Неформальні методи аналітичного дослідження (159921)

Посмотреть архив целиком

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Кафедра документознавства та інформаційної діяльності













Контрольна робота

з курсу “ Інформаційно-аналітична діяльність ”


Зміст


Вступ

1. Описові неформальні методи

2. Нормативні і логічні неформальні методи

3. Аналітичні і пізнавальні методи

4. Поняття та характеристики наукових методів

Висновок

Список використаної літератури



Вступ


При проведенні аналітичних досліджень розрізняють методи формальні й неформальні, причому останні стали виділятися як клас методів лише з кінця 60-х рр. Неформальні методи - це ті, що обходяться без особливо жорстких самообмежень, хоча й дотримуються кожен своїх правил і принципів. Саме вони покладені в основу сучасної інформаційно-аналітичної діяльності. У світлі свого відносно вільного характеру кожна з груп неформальних методів може включати значну кількість більш часткових методів і методик.

Саме про неформальні методи аналітичних досліджень йде мова в даній роботі.


1. Описові неформальні методи


Провідне місце серед неформальних методів належить історико-описовому методу, який є основою історії дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, численних праць з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя (сутність історико-описового методу, полягає у визначенні процесів, що мали місце у минулих та поточних проявах міжсуспільної комунікації). Його різновидом виступає політико-описовий метод, який по суті часто зводиться до реферування документальних джерел. Обидва методи дають первинну фактологічну інформацію на основі якої грунтуються всі наступні теоретичні побудови. До цієї ж групи належить порівняльно-історичний метод - спосіб дослідження і пояснення змісту та характеру міжнародних відносин на різних етапах історичного розвитку; виявлення спільного і відмінного між різними стадіями становлення інформаційно-аналітичного дослідження як дослідження на основі їх співставлення (порівняння).


2. Нормативні і логічні неформальні методи


Суттєве місце в інформаційно-аналітичній діяльності належить також двом спорідненим методам - нормативно-ідеологічному та нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення з певної ідеології або не усвідомлюючи цього, або усвідомлюючи, але маючи непохитну впевненість у власній правоті (саме цей метод дав концепції "політичного реалізму" та геополітики). Другий дотримується логіки розуму, а не віри: знаючи про дефіцит емпіричного чи теоретичного матеріалу, він компенсує його побудованими на базі тих або інших концепцій гіпотезами, віддаючи при цьому відлік у можливих недоліках такого підходу (концепції зовнішньої політики держав, концепції міжнародної інтеграції).

Інтуїтивно-логічний і формально-логічний методи єдині в прагненні керуватися логікою, але надають перевагу різним її видам. Перший керується тим, що на момент проведення дослідження прийнято вважати "здоровим глуздом" - у науці, політиці, масовій свідомості. Цей метод на практиці іноді дуже важко відрізнити від нормативно-гіпотезотворчого. Другий, як випливає з назви, спирається на формальну логіку (наприклад, у дослідженнях внутридержавних і міждержавних відносин поширений варіант, який базується на логіці права).


3. Аналітичні і пізнавальні методи


Ще одну групу споріднених неформальних методів становлять операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. При багатьох відмінностях їх поєднує націленість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли б знайти насамперед пряме політичне - як теоретичне, так і практичне застосування. До операційно-прикладних можна віднести різні методи аналізу ситуації (просте та включене спостереження, вивчення документів і об'єктивних матеріальних джерел, порівняльний аналіз), методи аналізу змісту (контент-аналіз, аналіз подійних даних, когнітивне картування), методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділові, штабні та стратегічні ігри).

Аналітико-прогностичні методи націлені на прогноз більш складних, ніж окремі ситуації та варіанти поведінки, процесів і явищ; динаміки міжнародної системи в цілому, її окремих географічних і проблемних напрямів тощо. При цьому треба мати на увазі, що сама прогностика - одна із сфер методології, яка розвивається найбільш динамічно і в якій дуже багато дискусійного. Останнім часом отримують визнання та поширення такі цікаві теоретичні її відгалуження, вкрай важливі для вивчення міжнародних відносин, як альтернативістика (вірогідні або можливі реально виконувані варіанти майбутнього), ретроальтернативістика (реально можливі, але втрачені варіанти минулого). З точки зору практичної значимості найкраще зарекомендували себе сценарний метод (побудова сценаріїв гіпотетичного ходу розвитку подій і надання принципових рекомендацій на випадок матеріалізації кожного із сценаріїв) і методи експертного аналізу ("мозковий штурм", метод "дельфи" і т.п.).

Також можуть використовуватися чисто кількісні (статистичні) методи, зокрема при вивченні, наприклад, окремих сфер внутрішніх і міжнародних відносин (війни, конфлікти, матеріальний потенціал держав). Однак вони поки що не дали вагомих результатів, що пояснюється з відсутністю загальної теорії досліджуваних явищ і процесів, принциповою неможливістю порівняти багато їхніх важливих характеристик, складністю взаємозв'язків між зовнішніми проявами та сутнісними аспектами явищ і процесів суспільного життя.

Наслідком наукового осмислення методу як явища, а також сукупності конкретних методів і досвіду їх використання виступає методика. Це штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Безперечно, принципи і підходи мають важливе значення у вивченні минулого. Однак не меншу роль відіграють тут і методи історичного пізнання, тому що будь-який науково-пізнавальний процес складається з трьох компонентів: об'єкта пізнання, тобто минулого, пізнає суб'єкта, тобто історика і методу пізнання. За допомогою методу вчений пізнає досліджувану проблему, подію, епоху. Обсяг і глибина нових знань залежать насамперед від ефективності застосовуваних методів. Зрозуміло, кожен метод може бути застосований вірно чи невірно, тобто сам по собі метод не гарантує отримання нового знання, але без нього не можливо ніяке пізнання. Тому одним з найважливіших показників рівня розвитку історичної науки виступають методи дослідження, їх різноманітність і пізнавальна ефективність.

Методи дослідження є найбільш динамічним компонентом історичної науки, який рухає її вперед. Поява нових методів часто призводить до зміни співвідношення та ролі старих і нових методів, а не до втрати першими всякого значення. На відміну від конкретно-історичних фактів та концепції, що піддаються швидкому оновленню, методи дослідження відрізняються найбільшою "живучістю". [4]


4. Поняття та характеристики наукових методів

аналітичний дослідження неформальний науковий

Що ж таке науковий метод? Метод - (грец. - буквально "шлях до чого-небудь") - В найбільш загальному значенні спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність. Метод у спеціально-філософському значенні, як засіб пізнання, є спосіб відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Про характеристиці неформального наукового методу йдуть дискусії. Але очевидно, що головні риси наукового методу включають: спостереження і сприйняття у проблеми, творче прозріння і відсторонення від привхідних факторів, висунення нової гіпотези, експериментальна або документальна перевірка на сумісність з іншими відомими фактами і прагнення до точності.

Така загальна характеристика наукового методу, який, як бачимо, застосовна і в природничих і у суспільних науках. Ця схожість викликала не мало спроб поширити методи природних наук також і на вивчення суспільства. Найбільш найвідомішою з них було прагнення французького філософа О. Конта (1798-1857), який сформулював науку "соціальну фізику", як теоретичну галузь знань, що вивчає фундаментальні закони суспільних явищ поряд з такими науками як астрономія, хімія, фізика та біологія. Ця спроба дала початок не тільки новому напрямку філософії - позитивізму, але і поштовх для розвитку нових методів громадського пізнання - соціологічних.

В XIX сторіччі широкий розвиток отримав метод "ідеальних типів" німецького вченого М. Вебера (1864-1920), який він вважав універсальним. У основі цього методу лежить утворення таких ідеально-типових понятть як "Індійська кастова система", "Китайська патріархальна бюрократія", "Сучасний буржуазний раціональний капіталізм", які на думку Вебера, створюють засоби дослідження історії. З дещо інших позиції розглядає питання методів пізнання російський учений П. Сорокін (1889-1968), який вважав, що справжньою причиною і умовою розвитку суспільства та "світу соціуму" є існування світу цінностей, які визначаються соціальною системою і типом культури.

В сучасній науці значного поширення набули також теорії структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон), які в якості визначальною структури при вивченні суспільства беруть сукупність загальноприйнятих норм, які примушують людину виконувати функціональні вимоги соціальної системи. При вивченні, наприклад, історії культури часто використовується теорія структуралістів (К.Леві-Стросс, M. Фукo), що підкреслюють базисне значення мовно-знакових структур.


Случайные файлы

Файл
117617.rtf
172341.doc
19674.rtf
136754.rtf
86906.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.