Дослідження екології людини (168751)

Посмотреть архив целиком

Екологія людини


За останні роки розуміння предмета екології людини розширилося незмірно, у неї включаються багато тем, відношення до неї найвищою мірою спірно, але, мабуть, зараз не викликає сумнівів, що екологія людини охоплює як біологічні, так і соціальні моменти, а отже, не може розглядатися тільки як біологічна наука.

Таке розширення змісту науки спочатку її формування - справа природна й з історії наукового знання широко відоме, якоюсь мірою через цей період дитинства пройшли всі наукові дисципліни. У свій час це відбувалося на інтуїтивному рівні й переборювалося в ході нагромадження емпіричних даних, але сучасний рівень розвитку науки характеризується свідомим підходом до різноманітних дефініцій, самі дефініції давно стали предметом дискусії й наукового дослідження, що автоматично приводить до необхідності обговорити маргінальні області екологічного знання з іншими науками й розробити якусь більш-менш єдину систему їхньої оцінки.


Загальна екологія й спеціальна екологія


Уведене Е. Геккелем у минулому столітті поняття екології й запропонований їм термін служили спочатку скоріше демонстрацією його індивідуальної здатності формувати нові напрямки досліджень і знаходити для них нові терміни, чим реальним робочим інструментом. Але потім зусиллями натуралістів різних країн це поняття стало поступово наповнюватися конкретним змістом. Була зроблена спроба показати залежність розмірів і пропорцій тіла ссавців від клімату - так звані екологічні правила Бергмана, Аллена й Глогера, що одержали з відомими обмеженнями підтвердження в численних дослідженнях. Накопичувалися спостереження над впливом харчового режиму й води на організм тварин, формуванням їхнього поводження залежно від розташування джерел води і їжі, коливаннями їхньої чисельності в результаті стихійних географічних катастроф і у відповідь на коливання чисельності інших видів, був усвідомлений й одержав математичне вираження харчовий ланцюг хижак - жертва, мабуть, не менше значення мала розробка поняття екологічної ніші. Як підсумок цієї великої роботи перша третина нашого сторіччя ознаменувалася появою книг по екології тварин, написаних уже на рівні, що наближається певною мірою по своєму понятійному апарату до сучасного.

Паралельно із цим ішло інтенсивне нагромадження знань про середовище життя рослин, у якому особливу роль зіграли представники, користуючись сучасною термінологією, прикладної фізіології рослин, агрономи-дослідники, хіміки. Ж. Буссенго, Ю. Либих, В.В. Докучаєв, К.А. Тімірязєв - значні віхи на цьому шляху, результати їхньої роботи в області культури землеробства могли бути перенесені на рослинний мир планети в цілому й допомогли зрозуміти, як формуються його основні особливості залежно від ґрунту, якості вологи, освітленості, температури, щільності розселення самих рослин, висоти над рівнем моря, геоморфологічних умов місцевості. Досвідчені поля й ділянки, агрономічні лабораторії були як би полігоном, на якому вирішувалися важливі питання екології рослин у цілому. Дослідження в області теорії й історії землеробської культури привели до створення екології рослин, що видається внесок у неї вніс Вавилов, книга якого була написана наприкінці 30-х років. Разом з тим з кінця минулого століття великі екологічні розділи стали фігурувати у творах по загальній ботаніці й географії рослин, у перші десятиліття нашого сторіччя з'являються й спеціальні праці по екології рослин, написані, уже в рамках підходів, характерних для науки XX в.

У той же час варто підкреслити, що екологія тварин і екологія рослин спочатку свого розвитку були самостійними напрямками наукової думки й не усвідомлювалися як вираження якихось загальних закономірностей у розвитку живої природи. Для цього бракувало загальних концепцій, і тому загальна екологія, що у першу чергу й мав на увазі Геккель у своєму першому короткому формулюванні, виділивши окремо екологію тварин, залишалася неопрацьованої. Концептуальні основи загальної екології були закладені, чотирма видатними розумами нашого століття, які не працювали самостійно в цій області, - Л. Гендерсоном, В. И. Вернадським, А.А. Богдановим і Л. Берталанфі.

Кожний з них був надзвичайно своєрідний і не вписується в схему традиційного підрозділу науки. Фізіолог Л. Гендерсон далеко вийшов за стандартні рамки фізіології, піддавши ретельному, всебічному й глибокому внутрішньому розгляду компоненти мертвої природи, функціонально важливі й необхідні для життя в цілому й різних формах живої матерії зокрема. Цим була закладена основа як наукового вивчення фізико-хімічного змісту загальної екології, так і розуміння екологічної своєрідності окремих форм живого й окремого видів тварин і рослин. Принципове значення мало й внесення елементів кількісної оцінки в розгляд фізико-хімічних умов життя, що зараз розвилося у величезну систему спеціальних знань.

Про В.І. Вернадського і його роль у створенні сучасної наукової картини миру написана бібліотека, напевно ще що не вичерпала всіх аспектів його творчості. Для нашої теми важливе введення їм поняття живої речовини як синтетичного явища, що представляє собою не сукупність окремих видів, кожний з яких функціонує сам по собі, а єдине ціле, що зіграло й продовжує відігравати величезну роль у всіх природних процесах і формуванні географічної особи нашої планети. Не формулюючи поняття системності, В.І. Вернадський інтуїтивно використовував його на найвищому рівні наукової абстракції - на рівні виділення основних структурних підрозділів світобудови - і цим створив передумову для дослідження головного активного компонента екологічного знання - живих організмів у їхній сукупності й при більше диференційованому підході в їхній неповторній специфіці.

Основний внесок А.А. Богданова в науку найчастіше оцінюється в рамках гуманітарних дисциплін - філософії й соціології, але сама постановка проблеми керування, для вивчення якої він запропонував створити нову науку - тектологію й розробив її основи (спроба, що випередила час, що передбачив багато ідей майбутньої кібернетики й тому не оцінена сучасниками), носила загальний характер і для екологічної науки фундаментальна. Розробка проблеми керування неможлива без побудови ієрархії структурно, що підпорядковують елементів, через яку воно тільки й може здійснюватися. Таким чином, створюючи науку про керування, А.А. Богданов створив одночасно науку про структури, а без такої науки й вхідних у неї загальних понять неможливо уявити собі формування теоретичних основ екології як самостійної дисципліни.

Л. Берталанфі на відміну від перерахованих творців все життя займався одною темою, але настільки величезної по своєму обсязі й важливої по своєму змісті, що вона охопила багато дисциплін і відбилася в різних напрямках наукової думки. Створена ним теорія систем, розроблювальна зараз різними представниками наукового й філософського знання, потрібна всім наукам біологічного циклу й лежить у підставі якщо не всіх, те багатьох взаємодій екологічного характеру. Тому автори книг по загальній екології, навіть не цитуючи Л. Берталанфи, практично реалізують системний підхід у конкретній роботі, широко використовуючи його у своїх інтерпретаціях як на рівні функціонування живого - у взаємодії усередині популяцій і між ними, так і при аналізі взаємодії живого й навколишнього середовища.

Фундаментальне по своєму результативному впливі творчість названих дослідників, власне кажучи, визначило обсяг сукупності ідей, що лежать як фундамент під будинком екології. У цьому її більша теоретична сила, але в цьому і її відомій слабості: весь обсяг уже накопиченої й що продовжує накопичуватися екологічної інформації практично залишається або зовсім не використаним у побудові загальної екології, або використовується випадково. Зрозуміло, скажемо, етологічна сторона справи важлива для часткових екологій - екології тварин, особливо птахів і ссавців, екології людини, але вона грає по суті величезну роль і в загальній екології, створюючи психологічну основу для розуміння групової взаємодії, що не менш істотно, чим розуміння взаємодії видів із середовищем. На жаль, ця проблема залишається не обробленою, і її ще має бути ввести в рамки загально екологічного знання, як вона виглядає в цей час.

Отже, загальна екологія - наука про взаємодію живої речовини з навколишньою його космічним і планетним середовищем і обумовленому нею характері взаємодії різних форм живої речовини між собою. Вона акумулює конкретні результати вивчення окремих форм живого під екологічному кутом зору й покликана розробляти на їхній основі систему загальних положень, що була б досить гнучкої, щоб постійно інкорпорувати усе більше приватну інформацію, і в той же час досить стабільної, щоб служити дороговказним орієнтиром при дослідженні конкретних проблем.

Величезна проведена в багатьох країнах робота над цими проблемами конкретизувалася в створенні багатьох приватних спеціальних екологій усередині екології рослин і екології тварин, наприклад екологій окремих видів тварин, що знайшло відбиття в появі відповідних книг, присвячених у першу чергу екологічній характеристиці корисних або шкідливих людині тварин. Таких спеціальних екологій стає усе більше, у принципі їх може бути стільки, скільки існує окремих видів рослин і тварин. Щось загальне зв'язує ці напрямки досліджень, і цієї загальне не тільки фундаментальної вихідної гіпотези з арсеналу загальної екології: екологія близьких видів регулюється якимись загальними правилами, які становлять проміжні поверхи між екологією виду й загальною екологією. Поверхів може бути трохи залежно від таксономічного положення видів і їхнього угруповання по екологічних нішах. Таким чином, співвідношення між спеціальними екологіями й загальною екологією може бути виражене графічно пірамідою, підстава якої становлять екології окремих видів, а вершина утворена загальною екологією.


Случайные файлы

Файл
4232.rtf
153609.rtf
182546.rtf
159159.rtf
76551-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.