Проблема надлюдини у філософії (158653)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

  1. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії

  2. Пошуки сутності людини в історії філософської думки

  3. Філософські аспекти походження людини

  4. Людина, індивід, особистість. Особистість і суспільство

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Споконвіку людство бентежить безліч життєвих проблем. Глибоко і всебічно вони вирішуються за допомогою наукових знань. Проте серед важливих проблем людського існування є й такі, що не розкриваються жодною наукою. Це так звані "вічні запитання". Адже люди замислюються не лише над тим, як їм жити, а й для чого вони живуть, куди прямують і що їх чекає попереду. Над їх поясненням міркувало не одне покоління кращих мислителів усіх народів. Проте до наших днів завершеної і однозначної відповіді не знайдено.

Життєвий досвід вказує, що на згадані та інші подібні запитання можна знайти відповіді лише за умови розуміння світу як цілісного системного утворення в усій його багатомірності та різноманітності. Це не може здійснити ні наукове пізнання, ні інші типи світорозуміння: міфологічний, релігійний, художньо-образний, повсякденний тощо. Лише філософія здатна сформувати цілісне уявлення про буття всього природного, соціального, духовного й індивідуального людського.


1. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії


Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тому, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним. Це означає; що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, у філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання, це "софічне"' знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія (грецькою "філео" – любов, "софія" – мудрість, тобто любов до мудрості). Отже, у філософії науково-об'єктивний підхід поєднується з оцінним.

Специфіка філософського знання значною мірою визначається тими проблемами, які досліджуються філософією. До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

  • хто така людина, яке місце вона займає у світі?

  • яка природа світу? В чому полягає причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він є самодостатнім і чи не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?

  • у чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? І чи існує цей сенс взагалі?

  • у чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?

  • як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль у житті індивіда і людських спільнот?

  • людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?

На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей намагається відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

Поняття предмета філософії історично змінювалось, що має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин слід віднести стан та рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину, суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносяться, насамперед, своєрідність форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією. Річ у тому, що зміст і форма тієї чи іншої концепції предмета філософії далеко не завжди збігаються. Вони залежать від історико-філософської рефлексії виявлення реального, об'єктивного змісту тієї чи іншої концепції предмета філософії, певної інтерпретації в нових історичних умовах. В історії філософії змінили один одного три підходи до розуміння предмету філософії: староантичне, традиційне та сучасне, х

Староантичне розуміння філософії тотожне розумінню науки взагалі. Його можна кваліфікувати як протознання, "переднауку". Предмет нерозчленованої науки, філософії -вся дійсність.

Традиційне розуміння предмета філософії пов'язане з ім'ям Аристотеля, який відзначав, що філософія є знанням про першопочаток буття. Це неподільно домінуюча та керівна наука, якій всі інші науки, як невільниці, не повинні сказати і слова проти. Філософія в цей період трактується як наука наук. Назва, якої вона набула, – "метафізика"1 (те, що "після фізики") стала синонімом філософської науки про першооснови буття, про загальне.

Сучасне розуміння предмета філософії складалося відповідно накопиченню спеціальних наукових знань, вироблення конкретних способів дослідження та розвитку уявлення про закономірності окремих галузей природи, процесу диференціації теоретичного знання. Окремими науками стали механіка, астрономія, фізика, математика, хімія (остання чверть XVIII ст.). У XIX ст. виникли геологія, біологія, антропологія. Так, послідовно, від протознання спочатку відокремилися природничі, потім суспільні науки і, насамкінець, наука про мислення. Ось тоді виникла точка зору, згідно з якою зміст філософії нібито весь "розібрано по частках окремими науками".

Насправді, філософія, подібно частковій науці, поступово формується, визріває і готується до "відпочкування" від "протознання". Цей прогресуючий розподіл праці у сфері наукового знання якісно змінює роль і місце філософії в системі наук, її взаємозв'язки з окремими науками. До сфери філософії відходить дослідження загальнонаукових, світоглядних питань, які мають місце в усіх галузях науки, але не можуть бути вирішені в їх рамках за допомогою притаманних їм спеціальних методів.

Специфічні проблеми філософії на сучасному етапі, які складають сутність її предмета, різноманітні.

1. Дослідження найбільш загальних питань буття. При цьому сама проблема буття розуміється в універсальній суті: буття і небуття; буття матеріальне й ідеальне; буття природи, суспільства і людини. Філософське вчення про буття отримало назву онтологія.

2. Аналіз найбільш загальних питань пізнання. Чи підлягає світ пізнанню; які можливості, методи і цілі пізнання; у чому полягає сутність самого пізнання і що таке істина; якими є об'єкт і суб'єкт пізнання? Філософське вчення про пізнання називається гносеологією.

3. Вивчення найбільш загальних питань функціонування і розвитку суспільства. Формально ця проблема знаходить своє місце у вченні про буття. Але оскільки саме суспільство, домінуючи, впливає на розвиток особистості, формує соціальні риси людини, то ця проблема виокремлюється в розділ під назвою соціальна філософія.

4. Дослідження найбільш загальних та істотних питань про людину. Це один з найважливіших розділів у філософії, оскільки саме людина є початковим та кінцевим пунктом філософування. Творить і діє не абстрактний дух, а людина. Філософія людини називається філософською антропологією.

5. Визначення сутності духовного життя суспільства і людини, структури і форм суспільної свідомості. Предмет філософії неодмінно включає і вивчення її історії, яка розглядає різноманітні вчення, школи, течії в процесі розвитку філософських знань.

Із вищевикладеного випливає, що філософія – це вчення про загальні принципи буття, пізнання і відношення людини до світу. Предмет філософії – найзагальніші проблеми і закономірності функціонування і розвитку природи, людського суспільства, мислення, всієї духовної культури.

Отже, філософія вивчає такі питання, котрі включаються у світогляд людини. Саме тому філософія тісно і безпосередньо пов'язана зі світоглядом.


2. Пошуки сутності людини в історії філософської думки


Наближення філософської думки Стародавньої Греції до класичного взірця, коли створювалося цілісне та всебічне уявлення про світ і людину в ньому, розпочалося з другої половини першого тисячоліття до н.е. В цей час виникло чимало оригінальних філософських учень. Прикладом тому може бути філософське бачення світу Левкіпом (500-440 до н.е.) та його учнем Демокритом (460-370 до н.е.). Вони ввели в філософію поняття "атома", неподільної часточки матерії (речовини). Атоми рухаються в порожнечі, комбінуючи різні утворення і тим самим формують різні природні та духовні об'єкти. Щодо людей, то вони теж побудовані з атомів і відрізняються лише за зовнішнім виглядом. Стосовно ж умов Космосу, то всі люди однакові. Це були вже елементи гуманістичного характеру: висувалася ідея рівності людей.

Особливості атомарної будови людини, особливо її душі, виокремлювали людину з-поміж інших створінь. Так вона перетворювалася на спеціальний, окремий предмет філософування.

Виразно сформована тенденція виокремлення людини із загального світу речей у софістиці. Софістами називали у Греції тих філософів, які були платними вчителями філософії, логіки, красномовства, а також знань, необхідних для того, щоб займатися суспільно-політичною діяльністю. Серед софістів було чимало визначних філософів (Протагор, Горгій та ін.). Вони розвивали вчення Левкіпа, Демокрита про першооснови світу, унікальну визначеність людини. Саме Протагору (481-411 до н.е.) належить знаменитий вираз: "Людина є мірою всіх речей". Пізніше софістика перетворилася на формальне маніпулювання знаннями та думками, пошуки доказів абсурдних домислів, метою яких було обґрунтування меркантильних інтересів певних людей.


Случайные файлы

Файл
11298.rtf
Otveti_po_teorii.doc
1050-1.rtf
177799.rtf
167567.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.