Участь держав у міжнародній мережі глобального екологічного моніторингу (169266)

Посмотреть архив целиком

Участь держав у міжнародній мережі глобального екологічного моніторингу


Співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф. Узгодження національної екологічної політики і природоохоронних економічних програм із метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин. Об'єднання міжнародних організаційних, фінансових, інтелектуальних зусиль для вирішення глобальних проблем охорони й відтворення екофонду. Координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав Співробітництво у справі використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать дo категорії "спільної спадщини людства" (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір).

Міжнародна кооперація щодо виробництва екотехніки та інших товарів і послуг для охорони довкілля. Спільна розробка екологічно чистих і безпечних технологій та товарів. По-третє, між розвинутими державами, країнами з перехідним типом економіки і країнами, що розвиваються, існують істотні відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку, стані навколишнього середовища, а також у державній політиці у сфері природо-охорони, екологічної освіти тощо. Це викликало появу такої форми міжнародних економічних відносин, як екологічний неоколоніалізм. Суть його полягає в тому, що нерідко розвинуті держави цілеспрямовано прагнуть розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок менш розвинутих. Основними напрямами прояву екологічного неоколоніалізму нині є переміщення природомістких та екологонебезпечних виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до менш розвинутих країн екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на внутрішніх ринках розвинутих держав; транспортування токсичних і радіоактивних відходів до менш розвинутих країн; інтенсивне використання їхніх природних ресурсів розвинутими державами з метою консервації власних природних багатств. Зауважимо, що через подібну екологічну експансію, яка набирає дедалі більшого розмаху, погіршується і без того напружений екологічний стан багатьох країн світу.

По-четверте, загальне загострення світової екологічної ситуації, посилення ресурсно-екологічної взаємозалежності держав, значні відмінності у можливостях вирішення національних природоохоронних завдань, відсутність узгоджених екологічних критеріїв і стандартів у міжнародному масштабі, тенденція до впровадження деякими країнами методів екологічного протекціонізму зумовлюють перетворення екологічних проблем на серйозний чинник міжнародних економічних та політичних відносин. Суперечності світо господарських зв'язків у сфері природокористування нерідко призводять до конфліктних ситуацій. Найбільш поширені серед них міжнародні конфлікти зумовлені транскордонним перенесенням забруднень довкілля, спільним використанням транскордонних чи світових природних ресурсів та умов, відмінностями в технологічних способах природокористування, заходах природоохоронної діяльності та стандартах якості навколишнього середовища, економічних методах регулювання природокористування тощо.

Водночас розширення міжнародного економічного співробітництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав. Оскільки суспільне виробництво своїми параметрами (темпами, пропорціями, галузевою та регіональною структурою) істотно впливає на масштаби, характер, склад енергоречовинних потоків між суспільством і природою, то світогосподарські зв'язки набирають значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнах — учасницях міжнародного економічного обміну.

  • Основними напрямами негативного впливу світогосподарських зв'язків на процеси природокористування і етап навколишнього середовища слід вважати прискорену «дифузію» в масштабах планети результатів науково-технічного прогресу — нових продуктів, технологій, устаткування, в тому числі таких, що становлять загрозу для навколишнього середовища і здоров'я людини;

  • запровадження нових форм виробничих відносин у тих країнах, де ще донедавна домінували господарські уклади з досить узгодженими формами взаємодії суспільства і природи;

  • здебільшого нерівноправний характер економічних взаємовідносин між промислово розвинутими державами та країнами, що розвиваються, який, зрештою, зумовлює загострення екологічних проблем у країнах третього світу;

  • нав'язування економічно відсталим країнам вузької зовнішньоекономічної спеціалізації, переважно ресурсно-сировинної

  • поширення торгівлі зброєю тощо

Нейтралізація зазначених процесів може бути досягнута шляхом перебудови світогосподарських зв 'язків на пріоритетних засадах екологічної інтеграції та екологічного імперативу. Міжнародне екологичне зрівноважене економічне співробітництво має стати ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті, а також вирішення складних соціальних проблем у багатьох країнах світу.


Перехід до моделі сталого розвитку як магістральний напрям вирішення глобальних екологічних проблем


Глобальний характер poзвитку екологічної кризи потребує об'єднаних зусиль усіх держав, світу з метою усунення загальнопланетарної ресурсно-екологічної катастрофи. Глобалізація та інтернаціоналізація господарських зв'язків, зростання економічної та екологічної взаємозалежності держав, світові технологічні екологобезпечні досягнення зумовлюють перспективність міжнародного економічного та науково-технічного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовиша і природокористування. Саме шляхом розумних збалансованих дій, здійснюваних країнами заради сприяння соціально-економічному прогресові й гармонізації взаємовідносин між цивілізацією і природою, створюються реальні передумови подальшого розвитку планетарної системи суспільство —виробництво —природа».

Звідси стає очевидним, що в умовах зміцнення світогосподарських зв'язків і глобального поширення кризових екологічних ситуацій актуалізується процес імплеметації екологоорієнтованих підходів у розроблення національних стратегій господарювання. Йдеться, таким чином, про необхідність екологічного коригування соціально-економічного розвитку світової спільноти та окремих держав у контексті ідеї самопідтримувального (сталого) екологозрівноваженого соціального поступу.

Отже, перед кожною країною нині стоїть надзвичайно важливе завдання — розроблення й поступова реалізація концепції переходу до моделі сталого екологобезпечного функціонування національної економіки. Цього, зокрема, вимагають рішення Міжнародної конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро, виголосивши нову концепцію розвитку людства («Декларація Ріо»). Концепція виходила з визнання неприйнятності подальшого збереження трьох основних практичних варіантів використання природно-ресурсового потенціалу планети, що існували на той час: західної моделі, моделі країн із так званою плановою економікою та моделі країн, що розвиваються, оскільки кожна з них зумовлює (відповідно): невиправдані з огляду на природно-ресурсовий потенціал планети масштаби експлуатації природних ресурсів; неефективні та незбалансовані за еколого-економіко-соціальними параметрами варіанти використання зазначених ресурсів; нееквівалентний обмін ресурсами, що призводить до бідності й стагнації регіонів.

Сталий розвиток ґрунтується на узгодженні інтересів соціально-економічного прогресу та збереження природно-ресурсового потенціалу і сприятливих екологічних умов на планеті з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь. У цьому контексті охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів розглядаються не як самоціль, а як невід'ємна частина процесу соціально-економічного поступу. Основою концепції сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді «суспільство-виробництво—природа». По суті модель сталого екологобезпечного розвитку означає виживання людства. Перехід же до такої моделі може бути здійснений тільки за умови ефективного міжнародного співробітництва та гарантування національних інтересів кожної держави. Реалізація концепції сталого розвитку можлива за комплексного проведення відповідних заходів організаційного, технологічного, фінансово-кредитного, міжнародно-правового, адміністративного плану, які здійснюватимуться світовим співтовариством, його регіональними інституціями та кожною країною окремо.

Оскільки коріння вирішення екологічних проблем лежить у способах, технологіях і методах господарської діяльності людини, то стрижнем нової соціоекополітики має бути саме всебічна екологізація сучасного виробництва. Під цим треба розуміти впровадження ресурсо-зберегательних і екологобезпечних техніко-технологічних процесів, способів і методів раціонального управління природно-ресурсним потенціалом, завдяки яким при мінімальних затратах на виробництво споживчих продуктів забезпечується належна якість навколишнього середовища тільки шляхом підтримування цілісної технології організації екологобезпечного функціонування.

Практика розвинутих країн свідчить, що тут уже розпочався перехід до принципово нової техніко-технологічної політики — від контролю над забрудненням середовища до дій, спрямованих на різке скорочення і запобігання забрудненню довкілля. На думку зарубіжних фахівців, застосування «зелених» технологій, пошук і впровадження дедалі досконаліших із погляду екології способів господарської діяльності є не лише технічним засобом вирішення екологічних проблем, а й важливим методом узгодження інтересів соціально-економічного благополуччя населення з екологічною безпекою кожної держави.


Случайные файлы

Файл
sh7-9.doc
153845.rtf
129348.rtf
182692.rtf
74412-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.