Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої ("сродної") праці (159571)

Посмотреть архив целиком















КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Філософські погляди Григорія Сковороди та ідея чистої («сродної») праці»



учня 9Б класу

Костянтина Татієнка








Київ 2009


Зміст


Вступ

  1. Біографія видатного українського філософа і поета

  2. Цікаві факти з життя Григорія Сковороди

  3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи

  4. Ідея чистої або «сродної» праці в системі філософських поглядів Григорія Сковороди

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП


Григорій Савич Сковорода (1722—1794) - український філософ-гуманіст, визначний письменник XVIII століття.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними поетами, рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

Самобутність таланту та неординарність поглядів мислителя захоплювали практично всіх, хто знайомився з його творчістю. «Багато в його світогляді є дивовижно близького мені, - говорив видатний російський письменник Лев Толстой. - Я недавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори».

Мене зацікавила ця тема, тому що мені подобається особистість і творчість Григорія Сковороди, а його ідея «сродної» праці близька мені по духу та актуальна для сучасного суспільства.



1. Біографія видатного українського філософа і поета


Справді, біографія письменника досить незвичайна. Народившись у бідній козацькій родині на Полтавщині, він згодом став одним з найосвіченіших людей свого часу і взірцем для прийдешніх поколінь. Як обдарований студент Києво-Могилянської академії з чудовим голосом і музичними здібностями, Сковорода потрапляє до Петербурга. В грудні 1741 р. разом з іншими обдарованими студентами його взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він майже три роки був співаком. У 1745 р. відбулася поїздка за кордон, де протягом п'яти років Сковорода відвідує лекції знаменитих учених Німеччини, Словаччини, Польщі, Італії, Австрії, знайомиться з поглядами різних філософів, удосконалює знання мов. Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську.

Висока освіченість і всебічна обдарованість письменника, мудрість та інтелект робили його постать значною і помітною серед сучасників. Але різка протилежність прогресивних поглядів філософа офіційній точці зору зумовила нетривалість його перебування в різні часи на різних посадах.

У 1750 р. Григорій Сковорода працює викладачем піїтики в Переяславському коледжі. Ідейні розходження з єпископом призвели до конфлікту з ним і втрати посади.

З 1757 р. він працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари в с. Ковраї на Харківщині.

З 1759 р. деякий час викладає у Харківському колегіумі. Відмовляється Сковорода і від чернецтва та високого сану в Києво-Печерському монастирі. На пропозиції щодо прийняття духовного сану відповідав: «Я стовпотворіння собою умножати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому», «їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте».

Обравши собі життя серед народу, мандруючи містами і селами, Сковорода спостерігає навколишній світ, життя людей та природи, що була для нього великою і мудрою книгою, вивчаючи яку, можна зрозуміти смисл буття. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Григорій Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».

Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Григорій Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.


2. Цікаві факти з життя Григорія Сковороди


Збираючи матеріал для курсової роботи, я знайшов цікаві відомості про особисте життя письменника. Виявляється, що Григорій Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був усім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В. Каразіна. Цікаво, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Сковороди (3).


3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи


Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.

Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко перетворилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього «я», голос духу.

Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра» (1). Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію (4).






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.