Становлення філософсько-правової проблематики в античній та середньовічній філософії (159821)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України












РЕФЕРАТ

на тему «Становлення філософсько-правової проблематики в античній та середньовічній філософії»

по предмету «Філософія»













Київ 2011


ЗМІСТ


Вступ

1. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права

2. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права

3. Особливості філософсько-правової думки середньовіччя

Література


ВСТУП


Перші форми філософського мислення виникли в давніх цивілізаціях Індії, Китаю, Греції, Риму. Причинами виникнення стали економічний прогрес, руйнування родоплемінних відносин, утворення перших держав, зростання наукових знань, криза релігійно-міфологічної свідомості. В результаті зростання критичних течій проти традиційної релігії, моральних і світоглядних догм, у людей з’явилась потреба у новому типі самовизначення, вже не через звичаї та ритуальні традиції, а через власний розум, тобто виникла потреба у раціональному поясненні світу.

Перший досвід осмислення світу, людини і місця людини у світі нагромаджувався в давніх Вавилоні та Єгипті. Але ці знання мали езотеричний характер, доступний лише касті жерців, і відсутність достатнього рівня свободи як засобу самовираження, не дали змоги здобути філософії самостійність.

Східна філософія (Індія, Китай) сформувалася в умовах деспотичної держави, її повної влади над індивідом, кастового поділу суспільства, під значним впливом міфологічного світогляду.

В історії індійської філософії виокремлюють цілий ряд шкіл, серед яких були ортодоксальні школи – міманса, веданта, санкх’я, йога і неортодоксальні – буддизм, джайнізм, чарвака-локаята.


1.Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права


Особливістю давньоіндійських вчень є визнання цілісності світу, в якому приватне, індивідуальне розглядалося як щось другорядне відносно загальної основи світу. Це, відповідно, визначало і місце людини у світі. Наприклад, представники школи чарвака-локаята стверджували, що першопочатку притаманні чотири “великі суті”: земля, вода, повітря та вогонь. Представники школи вайшешики розглядали структуру світу як атомарну. Атоми вайшешиків мали смак, колір, запах, температуру, але були одноманітні за формою та розміром. Вайшешики вважали, що атоми створюють моральний образ світу, реалізуючи моральний закон – дхарму.

Етична проблематика відбита в священних книгах – Веди і Упанішади, в яких ідея еволюційного розвитку і коловороту життя (сансара) пов’язується з поняттями дхарма і карма (закон покарання).

У подальшому розвитку спостерігається посилення уваги до проблем індивідуального, специфічного у світі. Так, у філософському вченні буддизмі стверджувалося, що світ, безперервно змінюючись, не давав можливості людині досягти досконалості. Тому досягнення вічної насолоди (нірвани) можливе тільки шляхом поглибленого самоспостереження. Тут проблема людини вирішується за допомогою пошуку шляхів звільнення її душі від негараздів існуючого світу.

Філософи Давньої Індії вбачали джерелом і вважали першопричиною бід людства невігластво, яке приводить до людських страждань. Невігластво змушує людей цінувати те, що негідне поцінування; страждати там, де немає місця для страждань; сприймати ілюзію як реальність, проводити життя в гонитві за низькими цінностями; зневажати тим, що в дійсності є найбільш цінним – знанням таємниць буття людини, її долі.

Отже, в давньоіндійській філософії розкриття відносин “людина-світ” йшло від напрацювання уявлень про світ. В основі цього світу лежить безособовий початок, в якому людина посідала другорядне місце, далі філософські пошуки приводять до уявлень про світ, де на перший план виходить людина, яка прагне визначити своє місце у світі, ставлення до нього та до самої себе.

Схожим є становлення філософських поглядів у Давньому Китаї: на початкових етапах розвитку філософської думки на першому плані було безособово-узагальнене уявлення про світ. З часом все більше уваги починає приділятися проблемам людини, її життю.

У VI–V ст. до н. е. високого рівня досягло конфуціанство. Конфуцій (552-479 рр. до н. е.) – відомий мислитель Китаю, створив етико-гуманістичне вчення, в якому головним було те, що відносини між людьми повинні будуватися на взаємній повазі та любові, утвердженні найвищої та всезагальної форми соціально-етичного порядку “лі”, самовдосконаленні людини відповідно до таких моральних і релігійно-філософських принципів, як гуманність, справедливість, шанобливе ставлення до батьків і старших за віком людей тощо. Досягнення щастя вбачалось Конфцуцієм в реалізації трьох етичних принципів: взаємності, “золотої середини”, любові до людини.

У IV–III ст. до н. е. значного поширення набув даосизм, згідно з яким усі зміни в природі та житті людини підкоряються не якимось надзвичайним надприродним силам, а загальному закону “Дао” – природній основі всього сущого. Правильність вчинків людини оцінюється згідно з цим законом. Виходить, якщо є природні закони природи, то мають бути й закони суспільного життя. “Дао” визначає основний принцип життя людини як спокій і незмінність існування, адже протилежні початки, з яких складається світ (“інь – ян”, темне – світле, спокій – рух, земне – небесне тощо), знаходяться у взаємодії. Щоб управляти, треба навчитися володіти собою: “В державі того, хто вміє управляти собою, не буває заколотів; в державі того, хто не вміє управляти собою, не буває порядку”.

Проблеми управління й держави посідали центральне місце в філософії легізму. Легісти вважали закон основою суспільного порядку. Держава, на їх думку, виступає головним регулюючим механізмом, тому має право втручатися в усі сфери суспільного життя і приватне життя громадян. Легісти відмовлялися від гуманності, обов’язку, вважаючи їх загрозою для держави.

Таким чином, характерною особливістю філософських поглядів Давнього Сходу була еволюція міфологічного світогляду до раціонального мислення, усвідомлення людиною змісту і значення буття, пошуки сенсу людського існування.


2. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права


Антична філософія – це філософська думка Давніх Греції та Риму, що охоплює час з VI ст. до н. е. до VІ ст. н. е. і поділяється на такі періоди: натурфілософський, або досократичний (від Фалеса до Сократа), коли зароджувалася і формувалася філософія; класичний (Сократ, Платон, Арістотель), коли філософія набула розквіту, й елліністично-римський.

Розвиток античної філософії пов’язаний з розвитком наукових знань, полісної (міської) демократії, мисленням вільних громадян. Саме в ній сформувалися джерела європейської цивілізації та культури.

Серед основних ідей і проблем античної філософії першочергового значення набувають:

1) проблема виникнення Космосу, його структури і розвитку, а також походження світу, його безперервна зміна, матерія та її атрибути (рух, простір, час), боротьба протилежних початків (Фалес, Анаксімандр, Зенон, Парменід, Демокріт та ін.);

2) проблема людини та її ставлення до інших людей: природа і сутність людської моралі, її співвідношення з нормами права, питання політики і державного устрою, питання про природу і сутність людської свідомості, співвідношення в ній раціонального та ірраціонального, проблеми осягнення істини, людина як мікрокосм з її багатим духовним змістом (Сократ, Протагор, Горгій, Епікур та ін.);

3) проблема свободи людини і досягнення нею щастя, ідея могутності й сили людського духу в його прагненні до вільного й творчого життя, до пізнання як щастя вільної людини і т. ін. (Сенека, Епіктет, Аврелій, Епікур, Тит Лукрецій Кар та ін.);

4) проблема відносин між Богом і його творінням – людиною, ідея Логоса як об’єктивного та незнищенного закону світоустрою, загальної закономірності (Плотін, Філон Александрійський та ін.);

5) проблема генези та природи пізнання, логічного й методологічного раціонального пошуку істини, питання логіки, логічних форм, правильного мислення, а також проблема соціального устрою, держави, права, управління, етики, естетики, риторики тощо (Платон, Арістотель та ін.).

В античній філософії значне місце посідала філософсько-правова проблематика, що відбивала політичні, соціальні, етичні зміни, які відбувалися на той час у суспільстві. Безліч сильних і квітучих грецьких міст-полісів об’єднувала духовна єдність, на основі якої сформувалася їхня національна самосвідомість, упевненість у своїй величі й обраності. Енергійне освоєння світу, відданість справі пізнання, відмова від консервативних традицій дали змогу грекам створити велику культуру, в тому числі й філософсько-правову, що вплинула як на європейську, так і на світову цивілізацію в цілому.

Вже в епоху Гомера (кінець 2 тис. до н. е.) греки оперують такими поняттями, як правда, справедливість, звичай, звичаєве право, закон. У Гомера божа за своєю природою справедливість виступає як об’єктивна підстава і критерій правового. Те, що відповідало тодішнім поглядам на справедливість, сприймалося як право.

Пізніше уявлення про взаємозв’язки справедливості й права знайшли продовження в творчості “семи мудреців” – Солона, Фалеса, Хілона, Біанта, Клеобула, Піттака, Періандра. Вони доводили необхідність дотримання “міри” та “золотої середини” в усіх справах і діях. Ці поняття вважалися уособленням справедливості й моральної основи людської поведінки, а також положень законодавства. Так, реформатор Солон, який намагався в управлінні Афінами дотримуватися норм права й справедливості стверджував: “Перше ніж карати, навчись покірності”.


Случайные файлы

Файл
5510-1.rtf
ref-16883.doc
91333.rtf
160993.rtf
437.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.