Філософія економіки (159224)

Посмотреть архив целиком











Реферат на тему

Філософія економіки











ПЛАН


1. Сутність і проблемна сфера філософії економіки

2. Зміст та еволюція поняття «економіка»

3. Сутність та особливості суспільного виробництва

4. Філософія грошей

5. Використана література.















1. Сутність і проблемна сфера філософії економіки


Кожна людина щоденно залучена у сферу економічно­го життя, економічних явищ, адже вона купує і продає, отри­мує доходи і сплачує податки, керує і підпорядковується управлінським рішенням, заощаджує і прагне матеріаль­них статків, виробляє і споживає. Економічна діяльність, праця є одвічною долею людства. Вона не лише створює матеріальний достаток, задовольняє вітальні потреби, а й розвиває творчі сили, здібності, внутрішній світ людини, на­дає йому особливого спрямування.

Сутність економічних процесів, проблем у власне люд­ському вимірі, у контексті найрізноманітніших форм жит­тєдіяльності суспільства і особи розглядає філософія еко­номіки.

Філософія економіки сфера філософського знання про сутність економічного буття людини в багатовекторному полі соціуму й гу­маністичному аспекті.

Філософський вимір економічного життя (економіки) значно ширший від його змістового кола — як самодостат­ньої умови існування й життєдіяльності людини. У ньому економічна сфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни нею зовнішнього і власного (внут­рішнього) світу, а економіка набуває статусу людиновимірної, універсальної єдиної матеріально-духовної сфери, в якій особистість реалізує себе як біосоціодуховна цілісність.

Самореалізація людини долає межі функціональної стру­ктурності економічного процесу, створює передумови для нових форм поєднання діяльності соціальних індивідів. У такому контексті самореалізація особи є головним ім­пульсом і мотивом, який долає задану розмірність еконо­міки, сприяє еволюції всіх соціальних форм.

Самореалізація як суб'єктивна орієнтація є особливим духовно-творчим процесом, забезпечує постійне наповнен­ня економічної сфери людськими силами. Вона є своєрід­ним енергетично-творчим джерелом економічного про­цесу, розвитку людських здібностей, які забезпечують еко­номічну діяльність людини.

Філософія економіки розглядає систему господарюван­ня як багатовимірний, суперечливий, об'ємний світ (світ суспільства і природи), який перебуває у постійному русі й розвитку. Специфіка філософського знання допомагає під­нятися над зовнішнім, буденним аналізом поверхневих явищ та їх властивостей, проникнути в сутність глибин­них економічних процесів, які неможливо збагнути ні до­свідом, ні практикою, оскільки вони виходять за межі ра­ціонального осягнення, але є буттєвими і за певних обста­вин достатньо відчутними. Завдяки цьому філософія економіки здатна розкривати багатшу за змістом і сутніс­тю економічну реальність. Філософський підхід дає змогу розглядати економіку як складну, відкриту, нелінійну сис­тему з її незворотністю, можливістю виникнення нових зв'язків і відношень, з'ясувати місце і роль поодиноких людських зусиль у цій системі, які за певних станів соці­ального середовища можуть суттєво впливати на макросо-ціальні процеси.

Визначаючи суспільну взаємообумовленість різних ти­пів розподілу і кооперування людської діяльності, перспе­ктиви її змін, філософія економіки вирішує методологіч­не і світоглядне завдання. Вона не лише задає систему координат, а й продукує найскладніші фрагменти загальної картини економічної реальності, виявляє необхідні орієн­тири, завдяки яким людська особистість здійснює перспек­тивне моделювання власної життєвої поведінки, створює необхідні й різноманітні умови для свого існування і роз­витку.

Факт економічної діяльності у філософській інтерпре­тації осмислюється у всій його глибині, позбавляється чи­сто об'єктивного сенсу і розкривається у сфері духу. Ду­ховна сфера господарювання охоплює настрої, переживан­ня, оцінки, світовідчуття, світорозуміння, світоусвідомлення, з чого й започатковуються філософська інтерпретація, осми­слення, світоглядне обґрунтування економічних проблем. Сукупно вони формують так звану філософію господарю­вання, в якій економіка постає в універсальній, всезагальній формі, як така, що ввібрала в себе весь світ. Тотожна дійс­ність економіки є найповнішою формою економіки, яку здатна осягнути тільки філософія економіки. Розкриваю­чи універсальність економіки, її всезагальну форму через її буття у світі й нескінченність її зв'язків із ним, філосо­фія економіки не механічно переносить філософські по­няття, категорії на сферу господарювання чи результати економічних моніторингів на інші сфери суспільного життя, а всебічно враховує сферу і специфіку власного функціо­нування.

Водночас філософія економіки дає філософське розумін­ня змісту багатьох основних економічних категорій («еко­номіка», «господарство», «виробництво», «праця», «гроші», «економічна людина», «свобода», «потреба» та ін.), які за своєю суттю і значенням виходять за сферу економіки. Пізнання їх змісту забезпечує формування загальних уяв­лень про природу господарської діяльності, окреслює її місце і роль у духовному бутті, моралі, життєвому світі людини, тобто сприяє осягненню людиновимірної сутності економіки.


2. Зміст та еволюція поняття «економіка»


Термін «економіка» функціонує у двох значеннях: 1) го­сподарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, які люди використовують для задоволення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існування за до­помогою праці; 2) наука про господарство та засоби його ведення, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами. Походить він від грецького слова «ойкономія» (оселя, закон), що позна­чало правила ведення домашнього господарства, зокрема вміння глави сім'ї управляти дружиною, дітьми, рабами, власністю.

Найповніше виклав основні принципи ойкономії Арістотель, вперше дослідивши такі явища, як розподіл праці, обмін, гроші, вартість тощо. Його концепція на тривалий час визначила характер економічного знання. Він відсто­ював ідею самодостатності (натуральності) господарства, але тільки в системі, об'єднанні домогосподарств-полісів як аналога космосу, що вміщує в собі все суще. Поліс як гармонійне об'єднання домогосподарств в його вченні по­стає не лише основним економічним чинником, а й засо­бом забезпечення морального вдосконалення, самореаліза-ції його громадян. Таке господарство він називав природ­ним. Водночас Арістотель зауважив і факт виробництва продукції для обміну (ринку), що, на його думку, є непри­родним, оскільки ринкові форми спрямовані не на самоза­безпечення і задоволення природних потреб, а на мінову вартість і нагромадження грошей. А це розпалює бажання, пристрасті людей, спричинює руйнацію основного принци­пу життєдіяльності (помірності, міри), робить людей нена­ситними, оскільки обсяги грошового багатства, на відмін­ну від володіння необхідними для життя продуктами, не мають природної межі зростання. Форму економічної ді­яльності, спрямовану на нагромадження грошей, Арісто­тель називав «хрематистикою», яка, за його переконан­нями, спричинює порушення гармонійності відносин у си­стемі домогосподарство — поліс — космос.

Ідея самодостатності господарства, розумної міри у праг­ненні до матеріального благополуччя домінувала у свідо­мості людей докапіталістичного суспільства. З розвитком капіталістичних форм господарювання сформувався новий тип економічного мислення, для якого гроші є головним інструментом уявлення й аналізу багатства, а сам колово­рот багатства обумовлюється припливами і відпливами гро­шей. На арену суспільного буття виходить перша наукова форма економічного знання — політична економія.

Політична економія економічне вчення про закономірності виробництва, розподілу й обміну матеріальних життєвих благ у суспіль­стві на різних етапах його історичного розвитку.

Засновником політичної економії є британський уче­ний Адам Сміт (1723 — 1790), який акцентував увагу на тому, що багатство — це не гроші чи золото, а продукт праці, найважливіший феномен господарського життя і фа­ктор господарської діяльності. Політекономія надала пра­ці особливого значення й статусу, і в цьому її величезна заслуга.

Головними мотивами економічної діяльності людей, за А. Смітом, є потреби та обмін продуктами для їх задово­лення. В актах обміну виявляється принципово відмінна за своєю природою від потреб міра, що визначає рівноцін­ність і відмінність речей. Ця міра є об'єктивною, не зале­жить від настроїв, бажань людей: нею є час їхнього життя і час їхньої праці. Колообіг товарів, грошей, багатств, стверджу­вав Сміт, відбувається завдяки вкладеній у товари праці.

Поставлена А. Смітом на наукову основу політеконо­мія вивела економічну науку на новий якісний рівень. Але наприкінці XIX ст. проявились деякі її вади, суперечності, які унеможливили вирішення актуальних для того часу економічних проблем. Зокрема, за допомогою трудової те­орії вартості, яка була покладена в основу політекономії, не вдалося пояснити природу економіки, її історичний роз­виток, а також особливості економічного процесу. У пошу­ках нових теоретичних підходів до вирішення назрілих проблем економічна наука наприкінці XIX ст. суттєво змінила свій предмет і свою назву. Термін «політична еко­номія» поступився поняттю «економіка», або «економікс».






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.