Суспільна свідомість (158890)

Посмотреть архив целиком













Тема: «Суспільна свідомість»


Зміст


  1. Поняття – суспільство та свідомість.

  2. Структура та соціальні призначення суспільної свідомості.

  3. Функції та носії суспільної свідомості.

  4. Види суспільної свідомості.


Суспільна свідомість, її структура та соціальні призначення. Носії суспільної свідомості


Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців та збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (до індустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.).

У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.

Термін «суспільство» у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

  1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін. Середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо.

Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін «соціальний організм».

  1. Та чи інша сукупність соціальних організмів.

  2. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на зеленій кулі, тобто все людство в цілому.

  3. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.

Людина здійснює свій зв'язок зі світом у трьох формах – практичній, пізнавальній і духовно – практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об’єктом відбувається в формі практичної діяльності (матеріально – предметного перетворення діяльності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якого є мислення. Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об’єктивне відображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об’єктом зовнішньої діяльності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об’єкт, на реальність «поза себе». Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це – духовно – практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб’єктивним значенням, спів ставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об’єктивних характеристиках, але і як свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов’язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки з природою і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об’єктивного відображення, формою пізнання діяльності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об’єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб’єктивного відношення людини до діяльності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно – практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Свідомість не є лише суб’єктивно – психологічною здатністю індивіда, не є проявом лише психічної сфери життя. З позиції специфіки психічної організації і суб’єктивно – психологічних особливостей внутрішнього світу людини неможливо розкрити сутність свідомості. Проблема полягає в тому, що витоки духовності людини не зосереджені в самому індивіді, вони мають зовнішні щодо нього джерела. Людина в своєму розвитку спирається на певні форми духовності, які існують незалежно від її індивідуальної свідомості. Філософські системи по – різному визначали факт об’єктивного існування духовних формоутворень. Системи об’єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючи об’єктивність форм духовності, факт їх існування в просторі людської культури, пояснюють це наявністю поза– і надлюдської духовної субстанції – абсолютного духу, світу ідей, духовної космічної енергії тощо. Сучасний матеріалізм основи духовності вбачає саме в людському суспільстві, в особливостях соціально – практичного і культурно – історичного буття людини у світі. Згідно з матеріалістичною концепцією, свідомість породжується всім розвитком матеріального світу, його еволюцією. Але людська духовність, духовна культура людства виникає не шляхом стихійного розвитку матерії взагалі, а внаслідок розвитку такої форми матеріальності, як людська практична діяльність, що відбувається за певних соціальних умов.

Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Особливість людського способу буття полягає в тому, що людина діє не за біологічною програмою, інстинктивною схемою поведінки, вона не пристосовується до навколишнього середовища. А активно перетворює його в процесі суспільної практики, предметної діяльності. Причому перетворення, зміна зовнішньої діяльності можливі лише у відповідності з власними закономірностями природи. Тому в процесі суспільної практики людина відображає ці закономірності, сутності речей і явищ. На цьому ґрунтується здатність людського мислення до об’єктивності відображення. До того ж діяльність не обмежується відтворенням, реконструкцією наявного стану речей. Вона є активною, творчою діяльністю. Людина здатна створювати щось нове, змінювати природні речі, (але дотримуватись законів природи), продукувати нові форми, відсутні в природі. Тому практиці притаманна і така риса, як універсальність, тобто потенційна можливість діяти за логікою нескінченної природи. Активність, творчість, універсальність притаманні і свідомості як ідеальному аналогу, відображенню практичної діяльності. Людина потенційно, в принципі, здатна пізнати і відтворити будь – який предмет природи, бо відноситься до існуючого з точки зору всього людського суспільства.

В процесі суспільної життєдіяльності формується соціальний тип спадковості. Суспільний досвід акумулюється не лише у формах спілкування, в суспільних відносинах, не лише у засобах і знаряддях праці, але також і в мові. Мова виступає зовнішньою оболонкою думки, засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі суспільного досвіду та інформації. Незважаючи на те, що не всі елементи духовного життя можуть мати повний вираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідомі явища), свідомість, як продукт суспільного життя нерозривно пов’язана з мовою, опосередкована нею. Джерело людської духовності міститься (всупереч примітивно – матеріалістичній точці зору) не в нервовій системі, не в генній організації і не в структурах головного мозку. Щоб зрозуміти акт народження свідомості, потрібно вийти за межі людської голови і тіла взагалі. Людина не народжується з готовою соціальною програмою, з готовою здатністю до мислення, до свідомості. Все це вона отримує завдяки включенню в суспільно – практичну діяльність, в певне суспільне середовище, в історію людської культури. Особливість суто людської форми відображення діяльності, яким є мислення, полягає саме у тих соціальних умовах, які змушують мозок людини в одну епоху сприймати так, а в іншу інакше.

Таким чином, будучи функцією мозку, свідомість знаходиться поза сферою біологічних закономірностей, вона є суто соціальною за своїм походженням і змістом. Більш того, вищі прояви людської духовності – безкорисливий пошук істини і сенсу, моральність, свобода, самосвідомість, переживання краси. Творчість не можуть бути пояснені лише необхідністю функціонального забезпечення суспільного життя, вони не є утилітарними засобами суспільно – практичної життєдіяльності. У цьому розумінні духовність має над соціальну природу.

Саме ця обставина – наявність духовних абсолютів, вищих цінностей в свідомості людини – є найважливішою в розумінні сутності свідомості. Матеріалістична позиція щодо цього феномену полягає в розумінні зумовленості людини та її свідомості не лише конкретним суспільством, соціально – економічними обставинами, приватними цілями та інтересами, а всією історією людства, що втілена у світ культури. Людська культура постає, як складний і суперечливий процес історичного «олюднення» самої людини, як процес само творення нею своєї сутності. Саме в культурі концентруються історично сформовані загальнолюдські цінності. Людина, будучи культурно – історичним суб’єктом, виходить за межі будь – якої даної соціальності. Її свідомість виявляється ширшою і багатшою за будь – яку історично – обмежену форму відображення дійсності. Саме в цьому виявляється надсоціальний, культурно – історичний характер свідомості. Як культурно – історична істота, людина у своїй свідомості дивиться на світ очима суспільного цілого, намагаючись побачити в ньому те, що має загальнолюдське значення і цінність. Безумовно, свідомість визначається конкретно – історичною формою суспільного буття, вона є відображенням суспільно – практичних умов життєдіяльності людей, але вона є й відносно незалежною від цих умов. Навіть – точніше буде сказати – наскільки людина здатна підноситися над безпосередніми умовами свого життя, виходити за межі конкретного соціуму, визначати своє життя не готовими стереотипами і пануючими в суспільстві уявленнями, а духовними цінностями людської культури, настільки вона є вільною особистістю, настільки її життя має дійсно усвідомлений характер.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.