Філософія техніки (159240)

Посмотреть архив целиком







Реферат на тему

Філософія техніки


ПЛАН


1. Техніка та історія людства

2. Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення.

3. Техніка як філософське поняття.

4. Головні проблеми досліджень у філософії техніки.

5. Проблема оцінки техніки.

6. Використана література.


1. Техніка та історія людства.


Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна­ряддя ручної праці. Грецьке слово «техне» в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, умін­ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Допов­нення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізу­ється через використання природи і втілення у природ­них тілах трудових функцій.

Створений людиною об'єкт називають артефактом (штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв­лення про неї.

Техніка сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру­дового процесу.

Мета і функція техніки — перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм­ною складовою людського існування.

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій­ний феномен, однак ця самостійність певною мірою віднос­на: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Технічне вміння передається від майстра до учня в ме­жах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму­вали відповідної суспільної оцінки.

Проте людська історія здебільшого визначається роз­витком техніки і певною сукупністю підвладних для пев­ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про­дуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для вико­нання однієї або кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалася порівняно із застосуванням попереднього інструмента.

Однак аж до промислової революції техніка і техноло­гія не мали того загальноуніверсального й детермінуючого характеру, якого вони набувають у Новий час, а особли­во — у новітні часи.

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог­ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, мо­гли бути діаметрально протилежними, але всі вони вико­ристовували в повсякденному житті той самий перелік тех­нічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт — є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людсь­ких суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації визначалася не рівнем технічного розвитку. її могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюва­тися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілі­зації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що від­бувалося у сфері техніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися загальному процесу і застосувати в себе ті еле­менти культури Заходу, якими визначалась її потужність. Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним фе­номеном сучасної історії людства.

Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех­ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чинни­ків історії є різновид енергії, який має у своєму розпоря­дженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сього­дення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх прийдеш­ніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаме­нувався закінченням споживання сонячної енергії та по­чатком використання її суто земних джерел.

Багато хто з дослідників фіксує «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автомати­зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, тех­ніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні ін­новації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя.

Систему «людина—техніка» відносять до продуктив­них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, — споруди, засоби зв'язку (шля­хи, канали, мости), засоби поширення інформації (телера­діозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку актив­ну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничи­ми та соціально-економічними процесами).

Стрижень економічного життя суспільства — потреби і праця. А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і духов­них благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначено: «Бо коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж» (Фесалон: 3—10).

Праця землероба чи робітника на виробництві, вченого чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і пе­редбачає забезпечення засобами існування завдяки прак­тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосеред­куванням між потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана самій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: «Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму». «Кожна праця приносить достаток, але марнослів'я в недостаток веде» (Книга приповістей Соломонових 12, 14).

Праця доцільна діяльність людей, що має своїм змістом пере­творення, опанування природних і соціальних сил для задоволен­ня історично зумовлених потреб людини й суспільства.

Праця — це і виробництво матеріальних благ, і вихо­вання людини, і управління людьми в економічній та ду­ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль­тури, її цінностей і сама є феноменом культури.

Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову.

Сутність праці, розкривається в численних аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповідаль­ності, від характеру мотивації, від умов діяльності — на­явності знарядь праці та необхідних засобів виробництва, умов співпраці тощо.

Філософія праці знаходить своє логічне продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро­ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо­фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само­стійним напрямом філософського знання.


2. Філософія техніки:

історія становлення та предмет вивчення.


Філософія техніки є однією з наймолодших гілок фі­лософського знання. Філософія, переймаючись найзагаль-нішими, фундаментальними проблемами, тривалий час не потребувала вивчення проблем техніки. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, а й розгляда­ли техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак деякі з них (Арістотель, Альберт Великий та ін.) приділяли увагу техніці як природознавці та вина­хідники. При цьому соціальні проблеми, породжені техні­кою, з давніх-давен ставали предметом філософської реф­лексії («Дао де-цзінь» вже у VI ст. до н. є. засуджував ви­користання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І тільки з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних де­термінант, виникає справжня зацікавленість у філософсь­кому дослідженні власне техніки.

Перші праці, присвячені філософському розумінню про­блеми техніки, вийшли у світ понад сто років тому. В 1877 р. у Брауншвейзі було видано книгу філософа-антрополога Е. Каппа «Засади філософії техніки», яку й прийнято вважати початком систематичного філософсь­кого опанування проблем техніки. Приблизно тієї пори у Франції А. Еспінас працював над побудовою загальної те­орії техніки, що спиралася на філософські засади й кате­горії. Завершено її було в 1897 р. На межі XIXXX ст. виходять праці відомого російського інженера П. Енгель-Мейєра («Теорія творчості», 1910 р. та «Філософія техні­ки», 1913 р.), а також англійських філософів, які розроб­ляли технічну проблематику. Однак це були окремі, роз­різнені дослідження.


Случайные файлы

Файл
74469-1.rtf
79425.rtf
670.doc
75871.rtf
85294.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.