Пізнання миру: від міфу до експерименту (159507)

Посмотреть архив целиком










Пізнання миру: від міфу до експерименту



План


1. Етапи освоєння людством миру

2. Головні фактори, що впливають на способи пізнання миру

3. Причини посилення взаємозв'язку між різними способами освоєння людиною миру

4. Сцієнтизм й анти сцієнтизм. Наука й анти наука

5. Сучасні інтерпретації взаємини науки й ціннісних форм пізнання



1. Етапи освоєння людством миру


У процесі свого існування людство виробило безліч способів освоєння миру: художній, міфологічний, релігійний, науковий, технічний, езотеричний й ін. Принципово вони розрізняються між собою наступної.

1. Вибором проблематики для аналізу й наступного рішення. Те, що оцінюється як проблема в одному способі освоєння миру, в іншому може одержати статус псевдо проблеми. Наприклад, у середні століття Боеций займався проблемою: яким образом Трійця є єдиний Бог, а не три божества (1). Наука таку постановку питання не вважає коректної. З її точки зору, до наукової проблематики вона ніякого відношення не має. Існує чимало випадків, коли тими самими проблемами займаються різні способи освоєння людиною миру. Так, виникнення життя цікавить і релігію, і науку. Проте, можна затверджувати, що кожен спосіб освоєння миру має свій специфічний набір проблем.

2. Вибором методів рішення своїх проблем. Філософія, наприклад, не ставить експериментів, а природничі науки без них не можуть обійтися.

3. Вибором способів оцінки отриманих результатів.

Отже, кожен спосіб освоєння людиною миру має свої «правила гри» (інакше кажучи, свої специфічні сутнісні характеристики, свої норми й установки). У світовий і вітчизняну наукову літературу вони виділені й описані.

Кожен спосіб освоєння миру розвивався разом з розвитком суспільства, адаптувався до нових умов, а тому й не гинув. Так, шістнадцять текстів, вироблених за три роки роботи 2-го Ватиканського собору, круто змінили долю католицької церкви. Всі її чотири «прокльони» - православ'ю, протестантській реформі, французької й росіянці революціям - були скасовані. «Ватиканські» священики одержали право служити меси на місцевих мовах і не спині до мирян, як раніше, а особою до них. Це зробив Папа Римський Іоанн XXIII. Безумовно, ці діяння католицької церкви зміцнили її позиції в сучасному світі. Папа Римський Іоанн Павло II видав документ «Пам'ять і примирення: церква й гріхи минулого». Міжнародна теологічна комісія назвала сім головних гріхів, за які католики повинні покаятися, щоб очистити свою совість й увести церкву в третє тисячоріччя «без гріхів». От цей перелік: релігійні війни, хрестові походи й багаття інквізиції; церковні розколи; «презирство - акти ворожості й умовчання»; насильницька евангелізування Америки; дискримінація жінок деяких рас і націй; прояв соціальної й економічної несправедливості; відхід від духу Євангелія (2).

Ще один приклад. Сьогодні не можна вважати, що міфи ставляться тільки до культури минулого. У традиційному розумінні міф - це оповідання, що у місцях, де воно існувало, уважається щирим й яке представляє в одухотвореній й уособленій формі явища навколишнього світу (3). Однієї з найважливіших рис міфу є наявність своєї реальності, що сприймається як вища. Істотною особливістю сучасної міфології є те, що сучасній людині важко з'ясувати, де міф, а де об'єктивна реальність. Сучасні міфи розрізнені, не мають тієї цілісності й системи, які властиві архаїчним. Також, як і древні, вони створюють свою реальність і нею пояснюють об'єктивну. Таким новим міфом сьогодні виступає реклама. Реклама - це ідеальний мир. Тут завжди світить сонце, господарки досвідчені, люди процвітаючі, гарні, молоді й т.д. Ці екранні образи сприймаються як живучі за законами миру людей. Сучасний міф - це штучний мир, але він адаптує «масової людини» до нашої непростої реальності.


2. Головні фактори, що впливають на способи пізнання миру


Аналіз культурних процесів окремих країн і цілих регіонів, що відбуваються як у минулому, так й у цей час, дозволяє зробити ряд принципових висновків, що ставляться до долі різних способів освоєння людиною миру і їхнього взаємозв'язку. Зупинимося на основні.

1. У різні історичні епохи в різних країнах, і навіть у цілих регіонах, на передній план висувався якийсь один спосіб освоєння людиною миру. Так, у Західній Європі в середні століття панував релігійний. Там же в епоху Відродження - художній. У цей час домінують науковий і технічний. Аж до середини XX століття пануючий у культурі спосіб освоєння миру намагався підкорити собі всі інші, вів непримиренну «війну» з ними. Всі інші способи освоєння миру перетерплювали певні зміни під впливом що панував.

Непануючі в певний історичний період способи освоєння миру завжди намагаються виправдати своє існування, «довести» свою необхідність. Так було в минулому, так триває й зараз. У цьому плані цікава стаття професора Московської Духовної Академії М. Дунаєва «Лихо, коли пироги почне печі швець», поміщена в газеті «Аргументи й факти» (4). Виступаючи проти академіка В. Гинзбурга, що вважає, що «наука - єдине світло у віконці, а релігія - суща дурниця й прикра омана, нікому не потрібна містика», М. Дунаєв відзначає, що «релігія - не проти науки, але проти наукової ідеології, проти претензій науки на володіння повнотою істини». На думку М. Дунаєва, наука повинна визнати свою обмеженість. І тоді не буде розбіжностей між наукою й релігією. М. Дунаєв затверджує, що «рівень духовний доступний пізнанню вірою. І нічим іншим». І далі: «Наука неспроможна перед чудом. Тому що є чудо? Не порушення земних законів, нібито непорушних... Закони ці, котрими й займається наука, суть лише властивості занепалого миру. Закони ж справжні, природні - перебувають у Благодаті і проявляють себе у світі Благодаті. Там немає хвороб - і на Землі відбувається зцілення безнадійне хворих. Там немає смерті - і тут людина може бути відроджена. Чудо є виявлення законів миру у світі Благодаті, коли вічність, нехай ненадовго, але перериває перебіг часу... Звичайно, і у світі матеріальному ще є чимало поки загадкових для науки явищ, які вона згодом пояснить. Але чудеса до таким не ставляться, наука, повторимо, перед ними неспроможна».

З вищесказаного видно, що виправдується релігійний спосіб освоєння миру. Природничі науки пізнають матеріальний рівень буття. Отут вони, безперечно, авторитети. А рівень духовний доступний пізнанню тільки вірою й нічим іншим. Виправдання власного існування йде специфічним образом: інші способи освоєння миру не заперечуються, але показується їхня обмеженість. І для масової свідомості це психологічно безпрограшний підхід, тим більше, що наука сьогодні йому нічого протиставити не може.

2. Тільки всі разом способи освоєння миру забезпечують життєдіяльність людини. Тут спостерігається одна сучасна особливість. На ранніх стадіях еволюції людини й суспільства чоловік, щоб вписатися в мир, використав, як правило, якийсь один спосіб освоєння миру. Чим вище рівень розвитку суспільства, чим вище рівень розвитку конкретних способів освоєння миру, тим стає помітніше, що людина в процесі своєї життєдіяльності використає їх усе. Чому ж сьогодні, коли так високий рівень розвитку науки й техніки, людина не може обійтися тільки цими способами освоєння миру? Справа в тому, що мир науки має потребу в доповненні людськими цінностями й змістами. Наука й духовно-практичні способи освоєння дійсності (мистецтво, мораль, релігія) можуть існувати, тільки доповнюючи один одного. Мир науки сам по собі позбавлений надії, жалю, турботи й інших людських якостей і почуттів. Тільки через гуманітарний компонент культури людина може прилучитися до цих цінностей. Без зв’язку природно наукового й гуманітарного неможливо гармонійний розвиток особистості в єдності істини, добра й краси. І все-таки в кожної конкретної людини є домінуючий спосіб освоєння миру, хоча вона може це й не усвідомлювати.

3. Сучасній людині призначено жити, діяти, приймати відповідальні рішення на границі наукового знання й інших способів освоєння людиною миру. Вона часто переходить ці границі. При цьому вона не повинна забувати, що повинні бути змінені «правила гри». Виходить, сьогодні здобуває істотне значення встановлення границь застосовності різних способів освоєння миру, норм й установок кожного з них. Не можна думати, що це вже зроблено й що це зробити легко. Це надзвичайно важке завдання хоча б тому, що границі кожного способу освоєння миру рухливі. Міняються і їхні норми й установки. Особливий інтерес сьогодні представляє встановлення границь наукового способу освоєння миру (5).

На жаль, сьогодні чоловік точно встановити границі наукового знання не може. Прийнято вважати, що область наукового знання про світ становлять усілякого роду факти і їхні логічні перетворення.

Верхня границя знання - мова як система знаків, що служить засобом людського спілкування й мислення, соціальною засобом одержання, перетворення, зберігання й передачі інформації, а також керування людським поводженням. Це означає, що до наукового знання можна віднести лише те, що можна пояснити словами. Але не все, що можна сказати в мові, як підкреслює М.С. Козлова (5), ставиться до наукового знання. Науковому знанню підвладно лише те, про що можна формулювати потенційно щирі або помилкові висловлення. Якщо ж висловлення не можна оцінити з погляду “істинно - не є істинною ”, то воно вважається безглуздим. Наука не боїться помилкових висловлень. Згодом вони обов'язково виявляються й усуваються. Вона боїться безглуздих тверджень. І найважливіше завдання наукового способу освоєння миру - їхнє виявлення й видалення з науки.


Случайные файлы

Файл
157765.rtf
137988.rtf
27027.rtf
13189-1.rtf
102373.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.