Здоров’я людини та навколишнє середовище (168877)

Посмотреть архив целиком













Реферат з дисципліни «Основи екології»

Тема: «Здоровя людини та навколишнє середовище».


Зміст.

  1. Навколишнє середовище..................................................................3

  2. Екологія людини...............................................................................4

  3. Здоровя людини...............................................................................5

  4. Адаптація...........................................................................................6

  5. Завдання екології людини................................................................7

  6. Висновок............................................................................................9

  7. Використана література..................................................................10


Навколишнє середовище (довкілля) – сукупність матеріальнх сил і явищ середовища, його речовина і простір, діяльність людини, що контактує з неживими і живими істотами; сукупність абіотичних, біотичних і соціальних середовищ, які впливають на людину.

Людина є складовою, самоорганізованою, саморегульованою системою, функціонуваня якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери – оболонки Землі, де існує життя. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери та організмів, що її заселяють, із змінами біосфери пов’язаний розвиток суспільства, а також глобальні і локальні загрози людському життю.

Водночас людина є елементом екосистеми – сукупності організмів і умов їх існування, неживих компонентів довкілля, що перебувають у взаємозв’язках і взаємодії, внаслідок яких відбувається біотичний кругообіг речовин та енергії. Утворюють екосистему організми та весь комплекс фізичних факторів. Вони можуть бути стійкими (зберігатися тривалий час) і короткостроковими (штучні водойми).

Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а й технологічні і соціокультурні елементи. Це означає, що її життєдіяльність відбувається в антропоекосистемі, якою вважають однорідно заселений простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям. Антропоекосистему формують такі компоненти і процеси: природа, її забрудненість, населення, його культура, рівень освіти, здоров’я, екологічна свідомість, соціально – побутові умови життя, господарська діяльність та ін.

Людина не є пасивною, цілком залежною від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою(одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних та культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям.

Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуюючи її потенціал задля своїх цілей, людине не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлювати седе невід’ємним елементом природного світу, враховувати і раціонально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності і взаємозалежності покликана галузь екологічної науки – екологія людини (антропоекологія).


Екологія людини – міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людини з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров’я населення.

В екологій людини акумульовані надбання багатьох природних і суспільних наук, внаслідок синтезу яких вона сформувалася в багатомірну галузь знань, своєрідну філософію гармонічного буття людини у світі. Головна особливість екології людини полягає у виокремленні із загального контексту екології, охорони природи найскладнішого елемента – людини, в дослідженні різноманітних впливів на неї (природного, техногенного, культурного середовища), законів і закономірностей гармонійного буття людини у світі. З цього погляду для екології людини значний інтерес становлять стан і процеси, що відбуваються у біосфері, зокрема у техносфері – сукупності створених цілеспрямованою діяльності людини штучних і змінених нею природних об’єктів.

Екологія людини не обмежується дослідженням проблематики довкілля, збереження оптимальних параметрів природного, культурного, техногенного середовищ, а постає як синтез знань про людину і все, що її оточує, їх взаємозв’язки і взаємовпливи, збагачує антопогенними принципами інші галузі знань і людської діяльності.

Предметом екології людини як науки є вивчення взаємодії людського організму та людської популяції із середовищем їх існування як цілісної системи, а об’єктом дослідження цієї науки – система «людина – навколишнє середовище (довкілля)». Людина при цьому фігурує на рівні окремого організму і на рівні популяції, а середовище охоплює природні, культурні, техногенні компоненти.

Комплексним показником стану людського суспільства є рівень здоров’я самих людей. За сучасними уявленнями, здоров’я – це природний стан організму, що перебуває в повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоровя, «здоровя – це стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання чи фізичних дефектів».

Стан здоровя віддзеркалює динамічну рівновагу між природним середовищем і організмом. На здоровя людини впливають спосіб життя, генетичні фактори та фактори навколишнього природного середовища. Гомеостазом вважають відносну динамічну сталість внутрішнього середовища та деяких фізілогічних функцій організму людини й тварин, що підтримуються механізмами саморегуляції в умовах коливань внутрішніх і зовнішніх подразників.

Здоровя людини, забезпечене гомеостазом її організму, може зберігатися і в разі деякої зміни факторів навколишнього природного середовища. Такі зміни зумовлюють появу в організмі людини відповідних біологічних реакцій, але завдяки процесам адаптації вони не призводять до негативних наслідків у здоровї в певних межах зміни факторів. Для кожної людини ці межі не однакові.

Сферою науково-практичних інтересів екології людини є також адаптація – пристосування організму на індивідуальному і популяційному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку. Людина популяція) піддається невичним впливам, природних, економічних, соціально-культурних, психологічних факторів що позначаються на її здоров’ї. У зв’язку з цим екологія людини трактує адаптованість до нових умов як сукупність соціально-біологічних параметрів, необхідних для стійкого існування організму в конкретному екологічному середовищі. Адаптивні можливості індивіда і популяції виявляються в реальних умовах, які утворюють антропоекологічне напруження – проблеми організму людини, спричинені дією факторів зовнішнього середовища. Його чинниками є соціально-психологічна, виробнича, побутова напруженність, гіпокінезія (порушення функцій організму внаслідок обмеження рухової активності), неправильне харчування, забруднення води і повітря, посилення шумів тощо.

Дослідження впливу цих факторів на людину є передумовою вироблення науковообгрунтованої екологічної політики, яка повинна охоплювати соціально-економічні, технологічні, технічні, інформаційно-виховні, організаційні та інші напрями діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і психічних можливостей людини, її здатності вдосконалюватися, жити у злагоді з собою і світом природи. Реалізація цього завдання неможлива без виконання екологією людини певних функцій: теоретико-пізнавальної (нагромадження, систематизація, узагальнення знань про закономірності взаємодії людини і довкілля; вироблення науковообгрунтових висновків, прогнозів стосовно змін у природі внаслідок певної діяльності або бездіяльності людини, рекомендацій про доцільність чи недоцільність конкретних заходів); інформаційної (інформування суспільства про процеси і явища у природі, форми і способи раціональної поведінки людини); просвітницької (реалізація просвітницьких програм, акцій); практично-перетворювальної (реалізація на основі науково-обгрунтованих прогнозів і рекомендацій конкретних заходів щодо збереження, оздоровлення довкілля, оптимізації поведінки людини в ньому); соціально-економічного контролю (цілеспрямований аналіз ситуацій, обгрунтування суспільних норм, забезбечення функціонування мехаізмів контролю за їх реалізацією); організаційно-управлінської (організація, аналіз, корегування процесів) та ін.

Головні завдання екології людини полягають в аналізі впливу факторів довкілля на організм людини, впливу людини на довкілля, прогнозуванні можливих змін у параметрах рівня здоров’я людей під дією зовнішніх факторів, виробленні науково-обгрунтованих нормативів їх життєзабезпечення з урахуванням прогнозів антропоекологічного напруження. Не менш значущими є і такі завдання:


Случайные файлы

Файл
157511.rtf
101497.rtf
169796.rtf
162473.rtf
PSIHTES.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.