Френсіс Бекон про культуру (159585)

Посмотреть архив целиком

Френсіс Бекон


Френсіс Бекон (1561—1626) — один із перших філософів Нового часу, засновник англійського матеріалізму. За своїми поглядами міг би бути зарахований до філософів доби Відродження: натурфілософія XVI ст. визначала його погляди на природу, а ренесансний гуманізм живив його вчення про безмежну могутність людини, про її панування над природою. Але, як уважав Ф. Бекон, досягти такої могутності людина може лише завдяки науково-технічному прогресові. І така позиція свідчить про належність філософа вже до нової епохи. Серед численних філософських питань, над якими він працював протягом життя, проблема могутності людського знання та експериментального дослідження природи посідає головне місце.

Життєвий цілях і філософська творчість. Народився Ф. Бекон 22 січня 1561 р. в Лондоні, в сім'ї одного з найвищих урядовців Єлизаветинського двору. Навчався в університеті Кембриджа, готував себе до державної служби. Його кар'єра почалася в юридичній корпорації Грейс-Інн. Згодом Ф. Бекон стає старшиною цієї корпорації. Проте його прагнення посісти урядову посаду при королівському дворі задовольняється лише після смерті Єлизавети. За короля Якова І Стюарта Ф. Бекон робить блискучу кар'єру. 1617 р. стає хранителем великої печатки, а 1618 р. — лордом-канцлером і пером Англії.

Він дістає звання рицаря і титул барона Веруламсь-кого. Король доручає йому управління державою. Ф. Бекон активно займався соціально-економічними проблемами Англії. Розквіт і добробут своєї країни він пов'Ят зував з розвитком мануфактур і торговельних компаній, з розширенням колоній. Як державний і політичний діяч віддавав перевагу інтересам тих прошарків англійського суспільства, які орієнтувалися на торговельно-иромисловий розвиток. Водночас Ф. Бекон обстоював сильну централізовану владу, яка могла б захистити англійську промисловість від конкуренції, забезпечити її колоніальними ринками. В Англії, як і в інших країнах Європи, абсолютизм королівської влади створював сприятливі умови для розвитку промисловості й зародження капіталістичних відносин. Але державна кар'єра Ф.Бекона дуже швидко зазнає краху. Парламентська комісія висуває проти нього звинувачення в хабарництві. Ф. Бекон мусив визнати свого 5 провину на суді, який позбавив його всіх відзнак і при-£ судив до ув'язнення та великого штрафу. І хоча король невдовзі скасував цей вирок, політична кар'єра Ф. Бекона скінчилася. Проте такий поворот у його житті мав і позитивні наслідки. Ф. Бекону нічого не залишалося, як цілковито віддатися іншій своїй пристрасті – науці.

Ще 1605 р. ним був опублікований трактат «Удосконалення пізнання» (Edvancement of learning), у якому він обґрунтовував велике значення наук і висловлював ідею щодо їхньої класифікації. З метою популяризації своїх 2 ідейкраїнах Європи Ф. Бекон здійснює переклад розширеного варіанта книги на латину й публікує в 1623 р. під назвою «Про гідність та примноження наук» (De dignitate et augmentis). А 1620 p. латиною був опублікований його головний філософський твір «Новий органон» (Novum Organum). Англомовне видання вийшло 1674 р. Обидва твори становлять перші дві частини незавершеної праці «Велике відновлення наук» (Istauratio Magna Scientiarum). Уже після смерті автора була надрукована утопія «Нова Атлантида». Помер Ф. Бекон 1626 р.

Ф. Бекон був сином свого часу і добре розумів потреби епохи.Розвиток капіталістичного виробництва вимагав прогресу науки. Вся діяльність Бекона спрямовувалася на філософське обгрунтування наукового знання нового типу, розробку нових поглядів на мету наукового пізнання, його методи, утвердження першорядного значення науки в житті суспільства.Саме цій ідеї присвятив головні праці англійський філософ. Проте літературна творчість Ф. Бекона цим не обмежувалася. Його перу належить ще «Історія Генріха VII». І якщо «Нова Атлантида» була утопічним зображенням очікуваного майбутнього, то «Історія Генріха VII» постає як ідеалізація минулого, тих його моментів, що сприяли розвитку промисловості й ремісництва. Ф. Бекон залишив також цілу низку невеликих творів із проблем громадського життя, політики й моралі. Його «Політичні й моральні есеї, або настанови» близькі за жанром до «Дослідів» М. Монтеня, з творчістю якого у Ф Бекона багато спільного. Вважається, що Ф. Бекон започаткував в Англії (так само як Монтень у Франції) Літературний жанр есеїстики. Людина високих обдарувань, він був не тільки видатним громадським і 1в політичним діячем, масштабно мислячим філософом, а й талановитим літератором.

Якщо абсолютна більшість авторів до Френсіса Бекона, кажучи про культуру і цивілізації, звертали свою увагу передусім на духовні аспекти і бачили культурний прогрес у першу чергу в бурхливому розвитку образотворчого мистецтва та літератури, музики та архітектури, у вихованні всебічно розвиненої, Гармонійного людини, здатної до розкріпаченню всіх наявних у нього потенцій та задатків, то Френсіс Бекон переносить акцент на розгляд досягнень у галузі науки, техніки, промислового виробництва, які, на його думку, найбільш яскраво свідчать про досягнення тієї чи іншої нацією певного культурного рівня .Культура для Френсіса Бекона не тільки і не стільки результат «обробітку душі», як вважали древні греки і римляни, а фінал діяльності з підкорення сил природи, підпорядкування її волі і інтелекту діючого індивіда, що спирається на міць техніки і дані дослідної науки. Вона, на його думку, виникає з взаємини природи і людини і, по суті, є не що інше, як «людина в його ставленні до природи».

Про культуру того чи іншого суспільства, вважав Бекон, перш за все необхідно судити за досягненнями в галузі природознавства, за рівнем сільськогосподарського та промислового виробництва, за накопиченої суми знань і масштабами впровадження наукових відкриттів у практику. Кажучи іншими словами, для Бекона критеріями культурного розвитку є темпи науково-технічного прогресу глибина пізнання законів природи та їх використання для блага людей.

На останньому моменті Бекон акцентує особливу увагу. З його точки зору, обсяг накопичених знань ще не говорить про рівень культурного розвитку того чи іншого суспільства. Тільки їх практичне застосування дозволяє судити про те, чи досягла та чи інша система висот культури.

Культура, з точки зору Френсіса Бекона, не є щось дане спочатку. За його уявленнями, вона розвивається, переходячи з однієї сходинки на іншу. Бекон вважає, що європейська культура пройшла у своєму розвитку три стадії, які відповідають культурі Стародавньої Греції, культурі Стародавнього Риму і культурі Західної Європи Нового часу.

У Середньовіччі, з його точки зору, спостерігався занепад культури, що виражається в засилля релігії, зневазі до природничих наук, схоластичної теоретизування, яке нічого не давало для оволодіння силами природи та полегшення життя людей, змушених у поті чола свого добувати хліб насущний. Після того, як християнство стало однією з трьох світових релігій, говорить Бекон, більшість кращих умов ряд століть присвячували себе заняття теологією, що не могло не позначитися на рівні культурного розвитку Європи, яка поступово поринала у морок невігластва і обскурантизму. Досягнення стародавніх греків і римлян були забуті, і тільки в епоху Відродження була відновлена «часів связует нитка». Новий час, на думку Бекона, є час повернення до античної традиції з її пієтетом по відношенню до науки й людського розуму.

Бекон вважає, що культура - складний феномен. Вона проявляється у всіх сферах діяльності людей, але головними її елементами є наука і мистецтво.

Слід сказати, що в поняття «мистецтво» Бекон вкладає зміст, відмінний від того, до якого ми звикли. Під «мистецтвом» він розуміє будь-яке практичне уміння, необхідне для оволодіння силами природи, засноване на знанні її властивостей і законів.

Мистецтво, згідно Бекону, суть квінтесенція культури. Воно покликане не виправляти природу, а розкріпачують її. «Природа, - пише Френсіс Бекон, - подібно до Проте змушується мистецтвом робити те, що без мистецтва не було зроблено, як би це не називати - насильство і пута або допомогу та вдосконалення».

Розвиваючи ідею про взаємозв'язок культури та природи, Бекон приходить до думки про те, що культура і природа не є протилежностями, а широко поширена думка про скоєний відмінності природного та штучного є помилковим.

Він показує, що штучне виникає як якісно своєрідне явище на грунті універсального руху природи, в нескінченні модифікації якого включена діяльність людини. Таким чином, розуміння культури у Бекона протилежно її релігійно-схоластичному розуміння у філософській думці Середньовіччя, де світ природи і світ, створений людиною, сприймалися як протистоять і ніяким чином не пов'язані один з одним.

Але внесок Бекона в теоретичну культурологію не обмежується констатацією факту взаємозв'язку культури та природи і введенням технічного прогресу як критерій культурного розвитку. Їм було висловлено ще цілий ряд конструктивних ідей, які не втратили свого значення і до сьогоднішнього часу. Зокрема, це відноситься до ідеї про спадкоємність культури як наступності знань. Він підкреслює, що «знання і відкриття миттєво поширюються і розлітаються по всьому світу, бо передача знань подібна бурхливо спалахнуло полум'я, запалений від іншого полум'я». Знання, стверджує він, є ниткою, сполучною різні культури.

Досліджуючи проблему спадкоємності культури, Бекон підходить до думки про те, що спадкоємність являє собою процес діалектичного «зняття», утримання всього позитивного, що було накопичено представниками попередніх історичних епох.


Случайные файлы

Файл
111622.doc
1814-1.rtf
57828.rtf
26863.rtf
3469.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.