Інвестування оборотного капіталу (163581)

Посмотреть архив целиком












Реферат

Інвестування оборотного капіталу



Інвестування оборотного капіталу


Управління інвестиціями в оборотний капітал відіграє важливу роль в інвестиційній діяльності підприємства. Передусім, тому, що оборотні кошти типової компанії в промисловості складають більше половини усіх її активів, а більшість подібних підприємств не мають необхідного мінімуму власних джерел фінансування оборотного капіталу і гостро потребують запозичення ресурсів. Визначення необхідного рівня оборотних коштів і короткострокової кредиторської заборгованості, від яких залежить стан поточних активів фірми, включає ухвалення рішень про джерела фінансування, черговість виплат її боргів. У число чинників, що чинять дію на використання тих або інших джерел фінансування, входять операції з ринковими цінними паперами, кредитна політика і методи її проведення, управління товарно-матеріальними запасами, їх контроль і так далі [3, с. 148].

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів і фондів звернення з метою забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. Оборотний капітал забезпечує поточні потреби підприємства, пов'язані з процесом відтворення. При цьому оборотні кошти в грошовій формі послідовно приймають різні функціональні форми – матеріальну, продуктивну і товарну. Зміною товарної форми на грошову виробничий цикл повертається до вихідної точки, і процес повторюється.

Оборотні виробничі фонди включають:

  • сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і інші аналогічні матеріальні цінності;

  • незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів, тобто витрати, вироблювані авансом, наприклад, на проектування нових видів продукції і освоєння їх випуску [10, с. 84].

Багато видів оборотних виробничих фондів в процесі виробництва змінюють свою натурально-речову форму, перетворюючись в продукт праці, а деякі, такі як паливо, електроенергія, – поглинаються продуктом, втрачаючи свою речову.

Оборотні фонди включають до свого складу готову продукцію, що знаходиться на складах підприємства і в процесі реалізації, а також грошові кошти на рахунках в банках або в касі і засоби в розрахунках. Оборотні фонди не беруть участь в процесі виробництва, вони обслуговують процес обороту товарів. Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на останній стадії з кругообігу, одночасно є і початковою стадією нового обороту. Джерелами формування оборотних коштів підприємства є прибуток, кредиторська заборгованість, кредити і позики [3, с. 149].

Оборотний капітал потрібний для господарської діяльності підприємства в короткостроковій перспективі і спрямовується на:

  • закупівлі сировини, матеріалів і комплектуючих і створення запасів. Запаси сировини і матеріалів забезпечують підприємству гнучкість в політиці закупівель. Якщо підприємство тільки створене, то у складі сформованого статутного капіталу виділяється частина коштів на придбання матеріальних запасів і оплату інших витрат, необхідних для здійснення виробництва і реалізації продукції. Ця частина є спочатку сформованими власними оборотними коштами підприємства.

На діючому тривалий час підприємстві джерелом засобів для закупівлі сировини, матеріалів і комплектуючих є виручка, що виникає після реалізації продукції. Матеріальні витрати відшкодовуються з виручки і знову витрачаються на купівлю матеріальних ресурсів, тобто пускаються в оборот. Метою обороту є заповнення виробничих запасів і забезпечення відтворювального процесу. У той момент, коли підприємство вкладає грошові ресурси в запаси сировини, або, якщо на підприємстві накопичилися зайві запаси сировини (наднормативні, зайві запаси сировини і матеріалів можуть виникати, наприклад, у тому випадку, коли відділ постачання скористався можливістю отримати хорошу скидку на оптових закупівлях), а готова продукція не реалізується в нормативні терміни, то в них на певний час «пов'язані» використані для цих цілей грошові ресурси [10, с. 202].

Регулярно поновлюваний цикл виробництва вимагає нових партій сировини, матеріалів і комплектуючих, але грошові ресурси заморожені в запасах, і доки сировина не трансформувалася в готову продукцію, а готова продукція в гроші на розрахунковому рахунку підприємства, грошових ресурсів на придбання нових партій немає. Порушується баланс між поточними грошовими надходженнями від реалізації і необхідними платежами підприємства.

Окрім цього, потреба в збільшенні оборотних виробничих фондів може виникнути по різних іншим причинам:

  • розширення об'ємів діяльності, що супроводжується необхідним збільшенням як основних засобів, так і матеріальних запасів;

  • зростання цін на використовувані матеріали, енергоносії, послуги і так далі; порушення платіжної дисципліни покупцями і тому подібне;

  • інвестиції в готову продукцію [10, с. 203].

Інвестиції в готову продукцію розділяються: на інвестиції у витрати майбутніх періодів, тобто на проектування нових видів продукції і освоєння їх випуску, і на інвестиції в підтримку запасів готової продукції (finished – goods inventory). Наявність певних запасів готової продукції дає компанії гнучкість у сфері збуту. За відсутності цього роду запасів можуть виникати труднощі із задоволенням попиту окремих покупців, з якими не були підписані договори на постачання продукції. Для визначення інвестицій в запаси готової продукції вирішується завдання мінімізації поточних витрат по їх обслуговуванню і у визначенні оптимального розміру партії виробництва продукції. Так, якщо робити товар дрібними партіями, то витрати по зберіганню його запасів у вигляді готової продукції будуть мінімальними. В той же час істотно зростуть поточні витрати підприємства, пов'язані з частою переналадкою устаткування, підготовкою виробництва, і інші. Мінімізація сукупного розміру поточних витрат по обслуговуванню запасів готової продукції здійснюється на основі моделі Уилсона [3, с. 159].

В процесі управління вирішується завдання оптимізації розміру партії постачання, при якому сумарні витрати по зберіганню і розміщенню замовлення будуть мінімальними. Для визначення оптимальної партії постачання введемо наступні позначення: Q - обсяг виробництва або продажів готової продукції; Q/2 - середній розмір запасу; З - витрати на розміщення (доставці) одиниці запасів; S - розмір партії постачання; Р - витрати на зберігання одиниці запасів. Витрати на оформлення і розміщення замовлень розраховуються по формулі:


, (1)


Витрати на зберігання запасів (Зс) можна визначити по формулі:


, (2)


Таким чином, загальні витрати по розміщенню замовлень і зберіганню запасів складають:


, (3) [3, с. 164].


Аналіз формули показує, що чим більше розмір партії постачання, тим більше витрати на зберігання запасів і менше витрати на розміщення замовлень. При оптимальному розмірі партії постачання ( ) витрати на розміщення дорівнюють витратам на зберігання запасів. В цьому випадку з рівнянь (2) і (3) можна визначити ( ). Якщо =, то:


, (4)


Розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів, здійснюється по формулі, відомій як модель Уилсона:


, (5) [3, с. 165].


Розрахунки можуть бути уточнені з урахуванням мінімальної норми відвантаження (залізничним або автомобільним транспортом), створення на підприємстві певного розміру страхового запасу, альтернатив у вибиранні засобів транспортування і інших умов; покриття різниці між дебіторською і кредиторською заборгованістю.

Оборотність оборотних активів визначається періодом відтворювального циклу, впродовж якого грошові кошти, авансовані на придбання виробничих запасів і оплату інших матеріальних послуг, здійснюють повний оберт і повертаються на банківські рахунки підприємства. Частина грошових коштів може поступати безпосередньо в касу підприємства, інша частина залишається в його дебіторській заборгованості.

Дебіторська заборгованість – це борг покупців за отриману ними від підприємства продукцію. Її величина по підприємствах коливається від 10 до 25% загальної вартості активів підприємства. Дебіторська заборгованість утворюється в результаті того, що між відвантаженням продукції споживачам і зарахуванням грошей на розрахунковий рахунок підприємства існує певний відрізок часу, впродовж якого продукція відпускається покупцям в кредит. Розмір дебіторської заборгованості визначається двома чинниками: 1) об'ємом реалізації продукції в кредит; 2) середнім періодом часу між датою відвантаження продукції і отриманням грошових коштів. Якщо підприємство щодня отримує продукції на 5,0 млн. грн., а середній термін розрахунків дорівнює 11 дням, то величин дебіторської заборгованості складе 55 млн. грн. (5000000 крб. * 11 днів) [12, с. 117].

Кредиторська заборгованість – це борги підприємства кредиторам.

Кредиторська заборгованість підприємства виникає з різних причин, тому вона ділиться на декілька груп:

а) заборгованість постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, що поступили, виконані роботи і зроблені послуги;

б) сума заборгованості постачальникам, підрядчикам і іншим кредиторам, в забезпечення якої підприємство видало векселі. Сплачувані по виданому векселю відсотки векселедавець відповідно до діючого порядку відносить на собівартість продукції (робіт, послуг);


Случайные файлы

Файл
77580-1.rtf
28972.rtf
123625.rtf
25271-1.rtf
97196.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.