Вплив антропогенних факторів на здоров’я людини (168675)

Посмотреть архив целиком



Тема: Вплив антропогенних факторів на здоров’я людини.






План


  1. Основні антропогенні фактори.

  2. Контроль стану середовища.

  3. Найвпливовіші хімічні та фізичні фактори.


1. Основні антропогенні фактори. Негативний вплив людини на своє власне здоров’я величезний. Різноманітність засобів, якими вона руйнує своє здоров’я й генофонд, не може не вражати: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними. Сьогодні до таких « найвпливовіших » факторів належать : хімічні – пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими(в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні-шум, електромагнітне випромінювання та радіація.

Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючися в тканинах та органах ;через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється(так званий кумулятивний ефект).

За даними міжнародної організації Європейський союз виробників хімічних речовин, промисловість виробляє більше ніж 11 тис. хімікатів, з яких 3 тис. становлять серйозну не лише для здоров’я людини, а й для її життя.

Вміст приблизно 800 речовин у довкіллі контролюється в Україні Міністерством екології і природних ресурсів, Міністерством охорони здоров’я, гідрометеорологічною службою, громадськими організаціями. Втім такий контроль не охоплює навіть третини відомих речовин, небезпечних для людини. Контроль хімічного стану середовища потребує великих фінансових і матеріальних затрат, високої кваліфікації експертів. Тому в розвинених країнах Європи створюються спеціалізовані екологічні університети. Прикладом може слугувати екологічний університет у місті Арлоні (Бельгія), де на базі вищої біологічної, хімічної . медичної чи економічної освіти готуються експерти-екологи, здатні контролювати стан середовища й приймати ефективні рішення щодо його охорони.

2. Контроль стану середовища . Основний метод контролю ступеня чистоти середовища – це оцінка вмісту в ньому певних шкідливих речовин відносно гранично допустимих концентрацій (ГДК) і доз (ГДД) цих речовин як у біотопі, так і на певних рівнях трофічних ланцюгів. Розробку ГДК і ГДД здійснюють спеціалізовані науково-дослідні організації. Зазвичай ГДК відображають критичний діапазон якогось фактора, за межами котрого людина із зони оптимуму потрапляє і зону песимуму. Перевищення ГДК і ГДД, завжди супроводжуються погіршенням популяційного здоров’я населення.

3. Отрутохімікати, або пестициди, становлять велику групу різних речовин і сполук для боротьби із шкідниками й хворобами сільськогосподарських рослин та бурянами.

За призначенням отрутохімікати поділяють на: інсектициди (застосовуються для боротьби зі шкідливими комахами) ; бактерициди (направлені проти збудників бактеріальних хвороб) ; фунгіциди (протигрибні препарати); зооциди (застосовуються для винищення гризунів); нематоциди (направлені проти круглих черв’яків, зокрема нематод); гербіциди (застосовуються для боротьби з бурянами) та ін. Багато препаратів мають комбіновану дію, наприклад інсектицид ДДТ знищує й комах, і нематод, і гризунів.

Основними характеристиками отрутохімікатів є їхні леткість, здатність проникати крізь шкіру, нагромаджуватися, розкладатися й виводитися з організму. Промисловість виробляє переважно 7 груп отрутохімікатів: хлорорганічні, фосфороорганічні, ртутєорганічні сполуки, карбамати, нітрофеноли, специфічні гербіциди та мідєвмісні фунгіциди.

Хлороорганічні сполуки (ХОС). Найвидоміший пестицид цієї групи – інсектицид ДДТ (дихлородифенілтрихлорометилметан). Інсектицидні властивості ДДТ відкрив швейцарський хімік П. Мюллер (за це йому присуджено Нобелівську премію) . В 1943 р. розпочалось масове виробництво ДДТ, одна мільйонна частка грама якого миттєво паралізувала комаху. До середини 60-х років у світі вже було вироблено й розпилено по полях близько 1,5 млн. т цього препарату. Застосування ДДТ різко підвищило сільськогосподарське виробництво й дало змогу Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

Однак уже в 50-х роках з’явилися нові дані про те, що деякі комахи втратили сприйнятливість до ДДТ . Почали надходити відомості про загибель деяких видів комахоїдних птахів, бджіл і креветок, про зменшення ефективності опилення квіткових рослин. ДДТ у підвищених концентраціях стали виявляти в тканинах промислових риб, зокрема макрелі, споживання якої призводило до тяжких отруєнь людей. Підвищений уміст препарату виявляли в печінці пінгвінів і навіть у жіночому молоці. З’ясувалося, що ДДТ є хімічно стійкою сполукою з періодом природного напіврозпаду 49 років, він має здатність нагромаджуватися в ґрунті й воді. З ґрунту та з водою пестицид находив у ланцюги живлення. На кожному наступному трофічному рівні його концентрація збільшувалася в десятки, сотні й навіть тисячі разів. Потрапляючи в таких дозах до останнього консумента трофічного ланцюга – людини, ДДТ нагромаджувався в тканинах і спричиняв захворювання нервової системи, серця, печінки. Отже, ДДТ виявився токсичним довго існуючим пестицидом із вираженою кумулятивною дією. Через небезпечність для здоров’я людини цей пестицид було заборонено практично в усіх країнах світу, але навіть тепер уміст його в тканинах людини в середньому вдвоє перевищує ГДК.

До ДДТ близькі за дією гексахлороциклогексан (ГХЦГ), гептахлор, хлорбензол, через що ці ХОС майже повсюдно заборонені або ж їх застосування дуже обмежено.

Фосфорорганічні сполуки (ФОС), на відміну від ХОС, сьогодні досить інтенсивно виробляються й використовуються в сільському господарстві. Серед ФОС є речовини отруйні (метафос, меркаптофос) і високотоксичні (фосфамід), застосування яких уже цілком заборонено; є сполуки середньої токсичності (хлорофос, карбофос), які застосовуються досить широко. Більшість ФОС, навіть низькотоксичні, характеризуються кумулятивним ефектом і тому можуть становити небезпеку для здоров’я людини.

Ртутєорганічні сполуки (РОС) є потужними фунгіцидами й бактерицидами. Вони високотоксичні, легко проникають у мозок, характеризуються кумулятивним ефектом. РОС, насамперед гранозан і меркурам, у деяких господарствах використовуються для передпосівного протруювання насіння. Тому найчастіше отруєння пов’язані з випадковим уживанням такої дезінфікованої сировини.

Головною діючою речовиною є ртуть. Потрапляючи в кров, вона нагромаджується в різні органах, зв’язується S-S – группами ферментів і порушує їхню роботу. У випадках отруєння з’являються металевий присмак у роті, кволість, головний біль. Високі дози ртуті призводять до смерті від гострої серцево-судинної недостатності або до тяжких порушень свідомості.

Отруєння можуть спричиняти будь-які ртутєвмісні сполуки. Ртуть сама по собі ні в організмі, ні в біотопах не дезактивується. Вона нагромаджується в ґрунтах чи водоймах і далі мігрують трофічними ланцюгами, поступово концентруючись, як ДДТ. Із біологічного кругообігу ртуть вилучається лише в результаті її виносу в Світовий океан і поховання в донних осадових відкладах.

Карбамати. Пестициди цієї групи синтезовані на основі карбамінової кислоти та її похідних.

Карбамати мають широкий спектр дії й можуть бути використані і як інсектициди, і як фунгіциди, і як бактерициди, і як гербіциди. Спільна їхня особливість полягає у відсутності кумулятивного ефекту, швидкому розпаді (протягом одного-кількох тижнів), низькій токсичності для людини й малій леткості. Завдяки цим властивостям карбам ати є основною групою комерційних пестицидів, які застосовуються в розвинених країнах. Поки що єдиною негативною властивістю цих препаратів вважається їхня невибірна токсичність для комах, зокрема для бджіл.

На жаль, останнім часом з’явилися дані про небезпечність для людини й карбаматів : так, доведено, що севім і деякі інші препарати спричинюють мутагенні ефекти.

Нітрофеноли – це фенольні сполуки, що добуваються з кам’яного вугілля й застосовуються як інсектициди, фунгіциди та гербіциди. Нітрофеноли впливають на будь-які клітини організму, тобто мають неспецифічну дію, й порушують регуляцію процесів окисного фосфоритування. В результаті посилюється робота мітохондрій, значно активізуються процеси окислення й дихання. Нітрофеноли токсичні для людини, мають канцерогенні властивості, й у розвинених країнах їх виробництво та ви користування заборонено.

Специфічні гербіціди. До них належать та звані контактні гербіциди і системні.

Ці препарати порушують фотосинтез чи гормональний обмін у рослин і тому застосовуються для боротьби з бур’янами. Специфічні гербіциди, подобні до атразину й 2,4-Д, нестійкі, не виявляють кумулятивного ефекту, проте деякі з них високотоксичні. На основі таких гербіцидів було розроблено дефоліант «оранж» (пестицид, що викликає вспихання та опадання листя). «Оранж» застосовувався армією США під час війни у В’єтнамі для демаскування партизанів, і це спричинило численні захворювання й мутації не тільки у в’єтнамців, які потрапили під «оранжевий » дощ (точніше, в « оранжеву » пилюку), а й у американських солдатів. Наслідки цієї хімічної війни досі дають взнаки як у В’єтнамі, так і в Сполучених Штатах.


Случайные файлы

Файл
69427.rtf
95672.rtf
66234.rtf
81205.rtf
154372.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.