Своєрідність філософії стародавньої Індії та Китаю. Антична філософія (158785)

Посмотреть архив целиком








РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«Своєрідність філософії стародавньої Індії та Китаю.

Антична філософія»











Виконала:

Костенко Л.М.


План:


  1. Давньоіндійська філософія.

  2. Давньокитайська філософія.

  3. Філософія Древньої Греції.

  1. Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.)


Причому, філософська думка представлена тут великою кількістю філософських систем і шкіл. Більшість із них у своєму становленні відштовхувалися від ведичної традиції індійської культури.

Ведична література. Релігійно-філософське мислення Індії відображають Веди, Брахмани, Упанішади, які й складають ведичну літературу.

Веди — стародавні пам’ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять “самхіти” — чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Артхарваведа), що частково перемежаються прозою. Веди лежали в основі ведичної релігії (кін. ІІ-І пол. І тис. до н.е.) періоду формування ранньокласового суспільства. Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. За їхньою назвою пізньоведична релігія називається брахманізмом. Упанішади — це загальна назва різних за своїм характером і обсягом трактатів релігійно-філософського плану, які складають завершальний етап у розвитку Вед. Якщо ведична література містила в собі стародавні міфологічні уявлення індійського народу і складалася з гімнів, жертовних формул, заклять, молитов, то Упанішади були релігійно-філософськими коментарями до цієї літератури і склалися значно пізніше, з тлумачення Вед.

Даршани. Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою низки перших філософсько-світоглядних систем Давньої Індії або “даршан” (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну “філософія”). Сюди відносяться брахманізм з його численними школами, бхагаватизм, буддизм, джайнізм. Засновники деяких із цих систем залишили після себе сутри (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов. При цьому філософські системи й школи Індії характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед.

Астіка. Частина даршан визнавала авторитет Вед, тому їх називали ортодоксальними (тобто такими, що дотримують традиції, правовірними) чи “астіка”. Сюди відносилися філософські школи веданта, міманса, санкх’я, йога, вайшешика, н’яя. Перші дві опиралися на тексти Вед, чотири останні засновувалися на незалежному досвіді й роздумах. Поставши в ранньокласичний період (IV-I ст. до н.е.) як ортодоксальні школи брахманізму, пізніше вони в єдності характеризують ідеологію індуїзму (в який у І тис. н.е. трансформувався брахманізм) в її філософському аспекті.

Настіка. Даршани, які не приймають авторитету Вед, відмовляються від духовного зв’язку з ними і виступають противниками брахманізму (бхагаватизм, аджівака, буддизм, джайнізм, локаята, рання санкх’я), називаються неортодоксальними філософськими системами або “настіка”. Вони склалися в VII-IV ст. до н.е. При цьому слід зауважити, що хоча буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, але, все-таки, як свідчить історія, вони на них спирались, логічно випливали з них.

Особливості. Попри всі відмінності релігійно-філософських вчень Індії, є певні загальносвітоглядні уявлення індійської культури, що відображенні тією чи іншою мірою у більшості цих вчень. До них можна віднести: а) розуміння предметно-чуттєвого світу як повної ілюзії, видимості, справжньою ж реальністю вважається споконвічна і безособистісна сила, божественний Абсолют (уявлення про особистого Бога-творця у світоглядній традиції Індії зустрічається дуже рідко); б) вчення про сансару, тобто про переселення і перевтілення душ, про вічний кругообіг життя; в) ідея карми, кармічного закону - закону обумовленості життя людей та їх перероджень сукупністю добрих і поганих вчинків у попередніх існуваннях; г) ідея кастового поділу суспільства, тобто уявлення про належність кожної людини від народження до одного з чотирьох прошарків населення, представники яких об’єднуються за спільною професійною діяльністю.

Водночас індійська філософія мала свої особливості. 1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду. 2. Своєрідність ставлення до Вед. 3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою. 4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища. 5. Народження логіки. 6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. 7. Обґрунтування ідеї активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, тілесного і духовного, свідомості і матерії.


  1. Давньокитайська філософія


Подібно індійській, була тісно пов’язана з міфологічними уявленнями минулого, які збереглися у стародавніх книгах китайської освіченості і які (передфілософія) їй передували.

Передфілософія. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже в VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: “І-цзін” (“Книга перемін”), “Шу-цзін” (“Книга історії”) “Ші-цзін” (“Книга пісень”), “Лі-Цзін” (“Книга ритуалу”), “Чунь-цю” (“Весна і осінь”) і “Юe-цзін” (“Книга музики”). Остання згодом була втрачена, а перші 5 (“У-цзін” – “П’ятикнижжя”) разом з 8-ма іншими пізніше склали конфуціанський канон (“Тринадцятикнижжя”).

У цих класичних книгах містяться уявлення про світ і людину, перші спроби їх філософського осмислення, зокрема, осмислення проблем єдності й різноманітності речей, дії протилежних сил у єдиній субстанції, природної закономірності, природності людської душі і свідомості. Так, у “Книзі перемін” розвивається ідея про 5 першоелементів (метал, дерево, вода, огонь, земля), дається тлумачення понять, які стали вихідними для всієї китайської культури і визнавалися практично всіма філософськими системами Стародавнього Китаю (“інь”, “ян”, “дао”).

Світ, згідно з китайськими уявленнями, є вічною боротьбою двох протилежних сил. які не тільки заперечують, але й взаємодоповнюють одне одного. Одна сила потенційно містить іншу і на вищому ступені свого розвитку може перетворитися на свою протилежність. Ян - символ неба, енергії, світла, це є активний, чоловічий початок світу. Інь - символ землі, матерії, це темна сторона світу, жіночий початок, якому належить пасивна роль. Інь і ян пронизують все суте - небо, землю і людину. Від гармонії і рівноваги між ними залежить порядок у Піднебесній, спокій, мир і злагода на землі, успіх, благополуччя і здоров’я людини. Взаємозалежність і взаємопроникнення цих двох сил називається дао (дослівно - “шлях”) - єдиний світовий закон, божественна основа всіх речей.

Школи. В класичний період (V-II ст. до н.е.) у давньокитайській філософії сформувалося шість основних шкіл: даосизм, конфуціанство, моїзм, фацзя, мінцзя, іньянцзя. Найвпливовішими з усіх вчень стали конфуціанство і даосизм - два протилежні полюси світобачення китайців. У культурі Китаю вони нерозривно пов’язані між собою , як iнь і ян У різні часи своєї історії китайська культура тяжіла до однієї чи іншої філософської традиції, тому можна говорити про переплетення у китайському суспільстві конфуціанських ідей з даоськими. Конфуціанство панувало у сфері соціально-сімейних стосунків, воно стало офіційною, державною ідеологією та релігією Китаю. В інтимних глибинах людської душі головне місце належало даосизму.

Особливості. Філософська думка Китаю мала свої особливості:

а) китайська філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї;

б) у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами житейської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням;

в) в цілому за формою і методами постановки проблем китайська філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем – цінніснозначимою і гуманістичною.


3.Філософія Древньої Греції


Антична філософія, філософія стародавніх греків і римлян, зародилася в VII-VI ст. до н. е. у Греції і проіснувала до VI ст. н. е. У період античності був закладений фундамент не тільки європейської філософії, але й європейської культури загалом.

Періодизація історії філософії. У подальшому розвитку античної філософії можна виділити чотири етапи: а) ранній чи досократівський (поч.VI-кiн.V ст.); б) класичний (кiн.V-кiн.IV ст.); в) еллiнiстичний (кiн.IV-кiн.I ст.); г) пізньоантичний (кiн.I ст. до н.е.-поч.VI ст. н.е.).

а. Мілетська школа. Першою філософською школою античності стала мілетська школа, найвідомішими представниками якої були Фалес, Анаксімандр, Анаксімен. Перші філософи зосередили увагу на двох центральних проблемах - на проблемі першооснови світу і на питанні про рухомість або нерухомість, розвиток чи незмінність справжньої реальності. Усіх трьох мілетців об’єднує пошук первинної матеріально-речової субстанції, першооснови і сутності всіх речей. Фалес вбачав її у воді, Анаксімен - у повітрі, Анаксімандр називав “апейроном”, невизначеним першопочатком.

б. Ефеська школа. Другим центром торгового, політичного і культурного життя була малоазійська колонія Греції - місто Ефес. У другій половині VI ст. тут виникає філософська школа, пов’язана з ім’ям Геракліта. Світ для нього був упорядкованим Космосом, вічним, безкінечним, керованим універсальним законом - логосом, образом і символом якого є вогонь.

Геракліт заперечував існування в природі чого б то не було постійного. Усе тече, все змінюється, подібно до течії річки, в яку не можна увійти двічі, тому що вже нові води будуть омивати тебе, говорив Геракліт. Він став першим представником діалектичної концепції світу, він же першим висловив ідею про єдність і боротьбу протилежностей як джерело і причину розвитку.

в. Піфагорійська школа. В один час з Гераклітом розробляє своє філософське вчення Піфагор із Самоса. Вершиною його творчості була відома містика чисел. Кожне число для Піфагора є самостійною, божественною сутністю, саме числа упорядковують світ. Піфагорійці вперше дійшли висновку, сформульованого через дві тисячі Галілеєм про те, що “книга природи написана мовою математики”.

г. Елейська школа. Ще одна відома школа виникла на заході давньогрецького світу, у місті Елея (Південна Італія). Основні представники елейської школи Ксенофан, Парменід, Зенон. Елеати першими з античних філософів звернули увагу не на конкретну матеріальну стихію, а на саме поняття буття. Якщо Геракліт твердив, що усе змінюється, то Парменід проголосив: “Ніщо не змінюється лише буття є, а небуття не існує”. Для елеатів справжньою реальністю є божественне Єдине, вічне, незмінне і неподільне буття. Усякі зміни у світі - лише ілюзія, марево, видимість, вважали вони. Елеати свідомо протиставили світ справжнього понадчуттєвого, вічного і незмінного буття чуттєвому світу мінливих речей. Істинне знання про єдине і незмінне буття досягається лише за допомогою розуму, логічного міркування. Чуттєве знання є недосконалим, воно дає лише видимість речей.

Найбільш відомим викладом едейського вчення про заперечення руху є апорії Зенона (“апорія” з грец. - нездоланна логічна проблема). Апорії показують, якщо допустити існування руху, то виникають не розв’язувані протиріччя. На всьому протязі свого розвитку наука знову і знову стикається з протиріччями, які відкрив колись Зенон. Апорії Зенона прагнули розв’язати Демокріт, Арістотель, Галілей, Лейбніц, Кант. І досі вони викликають певний інтерес, насамперед для математики.

д. Атомістична школа. Завершує досократівську натурфілософію атомістична школа Левкіппа і Демокріта. Демокріт своє вчення ґрунтує на протилежній щодо елеатів тезі — існує не тільки буття, але й небуття. Саме через визнання небуття стало можливим довести існування руху у світі. Буття - це сукупність атомів, а небуття – порожнеча, в якій атоми рухаються. Атоми Демокріта - це нестворені, неподільні, найменші матеріальні частинки, з яких складається вся різноманітність речей світу. Атоми розрізняються між собою формою, величиною та порядком взаємозв'язку. Якщо у елеатів сутністю світу є єдина і незмінна субстанція, то у атомістів вона множинна і рухома.

Класичний етап грецької філософії характеризується тим, в цей час грецька демократія, література, філософія, мистецтво досягли вершини свого розвитку і стали зразком для наступних поколінь. Провідними представниками філософії цього періоду стали софісти, Сократ, діячі сократичних шкіл, Платон, Арістотель. В результаті “сократівського повороту” філософія переорієнтовується з космологічних проблем на пізнання людини, її свідомості та мислення, і в потязі до ідеального досягає апогею.

Софісти. Класичний етап у розвитку античної філософії починається з виникнення школи софістів наприкінці V ст. Софісти, представники грецького просвітництва, готували учнів до політичної діяльності. Саме софісти переорієнтували філософську думку античності на проблему людини та її свідомості. Протагор, найбільш відомий серед софістів, висунув тезу “людина є мірою всіх речей”. Істина і моральність, стверджували софісти, не є абсолютними, вони а відносні, вони розрізняються для кожної культури, для кожної людини, для кожної ситуації. Людина повинна покладатися лише на свій глузд і орієнтуватися лише на власні потреби.

Сократ. Першим власне афінським філософом був Сократ (470-399). Сократ почав свій шлях у філософії як учень софістів, але згодом відмовився від їх скептичного ставлення до істини. Адже своїм призначенням в житті Сократ вважав пошук істини. Відкриття власного невігластва - початок філософування, за Сократом. Він намагався відкривати учням їх невігластво і тим спонукати їх до доброчинного життя. Сам себе Сократ не вважав мудрим (“софос”), а лише “філософом”, таким, що любить мудрість. “Я знаю, що нічого не знаю, - казав про себе Сократ і додавав, - інші не знають навіть цього”. У бесідах та дискусіях сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала у наступному. Істина не знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, які спільно шукають істину. Діалектика як метод пізнання у Сократа набуває форми мистецтва управляти пізнанням, управляти діалогом, стикати протилежні точки зору через вміння правильно задавати питання.

Платон. Великим учнем Сократа був Платон (428-347), засновник Академії. Основні проблеми, які розв’язує Платон у своїй філософії, відображені в його вченні про “ідеї”, в теорії пізнання, у концепції людини, а також у вченні про ідеальну державу. Вчення про “ідеї” посідає головне місце у філософській системі об’єктивного ідеалізму Платона. Термін “ідея” (“ейдос”) означає форму, зразок, першообраз або сутність певної речі. Кожна річ, кожне явище має свою внутрішню природу, незмінну основу, сутність. Є багато людей, але сутність “бути людиною” - єдина, існує безліч речей та предметів білого кольору, але існує єдина універсальна, загальна для всіх них форма – “білість”, кожний добрий вчинок є відбитком добра як такого, самої ідеї добра. Завдання філософії, справедливо вважав Платон, і полягає в тому, щоб через конкретну різноманітність чуттєво-сприйманого світу побачити глибинне, суттєве і надчуттєве. Сутність всього прихована від чуттєвого і осягається тільки розумом. Особливість платонівського ідеалізму влягала в тому, що він відривав ці сутності, надчуттєві форми від самих речей, проголошував їх об’єктивне, незалежне від людської свідомості і від самих конкретних речей, існування в окремому, недоступному чуттєвому досвіду світі. Поряд з видимим, мінливим і безкінечно різноманітним світом, де все згодом щезає, існує інший, надчуттєвий світ. Первинним, по-справжньому існуючим, реальним світом, за Платоном, є світ вічних і незмінних сутностей, світ “ідей”. Він с своєрідним планом, відповідно до якого оформлюється матеріально-чуттєвий світ. Саме ідеї є першообразами всіх речей, оскільки визначають, “породжують” їх, а матеріальний світ - лише бліда, спотворена копія, тінь, невиразний відбиток вічних, незмінних, досконалих “ідей”. Вчення про людину Платона засноване на загальному для античної філософії уявленні про тотожність людини (мікросвіту) і Космосу (макросвіту). Але людина істотно відрізняється від простих складових частин світу, бо має не тільки тіло, але й душу. Причому людська душа має три складових: розумний початок, вольовий і чуттєвий. Життя людини повинне перетворитись на турботу про душу, її очищення від пристрастей. Пристрасті коріняться в людській тілесності, тому тіло є безумовним злом, “гробницею душі”. Із вчення про “ідеї” цілком логічно випливає уявлення про безсмертя людської душі, яке захищає Платон. Будучи філософом, теоретиком, Платон не ігнорував політику. Гостра соціальна і політична боротьба у грецьких містах-полісах привела до кризи традиційного державного (полісного) устрою. У пошуку нових форм державної організації Платон створює своє вчення про ідеальну, досконалу державу, яке стало першою соціальною утопією в історії світової філософі; Своє бачення ідеального суспільства Платон виклав у творах “Держава” i “Закони”.

Арістотель. До Академії належав і великий учень Платона Арістотель (384-322). Основні філософські твори Арістотеля: “Метафізика”, “Органон”, “Нікомахова етика”. На відміну від Платона, Арістотель заперечував самостійне існування загальних понять – ідей. За Платоном, ідеї - сутності матеріальних речей, що існують поза цими речами. Арістотель же вважав, що неможливо, щоб сутності речей перебували в особливому світі, окремо від самих речей. Лише матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей нема. Реальні самі речі, які можна пізнати емпірично-досвідним, чуттєвим шляхом. Саме про реальні речі люди і створюють загальні поняття. Тим самим Арістотель відкидає основи платонівського ідеалізму. На противагу вченню про ідею Платона, Арістотель висуває своє вчення про категорії. За Арістотелем, всі речі мають певні загальні якості, універсальні характеристики, які він назвав категоріями. Всі можливі якості речей можна віднести до декількох видів. Арістотель виділяє десять категорій - субстанції, або сутності, якості, кількості, відношення, часу, місця, стану, володіння, дії та пасивності. Категорії - абстракції, які людина виділяє як дещо загальне у матеріально-чуттєвому світі. Основною помилкою Платона, вважав Арістотель, було перетворення всіх категорій у духовні сутності, що існують незалежно від матеріального світу. Усяка річ, стверджує Арістотель, складається з матерії і форми, які нерозривно пов’язані, не існують окремо. Матерія пасивна, вона є лише можливістю виникнення і розвитку речей. Форма - активна, це є причина, дієва сила змін. Сутністю речі і є та форма, яку вона прийняла. Розвиток природних явищ - безперервний процес оформлення матерії. Всі форми можуть бути більш або менш загальними, а відтак - є “форма всіх форм”, або “субстанція всіх субстанцій” - кінцева причина всього, першодвигун, своєрідний всесвітній розумний початок.

На відміну від Платона, який вищою формою знання вважав інтуїтивне осягнення світу “ідей” і з недовірою ставився до емпіричного знання, Арістотель спирається на чуттєвий досвід і логіку. Не випадково Арістотеля називають “батьком логіки”. Він дослідив структуру логічного пізнання, розробив систематичні правила міркування і висловлювання. Аналіз дедукції та індукції, виокремлення чотирьох видів причинності (матеріальної, формальної, дієвої і цільової), розрізнення матерії і форми, необхідності і випадковості, потенційного і актуального, загального і часткового, визначення десяти логічних категорій – все це стало основою для подальшого аналізу в європейській філософії.

Доба елліністичної філософії припадає на час суперечливих тенденцій в житті античного суспільства. Він характеризується посиленням догматизму, боротьбою й діалогом різних шкіл. Найбільш відомі філософські школи цього періоду – епікурейська, стоїчна, скептична, академічна - особливу увагу приділяли проблемам людської особистості, сенсу та призначенню людського існування.

Період пізньоантичної філософії став часом поступової кризи Римської імперії і формування синтетичних та спiритуалiстичних систем. Найбільш відомі філософські школи цього періоду – неопіфагорійська і неоплатонічна – синтезували провідні ідеї чи не всіх філософських течій попередньої доби. На цьому етапі грецька філософія зливається з римською Остання не породила нових філософських напрямків, але стала продовженням ідей еллінської мудрості.


Термінологічний словник:


Аскетизм (грец. Asketes – добре навчений) – моральне вчення, яке пропагує крайнє зближення потреб людини, відмову від життєвих благ.

Атман – дух, душа, активне свідоме начало в індійській ведичній філософії.

Буддизм – одна з трьох світових релігій. Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання. Б. пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма).

Дао – одне з основних понять китайської філософії, означає першопричину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.

Карма – в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.

Архе ( з даньогрец. –початок, вихідний пункт) –універсальний початок усього сущого.

Космос (з давньогрец. – порядок, краса) – розуміння Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.

Нус (Ноос) (з давньогрец. – розсудок, розум, мудрість) – Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

Еманація (грец. Emanatio - витікання) – у вченні неоплатоніків “випромінювання” вищими формами буття нижчих.

Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши з ідеями Аристотеля щодо єдиного абсолюту і ієрархічної будови буття.

Еклектика (грець. eklektikos – той, що вибирає) – поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів.


Література:


  1. Данильян О.Т., Тараненко В.М. Основи філософії. Навчальний посібник. Х.: Вид. “Право” 2005. 352с.

  2. Васильев Л.С. Культы, религии, традиции в Китае. - М., 1970.

  3. Дао и Даосизм в Китае. - М., 1982.

  4. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. - М., 1997.

  5. Асмус В.Ф. Античная философия. — М, 1976.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.