Політична філософія Платона (159604)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет


Кафедра гуманітарних наук






РЕФЕРАТ

до складання кандидатського мінімуму з філософії

на тему: „Політична філософія Платона”










Виконав:

Перевірив






Житомир


План


Вступ

1. Життєвий шлях Платона. Передумови формування його політичної філософії

1.1 Платон до зустрічі з Сократом

1.2 Сократ – вчитель Платона

1.3 Погляди Платона в період розпаду грецького класичного полісу

2. Періоди творчості та основні роботи

3. Основи політичної філософії

3.1 Філософія держави

3.1.1 Мета і задачі платонівської держави

3.1.2 Типи держав за Платоном

3.1.3 Основи „ідеальної” держави

3.1.4 Друга за досконалістю держава

3.1.5 Виховання стражів та правителів

3.2 Філософія права

3.3 Філософія політики

4. Трагедія життя та філософської думки

Література


Вступ


Ім'я Платона є не просто відомим, значним або видатним. Тонкими та міцними нитками філософія Платона пронизує не тільки світову філософію, але й світову культуру. У європейській історії після Платона ще не було ні одного століття, коли не сперечалися б про Платона, то непомірно його вихваляючи, то всіляко його принижуючи в будь-якому відношенні: історико-релігійному, історико-літературному, історичному або соціологічному.

Світові релігії, які виникли після Платона, намагалися перетягнути його на свій бік, обґрунтовуючи з його допомогою своє віровчення і нерідко досягаючи в цьому успіху. Але цей засновник віровчень часто опинявся також і їх підступним ворогом. Адже платонізм у своїй основі все ж таки язичницьке вчення. Наступали моменти в історії, коли платонізм раптом повставав грізною силою проти монотеїстичного віровчення і під його ударами починали хитатися і падати ті самі богословські системи, самим вірним союзником яких раніше здавався Платон.


1. Життєвий шлях Платона. Передумови формування його політичної філософії


1.1 Платон до зустрічі з Сократом


Спробуємо сказати про життя і творчість Платона те, що представляється критично точним або хоча б певною мірою достовірним.

Багато сперечалися насамперед щодо дати життя Платона, хоча суперечки ці і стосувалися можливих уточнень в межах трьох або чотирьох років. В результаті вивчення численних джерел найбільш достовірними датами його життя представляються 427 – 347 рр. до н. е.

За батьківською лінією Платон був не просто високого походження, а віддаленим нащадком останнього аттичного царя Кодра. Якщо брати до уваги літературну спадщину Платона, то його царське походження, вочевидь, наклало на неї свій відбиток. Правда, в Аттиці в другій половині V ст. до н. е. царі навряд чи мали яке-небудь визнання, так що мова може йти тільки про самосвідомість Платона і його інтимне самопочуття. Платон назавжди зберіг презирство до всякої торгівлі, до погоні за баришем, до непомірного поширення рабовласництва, точніше сказати, до всього того, що на рубежі V і IV ст. до н. е. значною мірою стало характерним для аттичної демократії. Адже саме в цю пору аттична демократія вела грабіжницькі війни, прагнула до збільшення кількості рабів, експлуатувала своїх братів по крові, греків, і висмоктувала бариші з колоній.

Не менш цікавим є походження Платона і з материнського боку. Мати Платона була прямим нащадком брата знаменитого афінського законодавця першої половини VI ст. до н. е. Солона, теж родовитого аристократа. Солон здійснив цілий ряд економічних і політичних реформ, що сприяли розпаду родового ладу. Одна з них полягала в тому, що права і обов'язки громадян встановлювалися у відповідності з розмірами їх майна.

Отже, духовна атмосфера ранньої молодості Платона була пронизана не тільки антидемократичними, а й антитиранічними і антиолігархічними тенденціями, – VIII книга платонівської "Держави", що містить рідкісний за своїм сарказмом памфлет і сатиру як на всі види тиранії, так і на всі види олігархії. Платон зневажав не тільки бариші, а й аристократичні в'язниці, страти та вигнання. Не дивно тому, що Платон залишився в стороні не тільки від участі у справах демократичної держави, а й від олігархічного перевороту 404 р. до н. е. в Афінах, хоча серед знаменитих 30 тиранів знаходився його двоюрідний дядько Критій.

Встановлено, що Платон був відмінним гімнастом і, крім того, відрізнявся в таких видах спорту, як боротьба і верхова їзда. Є відомості, що за успіхи в боротьбі він отримав першу премію на Істмійських, а, можливо, також і на Піфійських змаганнях. Платон відрізнявся настільки високим зростом і міцною статурою, що отримав прізвисько, яке так і залишилося за ним назавжди і відсторонило собою ім'я "Арістокл", дане йому батьками на честь діда, адже "platos" в перекладі з грецької означає "ширина" або "широта" (в даному випадку малися на увазі широкі плечі й груди борця Арістокла). Говорили навіть, що це прізвисько, яке назавжди залишилося за філософом, дав йому не хто інший, як Сократ.

Платон навчався також музиці та живопису. Відомі навіть імена його вчителів у цих областях. Крім того, він віддавався поезії, і, мабуть, дуже серйозно. Якщо зібрати воєдино всі відомості античних джерел про художні заняття Платона, то необхідно буде сказати, що він досяг успіху буквально у всіх існуючих тоді поетичних жанрах. Йому приписували твори епічного стилю і лірику (дифірамби і елегічні вірші), він писав трагедії, причому настільки значні, що одна його трагічна тетралогія вже була передана акторам для репетицій, але тут, як повідомляють достовірні джерела, відбувається знайомство Платона з Сократом, і Платон спалює всі свої поетичні твори.Ймовірно, зустрівши Сократа, Платон пережив найглибшу духовну революцію. З тих пір вже не чути було ні про його заняття спортом, ні про художні спроби, ні про зв'язки з софістами. Ні про який професіоналізм в зазначених областях тепер не могло бути й мови, Сократ в цій юній і талановитої душі все перевернув догори дригом. Для Платона почалася нова ера: Сократ виявився для нього незаходящим сонцем. Без образу Сократа не обходився тепер жоден твір Платона. Згодом виникла навіть легенда, ніби Сократ напередодні зустрічі з Платоном бачив уві сні у себе на грудях лебедя, який потім високо злетів із дзвінким співом, і ніби на другий день після зустрічі з Платоном Сократ вигукнув: «Ось мій лебідь!» Сократ, правда, не бере участі в останньому діалозі Платона, в «Законах». Однак «Закони» – це теж щось нове і небувале, про що необхідно говорити окремо.


1.2 Сократ – вчитель Платона


Коли Платон познайомився з Сократом, Сократу було вже за шістдесят. Його ім’я давно гриміло по всій Греції не стільки через його філософію та його вчення про життя, скільки через його побутову оригінальність, філософське дивацтво і незвичайну поведінку. Він походив аж ніяк не від царів, був сином простого каменяра-скульптора, який навряд чи міг, й притому навряд чи навіть і хотів, дати своєму синові витончену освіту та оточити його останніми новинами тодішньої цивілізації. Ні в зовнішності Сократа, ні в його поведінці не було зовсім нічого аристократичного. Він був лисий, зі своєю знаменитою гулею на лобі, з приплюснутим носом та товстими губами, з викоченими очима. Його часто бачили босоніж на базарах і площах. Одяг у нього був один і взимку і влітку і, як кажуть, гірший, ніж у рабів. Спеціальності у нього не було ніякої, і важко було сказати, чим він, власне, займався. Виконуючи громадянський обов'язок, він тричі бував у військових походах, заходив на народні збори, куди взагалі ходив кожен, хто тільки хотів, але ні про які регулярні громадські або державні заняття не було й мови. Втім, відомо, що в 404 р. до н. е. уряд 30 тиранів хотів залучити його на свій бік, як людину, дуже популярну в народі і суспільстві. Але відомо й те, що він від цього ухилився, ризикуючи піддатися репресіям.

Втім, одне його заняття дійсно можна вважати свого роду професією. Воно полягало в тому, що він постійно ставив всім які-небудь питання, доброзичливі, але водночас каверзні. Й чомусь завжди виходило так, що його співрозмовник, іноді самовпевнений нахаба, заплутувався і в решті решт нічого не міг відповісти. Але Сократ, зображуючи з себе простака, завжди робив вигляд, що всі невдачі свого співрозмовника приписує тільки собі. Багато людей приймали цю доброзичливість Сократа за чисту монету, але й дійсно в своїх незліченних суперечках, як свідчать всі джерела, він зберігав незмінну доброзичливість і непохитну терпимість.

У джерелах часто йдеться про магічну дію промов Сократа. Інші, навпаки, дуже рано починали відчувати в його питаннях якесь приховане знущання або принаймні якусь іронію. Ця знаменита іронія Сократа не тільки визнана всіма античними джерелами, але і назавжди залишилася в пам'яті всього культурного людства. Але в кінці кінців ця іронія була мало кому до вподоби: аристократи вважали його розв’язним простолюдином, а демократи бачили в ньому свого викривача.

Чим була сучасна Сократу та Платону афінська демократія? Адже колишні героїчні ідеали, ідеали першої половини V ст. до н. е., прості, суворі і красиві, були давно забуті. Безупинно збагачуючись за рахунок рабовласництва, Афіни жили грабіжницькими війнами, гонитвою за баришами, новими територіями, рабами. На гнилому ґрунті демократії, яка вироджувалась, зародився крайній індивідуалізм, постійна впевненість у собі, егоїзм і жадоба влади. Сократ своїми з виду простими і безневинними питаннями викривав не тільки банальність обивательських уявлень, але й ні на чому не засновану самовпевненість прихильників тодішнього демагогічного режиму.


Случайные файлы

Файл
KONCH.DOC
116176.rtf
76669-1.rtf
lermontov.doc
Olimp.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.