Вплив фінансів на суспільне виробництво (163299)

Посмотреть архив целиком















Реферат

«Вплив фінансів на суспільне виробництво»




Вступ


Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв’язувати такі фундаментальні і взаємозв’язані питання: які продукти виробляти і в якій кількості, як виробляти продукти, для кого виробляти продукти, в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницький талант.

Робоча сила – сукупність розумових і фізичних здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.

Засоби виробництва – створені у процесі виробництва всі види засобів і предметів праці. Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. Наприклад: знаряддя праці, машини, виробничі будівлі, шляхи, канали, трубопроводи, склади. Тара, електроенергія тощо. Предмети праці – матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок. 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, – це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці.

Існування суспільного виробництва зумовлює обєктивну необхідність ведення грошового господарства. Кошти, які підприємства одержують використовують для заміщення засобів виробництва, розширення виробництва і оплати праці. Частина коштів підприємств надходить до загальнодержавного фонду і розподіляється в централізованому порядку для задоволення суспільних потреб, для розвитку всього господарства та культури. Грошові фонди утворюються також для соціального, майнового та особистого страхування. Отже, економічна діяльність суспільства повязана із існуванням фінансів.

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов’язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів.

Отже, усі процеси в економічному житті, у яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз, тобто оцінку в грошовій формі. Це дає змогу формувати фонди грошових засобів задля здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадянами.


1. Форми організації суспільного виробництва


Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми його економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну.

Досвід переконує, що дві форми економічних зв’язків завжди співіснують і взаємодіють. У докапіталістичних способах виробництва панують натуральні зв’язки, натуральне господарство. Проте поряд з ним розвиваються товарні звязки, товарне виробництво. За капіталізму панує товарне виробництво, воно набуває загального характеру. Одна це зовсім означає, що повністю витісняються натуральні зв’язки. Навпаки, вони існують, наприклад, усередині підприємств чи об’єднань і виконують свою роль, що зумовлює своєрідні форми обліку тощо. Однак безперечним є те, що економіка сучасного суспільства – це панування товарного господарства. Це ринкова економіка, оскільки в товарному господарстві тільки ринок, де відбувається купівля-продаж товарів, є характерною рисою та головною визначальною ознакою економіки. Ринкова економіка довела свою ефективність.

Країни з ринковою економікою досягли великих успіхів у зростанні господарства, оволодінні досягненнями науково-технічного прогресу та забезпеченні високого рівня життя населення своїх країн.

Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип господарювання, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання усередині господарства, де вони вироблені.

У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці. Натуральне виробництво панувало в патріархальній селянській общині, у середньовічних феодальних маєтках. Вироблені продукти праці у вигляді конкретних благ – їжі, одягу, взуття, знарядь праці, що задовольняють певні потреби, і є природними формами багатства.

У натуральних господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб’єктів господарювання залежав виключно від рівня виробництва.

Натуральне виробництво має такі основні риси:

  • Універсальність праці. Діяльність суб’єкта господарювання при натуральній формі виробництва, спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та групами.

  • Замкненість виробництва. Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконується будь-яка робота – від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

  • Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням. Прямі натуральні звязки призводять до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні звязки відображають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво – розподіл – споживання.

Натуральне виробництво було переважною формою господарювання докапіталістичної епохи. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в багатьох країнах, у тому числі й нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках). Однак натуральне виробництво є не тільки примітивною та консервативною формою виробництва, а й малопродуктивною, малоефективною. На зміну йому поступово приходить товарне виробництво.

Товарне виробництво – це тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими субєктами для задоволення не власних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.

Підвищення продуктивності праці призвело до зростання виробництва продуктів, що дало змогу не лише задовольнити власні потреби, а й обмінювати частину їх на інші продукти. Ось чому обмін товарів виникає не всередині общини, а між общинами, і потім уже проникає у самі общини. Товарна форма зв’язків і відповідна організація виробництва відбивають новий рівень розвитку продуктивних сил, суспільного поділу і кооперації праці. Вона долає обмеженість потреб, що характерно для натурального виробництва.

Адже ця організація суспільного виробництва, коли не власні, а суспільні потреби, що пред’являються ринком, розширюють простір для його розвитку. Суспільний характер праці та вироблюваного нею продукту виявляється не в самому виробництві, а на ринку, у процесі реалізації товару. Купівля товару означає, що суспільство визнає його як такий, що задовольняє суспільну потребу, а праця, втілена в ньому, визнається суспільно необхідною.

Товарна форма стимулює розвиток суспільного виробництва, підвищення його ефективності. Товарне виробництво нерозривно пов’язане з поглибленням суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва, тобто зосередженням кожного виробника на виготовленні тих товарів, для яких у нього найкращі умови, як природні, так і технічні. Адже це дає можливість при менших затратах створювати більше продукції, а отже, отримувати більший доход.

У докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, а товарно-грошові відносини відігравали другорядну, підпорядковану роль. Проте поступово і невпинно товарно-ринкові відносини втягували общини, рабовласницькі латифундії, феодальні помістя, селянські господарства у купівлю-продаж, стимулюючи збільшення виробництва і реалізацію продукції. Уже в Давній Греції та в Римській імперії товарно-грошові відносини досягають значного розвитку, сприяючи розвитку рабовласницьких латифундій. У період феодалізму торгівля зумовила значне піднесення ремісницького виробництва, пошуки золота та інших багатств через розвиток мореплавства, географічні відкриття, освоєння нових територій.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.