Хімія в нашому житті (166091)

Посмотреть архив целиком

ПЛАН


Хімія в ванній кімнаті 3

Вода 3

Поверхнево-активні речовини (ПАР) 3

Зубні порошки і пасти 4

Хімія на кухні 5

Щавлева кислота 6

Лимонна кислота 6

Цукор 6

Синтетична їжа 7

Хімія у косметичці 8

Лосьони та маски 8

Крем корисний всім 9

Руки: догляд і краса 10

Турботи від поту 10

Хімія в аптечці 11

Аптечні старожили 11

Хімія і перша допомога потерпілим 14

Рани і забиті місця 14

Нариви і подряпини 14

Лікування опіків 15

Отрути і протиотрути 15

Хімія в сільському господарстві 16

Хімічні засоби захисту рослин 17

Гормони росту рослин 18

Хімія у військовій справі 19

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) 20

Хімія у будівництві 21

Скло 22

Цемент 22

Клеї 22

Замазки, ґрунтовки, шпаклівки 23

Фарби 24

Покриття та його складові частини 24

Хімія та запахи 26

Хімія і одяг 29

Види тканин 29

Догляд за одягом 30

Хімія у портфелі 31

Папір 31

Олівці й акварельні фарби 32

Чорнила 32

Полімери у промисловості і побуті 33

Одержання полімерів 33

Класифікація 33

Властивості і найважливіші характеристики полімерів 34

Застосування полімерів 34

Список використаних джерел 35



ХІМІЯ В ВАННІЙ КІМНАТІ


Ні для кого не є таємницею, що вода в нашому житті займає далеко не останнє місце. Величезна кількість води щодня використовується в промисловості й у побуті. Вона є найважливішим елементом у здійсненні санітарно-гігієнічних заходів.


Вода


Водопровідна вода відрізняється від дощової і снігової. Справа в тім, що така вода містить підвищену кількість солей кальцію, магнію, заліза. Ці солі (гідрокарбонати, сульфати, хлориди) прийнято називати солями твердості. Солі твердості, а точніше їхні катіони Ca2+, Mg2+, Fe3+ реагують з аніонами жирних кислот, що входять до складу мила, і утворюють мало розчинні сполуки, такі як Ca(C17H35COO)2 й ін. Ці опади забивають пори тканини, роблячи її грубою і нееластичною; вона перестає пропускати повітря і вологу. Псується і зовнішній вигляд виробу: тканина здобуває сіро-жовтий відтінок, блякнуть фарби малюнка. Осілі на тканині "вапняні мила" позбавляють її міцності. У такій воді погано милиться мило, на шкірі утворюється наліт погано розчинних солей, і вона неприємно стягається. Все це означає, що вода тверда.

Ясно, що природну воду із солями твердості треба "пом'якшати".

Щоб позбутися від домішки гідрокарбонату кальцію у воді, варто додати соду чи лугу, прокип'ятити тверду воду. Хімічна реакція між лужними реагентами і кислою сіллю – гідрокарбонатом кальцію приведе до осадження карбонату кальцію. При кип'ятінні гідрокарбонат кальцію руйнується, виділяючи осад карбонату кальцію і вуглекислий газ.

А пом'якшити воду можна, додаючи молочну, винну чи лимонну кислоту.

Для умивання, звичайно, краще використовувати не просто зм'якшену, а м'яку природну (дощову чи снігову) воду, зібрану в місцевості зі сприятливими екологічними умовами, а не у великому місті, де в атмосфері навряд чи не більше забруднень, ніж у твердій воді. Але приходиться бути реалістами, тому, умившись водопровідною водою, протріть обличчя тампоном, просоченим кип'яченою чи навіть дистильованою водою.


Поверхнево-активні речовини (ПАР)


ПАР обов'язково входять до складу будь-якого мила і будь-якого миючого засобу – і для прання, і для миття.

Узагалі говорячи, для прання можна використовувати різні засоби: у якихось випадках підійде і мило, і сода, і пральний порошок. Головне, щоб обраний миючий засіб більш-менш успішно виконував дві функції:

  • видалення часток бруду з поверхні, що очищається

  • перенос їх у розчин.

Для цього мило чи пральний порошок повинні містити у своєму складі миючі речовини з молекулами, що мають гідрофобну ("водовідштовхувальну") і гідрофільну ("водолюбну") частини. Перша буде взаємодіяти з поверхнею забрудненої тканини, а друга – з водою; частки бруду перейдуть у водяний розчин разом з миючими речовинами. Це ефективніше відбувається в теплій воді.

Способи виготовлення найпоширенішого ПАР – мила були відомі вже в далекій давнині й описані в "Природній історії" Плінія Старшого (23–79 р. н.е., Рим), включаючи навіть одержання твердого мила (використовувалася сода – карбонат натрію, і мило містило катіони натрію) і рідкого мила (замість соди застосовували поташ – карбонат калію). Джерелом жирних кислот служили сало і рослинна олія. Особливо славилося, починаючи з IX і аж до початку XX століття, марсельське мило на основі маслинової олії.

Зараз для виробництва мила використовують не тільки рослинні і тваринні жири, але і синтетичні жирні кислоти, які одержуються з продуктів переробки нафти, а також каніфоль (суміш смоляних кислот із соку хвойних дерев – "живиці").

Вищі сорти мила варять на природній сировині – кокосовій і пальмовій оліях. Такі мила добре розчинні у воді і дають стійку піну, відрізняються низькою лужністю.

У господарське мило, як правило, уводять наповнювачі – солі, що у воді піддаються гідролізу і створюють лужне середовище (наприклад, карбонат натрію, тетраборат натрію – бура, метасилікат натрію, триполіфосфат натрію).

Оскільки мило витягає з поверхневого шару шкіри не тільки забруднення, але і жири, часом надмірно її висушує, тому у туалетні мила додають речовини, що допомагають зберегти нормальний зміст жирів і вологу в шкірі. Це такі добавки, як вищі спирти, ефіри бурштинової і молочної кислот, гліцерин.

Гарне мило має приємний, ненав'язливий запах за рахунок введених у нього парфумерних добавок – отдушок. Крім того, до складу туалетних сортів мила додають наповнювачі (наприклад, диоксид титана TiО2) і барвники.

Спеціальні сорти мила включають також антисептики (триклозан, хлоргексидин, саліцилову кислоту і т.п.) і біологічно активні речовини, у тому числі отримані з природної сировини – лікарських рослин.

Сортів і марок мила існує безліч.

Синтетичні миючі засоби, скорочено СМЗ, а попросту пральні порошки, найчастіше містять у своїй основі не солі карбонових кислот, а інші поверхнево-активні речовини, що полегшують прання і не бояться твердої води. Найчастіше в пральних порошках і рідких сумішах для прання роль ПАР грають сполуки, у молекулах яких гідрофобний вуглеводневий радикал зв'язаний з гідрофільною сульфатною чи сульфонатною групою. Синтетичні миючі засоби – це складні суміші ПАР з різними відбілювачами (хімічними й оптичними), піноутворювачами, пом'якшувачами води й біодобавками ферментів, що розкладають білкові чи жирові забруднення.

Хімічні відбілювачі – це окислювачі, похідні перекиси (пероксида) водню (пероксокарбонат чи пероксоборат натрію). Вище 70 оС (при кип'ятінні білизни) вони виділяють активний атомний кисень, що окисляє і знезаражує забруднення. Утім, існують й інші відбілювачі, не потребуючі кип'ятіння, з похідними хлору, наприклад хлораміном, і сірчисті відбілювачі, що виділяють диоксид сірки.

Іноді в СМЗ уводять ще пом'якшувачі (найчастіше це амонієві підстави), що роблять тканину м'якше на дотик, і антистатики, що запобігають електризації тканини.

Важливе місце у ванній займають не тільки мила, пральні порошки, солі, гелі, але і зубні порошки, пасти.


Зубні порошки і пасти


Зубні порошки, добре знайомі людям старшого покоління, – це досить складні суміші, основою яких служить крейда (рідше – гидроортофосфат кальцію). Природну крейду використовувати для чищення зубів не можна: вона подряпає зубну емаль, оскільки містить дуже тверді включення – панцири і раковини морських молюсків, котрі утворилися з донних відкладень доісторичних морів. Крейду для чищення зубів у виді найтоншого порошку одержують хімічним осадженням з розчинів солей – хлориду кальцію і соди. У зубні порошки додають небагато білої магнезії (суміші оксиду і карбонату магнію), що додає їм легкість і крихкість, і пероксид магнію, що служить відбілювачем і дезинфікуючим засобом.

Зубні пасти, яких випускається безліч, бувають гігієнічного типу (тільки очищають і освіжають) і лікувально-профілактичного (запобігають хворобі зубів і ясн та сприяють їх лікуванню).

До складу будь-якої зубної пасти обов'язково входять абразивні речовини для механічного очищення зубів від нальоту і для полірування їхньої поверхні. Найчастіше це крейда, фосфати кальцію, оксид і гидроксид алюмінію, диоксид кремнію, ортосилікат цирконію. Щоб пасти не розслаювалися і не тверділи при збереженні, абразивні речовини змішують з желатіноподібними компонентами, синтезованими з целюлози, із грузлими багатоатомними спиртами – гліцерином, сорбітом та іншими. У пасти вводять також небагато формаліну або хлорфенолу, тоді вони не псуються і мають дезінфікуючу дію. Піноутворюючою добавкою в пастах служить не звичайне мило, а сульфірованне, наприклад, натрієва сіль алізаринової олії: тоді і піна краще, і мильного присмаку не виникає.

Лікувально-профілактичні пасти обов'язково включають компоненти, які містять фтор – фторид натрію, фторофосфат натрію, фторид олова і т.п. Такі добавки допомагають утворенню і збереженню на поверхні зубної емалі твердого захисного шару, по хімічному складу подібного до природного мінералу фторапатиту Ca5(PO4)3F. Добавки, до складу яких входить фтор, крім того, сповільнюють утворення і поширення бактеріального нальоту на зубах – причини грізного карієсу. Для зменшення кровотечі ясень у зубні пасти вводять речовини з протизапальною дією, що зміцнюють слизову оболонку порожнини рота (алантоін, рослинні екстракти чи ефірні олії).


Случайные файлы

Файл
110104.doc
ref-17279.doc
125276.rtf
CURS.DOC
32034.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.