Структура наукових революцій (158872)

Посмотреть архив целиком













Структура наукових революцій


Зміст


Вступ

1. Книга Т. Куна "Структура наукових революцій" – новий погляд на шляхи розвитку науки

2. Різноманітність поглядів на проблему розвитку науки

2.1 Карл Поппер і проблема демаркації

2.2 Концепція дослідницьких програм І. Лакатоса

2.3 Нормальна наука Т. Куна

2.4 Труднощі і проблеми концепції Т. Куна

3. Суперечка про наукову раціональність

Висновок

Література


Вступ


При спробі осмислити шлях розвитку науки перед нами постає питання, чому наука – наш найкращий приклад повноцінного пізнання розвивається так, а не інакше, і перш за все ми повинні вияснити, як це фактично відбувається.

На диво мало ми знаємо про те, як відповідати на це запитання. Потрібно ще багато продуманих досліджень. З часом наукові дослідження стають все більше і більше розвинуті. Відбувається послідовне збільшення кількості наукових спеціальностей, частково шляхом розширення меж науки, частково шляхом поділу існуючих областей науки. І хоча обсяг наукового знання помітно зростає з часом, що ми можемо сказати про незнання? Проблеми, які були вирішені за останні тридцять років, за сторіччя до цього взагалі не існували. У кожному сторіччі наукове знання, що є в наявності, по суті вичерпує те, що необхідно знати, залишаючи очевидні проблеми лише на горизонті існуючого знання. Чи є можливим або навіть повністю ймовірним, що сучасні вчені знають менше з того, що потрібно знати про свій світ, ніж вчені ХVІІІ сторіччя знали про свій? Поки ми не зможемо відповісти на таке запитання, ми не знаємо, що таке науковий прогрес і відповідно не можемо надіятись пояснити науковий прогрес.

Історія науки нерідко викладається як простий перелік фактів і відкриттів. При такому підході прогрес в науці зводиться до простого нагромадження і росту наукового знання (кумуляції), внаслідок чого не розкриваються внутрішні закономірності змін, що відбуваються в процесі пізнання. Цей кумулятивістський підхід і критикує Кун у своїй книзі, протиставляючи йому свою концепцію розвитку науки через революції, які періодично відбуваються.

Серед дуже корисних і важливих книг по історії науки книга Куна займає особливе місце. Вона не обмежується описом тих чи інших подій, а є викладом визначеної загальної концепції розвитку науки. Ця концепція недосконала, не відповідає на багато питань, але вона рішуче порвала з цілим рядом старих традицій в аналізі науки і так яскраво, по-новому і виразно поставила деякі проблеми, потребу в рішенні яких усвідомлювалася багатьма.

1. Книга Т. Куна "Структура наукових революцій" – новий погляд на шляхи розвитку науки.

Наприкінці ХІХ і в перші десятиліття ХХ століття пануючим напрямом в західній філософії був позитивізм, що претендував на роль філософії науки. Але позитивізм виявився зовсім неспроможним і непридатним для з'ясування найважливішої проблеми процесу виникнення нового знання. Весь аналіз науки він звів до аналізу логічних форм готового знання (до того ж вихолостивши його змістовну сторону) і логічному аналізу наукових процедур. Як мураха, що обповзавши уздовж і поперек скульптуру, не може скласти собі її образ, так і позитивізм при всьому його витонченому апараті логічного аналізу не змогла нічого дати для розуміння механізму розвитку науки. Досередини нашого сторіччя це стало очевидним для багатьох, і наступило розчарування в позитивізмі.

На противагу позитивістської традиції в центрі уваги Куна не аналіз готових структур наукового знання, а розкриття механізму трансформації і зміни ведучих представлень у науці, тобто, власне кажучи, руху наукового знання. Не говорячи про те, якою мірою Куну вдалося вирішити цю проблему, що ознаменувала крутий поворот у самій постановці дослідницької задачі,відзначимо, що Кун виходить не з тієї чи іншої філософської схеми, а з вивчення історії науки, тобто з вивчення реального процесу руху наукового знання. Потрібно, однак, мати на увазі, що саме по собі звертання до історії ще не гарантує того, що в теорії послідовно проводиться історичний принцип.

Позитивісти розсікали науку і вивчали окремі її елементи, як анатоми минулого розсікали трупи і вивчали окремі органи, тканини і т. д. поза їхнім зв'язком з цілим і їх функціями в живому організмі. Кун же бачить науку як живе ціле, що розвивається та змінюється. Він повертається до принципу історизму не просто в сенсі звертання до історії, а як засобу усвідомлення досліджуваних явищ.

В історіографії науки широко розповсюджений так званий кумулятивістський погляд на науку. Відповідно до цього погляду, розвиток науки представляється поступовим послідовним ростом один раз пізнаного, подібно тому як цеглинка до цеглинки виростає пряма стіна. Праця вченого в цьому випадку складається в добуванні цеглинок-актів, з яких рано чи пізно зводиться будинок науки, її теорії. Власне кажучи, такий підхід визнає лише ріст науки, але відкидає її справжній розвиток: наукова картина світу не змінюється, а тільки розширюється.

Кун рішуче виступає проти такого образу науки і такого розуміння задач її істориків. Відповідно до точки зору Куна, розвиток науки йде не шляхом плавного нарощування нових знань на старі, а через періодичну корінну трансформацію і зміну ведучих представлень, тобто через наукові революції,які періодично відбуваються.

Ключовим поняттям у концепції Куна, є не парадигма, як про це часто пишуть, а поняття наукового співтовариства. Саме введення поняття наукового співтовариства поряд із представленням про характер так званої нормальної науки є самим оригінальним в концепції Куна. Учений, відповідно до концепції Куна, може бути зрозумілий як учений тільки за його належністю до наукового співтовариства, усі члени якого дотримуються визначеної парадигми; остання ж у свою чергу характеризується сукупністю знань і особливостями підходу до рішення наукових проблем, прийнятих даним науковим співтовариством.

Книга Куна породила безліч відгуків і дискусій. Поппер згодний з тим, що нормальна наука існує, і вважає, що вона повинна прийматися до уваги істориками науки. Але якщо Кун розглядає цей феномен як "нормальний", то Попперу він представляється "небезпечним" для науки і навіть для нашої цивілізації. Заперечення викликає трактування праці вченого в період нормальної науки як механічної чи навіть алгоритмізованої діяльності.

В критиці розуміння Куном нормальної науки можна виділити три напрямки. По-перше, повне заперечення самого існування нормальної науки. На думку деяких, наука ніколи б не зрушилася з місця, якби основною формою діяльності вчених була нормальна діяльність, як її представляє Кун. Такої точки зору дотримує Дж. Уоткінс. Протилежність поглядів Куна і Поппера він формулює в такий спосіб: те, що Кун вважає нормальним і природним для науки, Поппер розглядає як антинауковий елемент; для Куна припинення суперечок і дискусій означає перехід до справжньої науки, для Поппера -навпаки.

Уоткінс думає, що такої нудної і негероїчної діяльності, як нормальна наука, що припускає тільки кумулятивне нагромадження знання, узагалі не існує; що з нормальної науки Куна не може вирости революції.

Другий напрямок в критиці нормальної науки представлений К. Поппером. Він говорить, що розходження між нормальною наукою і революційною практикою в науці, "може бути, не таке різке, яким його робить Кун; проте я готовий визнати, що в кращому випадку я лише смутно уявляв собі це розходження і,далі, що це розходження вказує на щось таке, що має велике значення. Поппер неодноразово підкреслює, що в характеристиці, даній Куном нормальній науці, відбитий реально існуючий і дуже важливий момент. Однак,вважає Поппер, нормальна наука Куна не тільки не є нормальною, але й становить небезпеку для самого існування науки. "Нормальний" вчений у представленні Куна викликає в Поппера почуття жалості: його погано навчали,він не звик до критичного мислення, з нього зробили догматика, він жертва доктринерства.

Відповідно до третього напрямку критики нормальної науки, передбачається, що нормальне дослідження існує, але воно не є основним для науки в цілому. Воно також не представляє страшного зла, яким його вважає Поппер. Не слід приписувати нормальній науці занадто велике значення - ні позитивне, ні негативне. С. Тулмин, наприклад, думає, що наукові революції стаються зовсім не так вже й рідко, як може показатися на перший погляд, і наука взагалі ніколи не розвивається лише шляхом нагромадження знань.

П. Фейерабенд вважає, що думка Куна, начебто розвиток науки складається в зміні нормальних періодів революційними, невірна, що ці періоди накладаються один на одного.

На думку Фейерабенда, нормальні елементи втілюються в діяльності абсолютної більшості вчених. Але не вони вносять у науку фундаментальні нововведення. Фундаментально нове привносять ті, кому вдається сполучити нормальне дослідження з екстраординарним, що обов'язково містить у собі філософський компонент. Результатом є критика того, що міцно затвердилося в науці і може бути піддано сумніву і спростуванню тільки за допомогою філософської аргументації.


Случайные файлы

Файл
116676.rtf
10190.rtf
158164.rtf
вопросы.doc
16350-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.