Погляди на буття в історії філософії (159722)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування - простором і часом. У чому ж суть простору і часу?

Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі.

Час - форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої властивості.

Простір і час нерозривно зв'язані між собою. їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в «Рамаяні», пам'ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини. Філософи і вчені розходилися в міркуваннях стосовно природи простору і часу та їх відносин до матерії.

Сформувалися два основні підходи: субстанціальний і реляційний. Історична еволюція поглядів на простір і час пов`язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об`єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Простір звично сприймався як геометричне поняття. Це сприйняття простору навіювалося класичною наукою, геометрією, законами механіки. Справді, таке уявлення відповідає тій практичній діяльності, яку людина здійснює не враховуючи перспектив свого існування, не замислюючись над своїм місцем у світі. Останнє стало актуальним за умови загострення екологічної ситуації. У процесі розвитку простір і час стають екзистенцільними поняттями. В просторі і часі відбувається пошук людиною.

Простір для людини є середовищем мешкання її як живої істоти, сукупність умов, засобів, ресурсів її фізичного існування. Простір є основою життя людини, її фізичного і духовного розвитку. Середовище існування людини не залишається незмінним у часі. Воно може мінятися в результаті природних і військових катастроф, а також поступово в ході природної еволюції і перетворюючої діяльності людини. Природні катастрофи неминучі: не раз відбувалися і будуть відбуватися падіння метеоритів, землетруси і виверження вулканів. Однак, людство зіткнулося нині з принципово іншою небезпекою. Вона полягає в невимірному зростанні загрози, створюваної виробничою діяльністю людини.

Це зв’язано з тим, що положення самої людини подвійно. З одного боку, вона як біологічний вид є складовою частиною природного середовища. З іншого боку -- у відмінності від інших живих істот людина має і небіологічні, так названі соціально-культурні, потреби і механізми розвитку. Не сприйняття простору і часу як домівки людини веде до екологічної кризи.

З'ясування простору і часу, з якими так чи інакше пов'язаний шлях пізнання істини, є "вічною" темою гносеології .



1. Категорії простору й часу в античній філософії


У давньогрецькій філософії логічному аналізу, осмисленню і узагальненню піддавалися поняття простору і часу, запозиченні з донаукового, буденного і міфологічного мислення.

Античне суспільство виробляло бачення світу на основі механічної праці (тобто механічними засобами), шляхом простої обробки речовини природи. Саме форма перетворювала цю речовину в конкретний предмет, надавала йому суспільного значення (для чого існує даний предмет, які функції він виконує). Тому такі філософи, як Платон і Аристотель, котрі узагальнили зміст античної культури твердили, що «форма» створює матерію, оскільки з невизначеної субстанції світу вона породжує конкретні речі та якості.

Геракліт вважав, що світ завжди виникає (і зникає) «мірами», що він є «живим вогнем». Елеати, навпаки, вважали, що простір є чимось нерухомим (просторовим), конечною кулею, де час замикається і зникає в просторі разом з рухом.

Простір у Анаксагора виявляється невіддільним від особливого роду «стихії» (матеріальної субстанції), яка обіймає все і проникає скрізь. Отже. Анаксагор одним із перших сформулював і використав у натурфілософських твердженнях тезис про не відокремленість простору і матеріальної субстанції. Простір у філософа перестає бути самостійною сутністю.

Своєрідним «синтезом» став атомізм Левкіппа-Демокріта, в якому простір постає ніби «розщепленим» на атоми та порожнечу. Атоми рухаються в цьому просторі, але самі вони існують як «вічні», тобто за межами часу (не створюються й не руйнуються). На думку московського філософа М. Д. Ахундова, «атомістичне вчення Левкіппа-Демокріта було розвинуте як синтетична доктрина. В ній отримують дальший розвиток раціональні тенденції піфагореїзму, математичний атомізм, доктрина порожнього простору, множинність Анаксагора, динамізм Геракліта, але все це за врахування критичних аргументів елеатів».

З точки зору Перманіда, все, про що можна мислити, поділяється на «буття» та «небуття». Буття - просторове, протяжне; небуття – позбавлене просторовості, воно не існує. Так як не може існувати небуття, то не може існувати й порожнеча, так як порожнеча – це «протяжне небуття», що для олеатів було безглуздим.

Більш глибокої розробки проблема простору та часу набула у Платона й Аристотеля, які розглядали ці категорії в контексті співвідношення загального та одиничного, статусу існування «ідей» тощо. Насамперед переосмислюється зміст та структура простору. Так, у Платона простір – це декілька «шарів» буття різної досконалості. Верхній шар – це сфера нерухомих зірок. Тут панує вічність. Під ним – сфера руху планет, де й існує час. Ще нижче (в земних умовах) час стає ілюзією, оскільки зникають і розпадаються окремі речі. Час, за Платоном. Не існував до створення світу Богом і є «рухомим образом вічності», її зразком. Ц немовби засіб «дотикання» до вічності, яка й виступає головною формою існування «ідей».

Найбільш глибоке вчення античності про простір і час залишив Аристотель, концепція якого мала великий вплив на середньовічну філософію, а в діалектичному аналізі часу навіть перевершувала філософію 17-18 ст. Відмовившись від платонівської концепції «ідей», Аристотель розробив субстанційну концепцію простору. Він знаходить у просторі «природні місця», куди з необхідністю рухаються речі. Кожне таке просторове «місце» стає причиною перебування там певних речей і тому «гарантує» порядок у світі – порядок ієрархії.

Глибоко досліджує Аристотель природу часу. Він ставить питання про докази його існування й розвиває тут діалектичний підхід: минулого вже немає, майбутнього ще не існує, а теперішнє – момент єдності буття і небуття. «…Важко побачити, - писав Аристотель, - чи є «тепер», яке, очевидно, розділяє минуле з майбутнім, завжди єдиним і тотожним, чи стає щоразу іншим. Якщо воно завжди інше й у часі жодна частина разом з іншою не існує…то «тепер» разом з одним не буде існувати, а попереднє завжди повинно знищитися». Мить «тепер» - не тільки точка розриву, а й зв`язку. Час двоїстий, тому що він складається як з розривів між моментами «тепер», так і зі зв`язку між ними.

Значний діалектичний підхід привів Аристотеля до необхідності дослідження зв`язку часу та руху. Мислитель показав, що час, хоч і не тотожний рухові (бо він пливе рівномірно, а швидкість руху змінюється), все ж невіддільний від руху. Аристотель визначав час як число «число руху у відношенні до минулого та майбутнього», як «міру руху та спокою».

Отже, в категоріях простору і часу давньогрецька філософія зафіксувала, осмислила і відтворила у всезагальній формі те уявлення про простір та час, які склались у давніх греків на основі соціальної практики і природознавства, що зародилось в античну епоху. Вчення античної філософії про простір та час стало базою для філософів середньовічної епохи.


2. Трактування категорій простору та часу у філософії середньовічної Європи


Мислителі середньовіччя на філософському рівні намагались співставити уявлення Аристотеля про простір з догмами християнства.

Одним із перших значний крок зробив Аврелій Августин, який вважав, що Бог разом із світом створив і час. Але Бог продовжує творити світ разом із часом, і людина, перебуваючи в цьому процесі, «залучається» до сприймання часу, який стає її власним досвідом як переживання тривалості. Саме людська душа зв`язує вічність і час. Минуле фіксується через пам`ять, майбутнє – як сподівання, передбачення; теперішнє – як споглядання. «Зараз ясно стає для мене, - писав Августин, - що ні майбутнього, ні минулого не існує і що неточно висловлюються про часи, коли кажуть: минуле, теперішнє, майбутнє; але було б точніше висловлюватись так: душі є відповідні цьому три форми сприймання, а не в іншому місці. Так, для теперішнього минулих предметів ми маємо пам`ять або спогад (memoria); для теперішнього теперішніх маємо погляд, споглядання (intuitos), а для теперішнього майбутніх речей ми маємо сподівання, надію (expectatio)». Християнська релігія, а саме Августин Блаженний відмовляється від античного циклічного часу і ввів уявлення про час як суб`єктивне заломлення в людській свідомості безповоротності земного життя. Він вважав, що світ створений Богом не у часі, а разом з часом і в цьому сенсі творіння матерії передувало і світу, і часу. Час, на відміну від Платона та Аристотеля, він не пов`язував з рухом (небесних світил), а вважав категорією субактивно-психологічною. Обактивна лише вічність, яка є атрибутом Бога. «…Що таке вічність, що я споглядаю завдяки тільки тому, що я розумію. Розумовим зором я відокремлюю від вічного всяку переміну, мінливість і в самій вічності не відрізняю ніяких проміжків часу, так як проміжки часу не складаються з минулих та майбутніх змін предметів. Крім того, у вічному немає нічого скороминущого, ні майбутнього, бо , що минає, те вже перестає існувати, а те, що буде, ще й не почало існувати. Вічність лише тільки є, вона не була, ніби її вже нема, ні буде, ніби до цього часу її не існувало».


Случайные файлы

Файл
20138.doc
9396-1.rtf
146867.rtf
26496-1.rtf
197778.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.