787,54 млн. дол.

В структурі зовнішньої торгівлі виділяються: продукція тваринництва, яка становить 4,2% експорту; продукти рослинного походження - 6,2%; продукція харчової промисловості - 9,1%; хімічної промисловості - 11,7%; металургічного комплексу - 32,3%; вироби транспорту - 4,5%.3

Структура зовнішньої торгівлі конкретно відбиває сировинний, факторний потенціал України.


Україна і міжнародний рух капіталу

Протягом усього періоду існування незалежної України спостерігається "відплив капіталу за кордон", що є характерним для будь-якої нестійкої економіки. Оскільки це процес, властивий скоріше тіньовому сектору економіки і невраховуваний у платіжному балансі як прямі зарубіжні інвестиції резидентів Украіни, то на сьогодні про офіціальний експорт капіталу з України говорити важко.

Українська економіка, головним чином, є об’єктом інвестування. За даними ЮНКТАД, у 1995 р. загальносвітовий обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) зріс порівняно з 1994 р. на 40% і становив 315 млрд. дол. 15% з них припали на "Азіатських тигрів". На частку 100 країн, які закінчують таблицю реципієнтів капіталу, в т.ч. Україну, припадає всього 1% ПІІ.4

Однак слід сказати про зростання обсягів інвестицій у національне господарство України. На 01.01.96 їх обсяг був меншим за 1 млрд. дол.; на 01.01.97 - 1,4 млрд. дол. Найбільше прямих іноземних інвестицій в економіку України припадає на США - 217,4 млн. дол. (17% від усього обсягу ПІІ); на Німеччину - 176,6 млн. дол. (14,4%); Росію - 115,1 млн. дол. (9,4%); Нідерланди - 82,7 млн. дол. (6,7%); Кіпр - 66,5 млн. дол. (5,4%).5


Україна і міжнародна міграція

Для регулювання процесу взаємовідносин України з світовою економікою в галузі міграції населення створено Державний комітет у справах національних міграцій (ДКНМ). Крім того, управління у справах верховного комісара ООН з прав біженців відкрило свій офіс в Києві.

Загалом кордони України протягом року в обох напрямах перетинають понад 100 млн. чол.


На основі викладеного можна зробити висновок, що Україна як країна, що виникла в результаті процесів регіоналізації, процесу розвитку світової еоконміки, є досить інтегрованою у світове господарство і процес інтеграції визначається процесами формування нової структури системи "світове економіка".



























Заключення


Інтеграція України в світове господарство - один з пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Активне включення України в міжнародний поділ праці (МПП) призвано служити:

- підтримці в функціональному стані її галузей в період структурної перебудови і становлення ринкових відносин в державах колишнього СРСР;

- витяганню вигід від участі в МПП за рахунок використання порівняльних переваг у виробництві тих або інших товарів;

- забезпеченню оптимальних масштабів випуску продукції, гарантуючих окупність витрат на розробку і освоєння випуску нових видів продукції;

- отриманню доступу до світових ресурсів науково-технічної інформації і капіталу.

Як показує світовий досвід, інтеграція в сучасну світову економіку - це тривалий процес, який вимагає вироблення довгострокової економічної політики, що враховує історичні і господарські особливості кожної конкретної країни, тенденції НТП і світогосподарських зв'язків. Її реалізація складається в структурній перебудові економіки, підвищенні конкурентоспроможності її галузей, кореної перебудові форм і методів господарських зв'язків, в поступальному русі вперед в напрямі більшої відвертості економіки.









Список літератури


  1. Указ Президента України “Про затвердження стратегії інтеграції України до ЄС” // Урядовий кур’єр. – 18 червня 1998.

  2. Бачурин А. Интеграция экономик и создание общего рынка – веление времени // Экономист. – 1996. - № 7. – с. 43-51.

  3. Дергачев В. Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе свободных экономических зон // Экономика Украины. – 1996. - № 7. – с. 43-51.

  4. Егоров И., Михайлов В. Иностранные инвестиции в экономику Украины: тенденции и ожидания.// Финансовая Украина. - 18 февраля 1997 г.

  5. Кириченко О. Деяки аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. – 1997. - № 7. – с. 75-82.


  1. Матеріали Мінстату України "Торговий дефіцит - 96"// Фінансова Україна. - 1 квітня 1997 р.

  2. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. – 235 с.

  3. Плотніков О. Україна: місце в світі і шляхи виходу з кризи // Україна: аспекти праці. – 1997. - № 5. – с. 33-35.

  4. Пустовойтенко В. П. Україна зацікавлена в європейській інтеграції // Урядовий кур’єр. – 3 лютого 1998.

  5. Сіденко В. Прорив у Європу – яким чином? // Політика і час. – 1997. - № 11. – с. 18-27

  6. Скеленко О., Дрозденко В. Проблеми входження України до ЄС // Розбудова держави. – 1996. - № 2. – с. 31.

  7. Токарев А. Интеграция Украины в международное разделение труда // Бизнес-Информ. – 1998. - № 8. – с. 66-70.

  8. Чистілін Д. Еволюційний розвиток світової економіки та інтеграція України // Економіка України. – 1999. - № 1. – с.80-88.

  9. Шевченко С. Украина вырабатывает теорию и стратегию интеграции в ЕС // Финансовая Украина. – 15 октября 1996.


1 Плотніков О. Україна: місце в світі й шляхи виходу з кризи//Україна: аспекти праці. - 1997р. - №5. - с.33-35.

2 Матеріали Мінстату України "Торговий дефіцит - 96"// Фінансова Україна. - 1 квітня 1997 р.

3 Див. там же.

4 Егоров И., Михайлов В. Иностранные инвестиции в экономику Украины: тенденции и ожидания.// Финансовая Украина. - 18 февраля 1997 г.

5 Див. там же.


Случайные файлы

Файл
112756.rtf
расчётка.doc
71721.rtf
36152.rtf
136605.rtf