Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону (169829)

Посмотреть архив целиком

Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону


Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини у системі "природа-суспільство" та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління - це свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, які здійснюються для отримання бажаних результатів. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини на об'єкт управління. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища як на національному, так і на регіональному рівні, у тому числі в умовах поліфункціональності регіонального розвитку.

Будь-якому управлінню передує формування цілей. Згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань.

Як констатує відомий вчений В. Шевчук, на підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку спеціалістами сформульовано головні напрями державного екологічного управління на сучасному етапі:

  • екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави;

  • відновлення природного потенціалу, ощадливе природокористування;

  • формування національної екологічної мережі;

  • охорона навколишнього природного середовища;

  • забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;

  • екологізація загальних функцій управління державою;

  • екологізація соціально-економічного розвитку, вдровадження принципів збалансованого розвитку;

  • розвиток національного екологічного партнерства.

Стратегія управління регіональним розвитком базується на результатах багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем: економічної, соціальної та екологічної. При цьому визначаються основні характеристики регіону, чинники впливу на розвиток конкретних процесів і підсистем, потім визначаються тенденції розвитку, які мають бути оптимальними для даного регіону. Необхідно знати достовірний економічний, екологічний та соціальний стан, щоб не порушити існуючого балансу стабільності. Важливим залишається з'ясування сильних і слабких сторін не тільки економіки, а й соціальної інфраструктури і стану навколишнього природного середовища.

На основі проведеного аналізу регіону необхідно визначити оцінку його природно-ресурсного потенціалу, а саме його економіко-географічне положення; мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) та природоохоронний потенціал.

Даний етап досліджень повинен встановити можливості та обмеження природокористування в межах екологічного потенціалу. За умови, ідо екологічний фактор є лімітуючим фактором при формуванні стратегії регіонального розвитку.

Стратегія регіонального розвитку та всі можливі програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу базуються на наявних та перспективних ресурсах регіону, на їх потенційних можливостях. Досягнення цієї мети досліджень можливо за допомогою SWOT-аналізу, за допомогою якого проведено аналітичне дослідження стану економічного, екологічного і соціального розвитку південний територій України. Даний метод аналітичних досліджень широко використовується в практиці стратегічного планування.

Місією стратегії регіонального розвитку є використання та охорона природно-ресурсного потенціалу для забезпечення перспектив сталого просторового розвитку регіону з метою забезпечення якісних умов життєдіяльності та добробуту суспільства.

Стратегія досягнення балансу інтересів у сфері природокористування регіону є лише складовою системи стратегічного управління регіональним розвитком, а його розробка базується на послідовних управлінських діях.

Знання напрямку, яким має розвиватися регіон, має важливе значення при формуванні стратегії регіонального розвитку. Після розробки стратегічного плану має розроблятися стратегія його реалізації, яка передбачає конкретні заходи щодо використання природно-ресурсного потенціалу регіону та збалансованого розвитку підсистем: економічної, екологічної та соціальної - у складі еколого-економічної системи регіону.

Оцінка існуючого стану еколого-економічної системи та порівняння її з майбутнім станом та поставленими цілями розвитку визначають певні розриви між можливими та бажаними результатами, які можуть ліквідуватися за рахунок двох напрямів дій: корегуванням цілей на найближчу перспективу та пошуком додаткових ресурсів і визначенням нових джерел зростання. Тільки після досягнення відповідності між наявними та необхідними ресурсами та бажаними і прогнозованими результатами можлива розробка стратегії регіонального розвитку.

Кожен регіон можна представити як відкриту еколого-економічну систему, зовнішнє середовище якої може буде представлено двома категоріями: внутрішньодержавними та міжнародними (глобальними). Ефективність регіонального розвитку у значній мірі залежить від того, як здійснюється державне управління розвитком регіонів країни. Сучасні умови потребують підвищення ролі державного регулювання регіонального розвитку, але воно має бути більш тоншим і здійснюватися без прямого втручання держави у справи регіонів.

Виходячи з того, що повноваження у сфері здійснення економічної політики делегуються на рівень регіонів, доцільним є виділити в межах України окремі територіально-виробничі комплекси, до складу яких може входити декілька областей.

Розробка ефективної стратегії регіонального розвитку передбачає:

  • активізацію саморозвитку, саморегулювання та управління кожним регіоном;

  • перегляд та внесення відповідних змін у структуру адміністративно-територіального управління регіону;

  • посилення фінансово-економічної самостійності регіону в напрямку фінансової автономії.

Для балансу інтересів у сфері природокористування Південного регіону України необхідно забезпечити всебічне зрівноваження інтересів соціального, економічного і екологічного розвитку за максимально можливою кількістю демографічних, соціальних, екологічних, економічних, виробничих і техніко-технологічних параметрів. У протилежному випадку рано чи пізно будь-яка з підсистем загальної еколого-економічної системи почне деградувати та занепадати. З приводу цього основними стратегічними напрямами розвитку територій поліфункціонального статусу повинні бути такі:

  • раціональне використання, відтворення та охорона природно-ресурсного потенціалу регіону, як найголовнішого чинника забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутнього поколінь, підтримання в еколого-економічній системі рівноваги, а також забезпечення належної якості навколишнього середовища, з точки зору інтересів здоров'я людини;

  • екологічно-безпечний розвиток галузей економіки регіону з метою забезпечення високоякісних умов життєдіяльності населення та вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем регіону;

  • покращення демографічної ситуації завдяки вирішенню соціальних, економічних і екологічних проблем регіону та покращенню умов життєдіяльності населення;

  • проведення реконструкції матеріально-технічної бази господарсько-виробничого комплексу на основі застосування інноваційних еколого-безпечних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних і безвідходних виробничих циклів з урахуванням екологічних вимог, критеріїв, стандартів та обмежень;

  • посилення міжнародного співробітництва у сфері вирішення соціально-економічних проблем;

  • удосконалення регіонального механізму управління використанням, відтворенням та охороною природно-ресурсного потенціалу, усунення ймовірності виникнення техногенних катастроф та явищ.

Для забезпечення досягнення цих стратегічних напрямів розвитку регіону необхідно всебічно та повністю враховувати багаточисельні чинники, вимоги і зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі, в економічній, соціальній і екологічній підсистемах загальної еколого-економічної системи регіону під впливом антропогенних і техногенних факторів прискоренні темпів науково-технічного розвитку, у тому числі і в аграрному секторі економіки та розвитку глобалізаційних процесах в період трансформаційних економічних процесів.

Суспільно-економічний розвиток Причорноморського регіону України та особливості формування еколого-безпечної політики регіону повинні враховувати особливості природних екологічних систем та передбачати заходи щодо їх ефективного відновлення. Вважається, що залежно від причин, які викликають порушення здатності довкілля до самовідтворення, регіони умовно можна класифікувати на два види:

регіони з напруженим екологічним станом внаслідок нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу;


Случайные файлы

Файл
84800.rtf
~1.DOC
3546.rtf
5732-1.rtf
19887-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.