Предмет філософії та її функції (158619)

Посмотреть архив целиком

4


Вступ

З давніх часів люди передавали свій життєвий досвід з покоління в покоління, навчали один одного, пояснювали, як правильно робити ту чи іншу роботу, що треба робити так а не інакше. Одним словом людина жила по виробленій нею ж системі – інструкції. Звідси ж і полилась злива питань „чому”, „чому”, „чому”. Це призвело до роздумів над проблемою, її більш глибокий аналіз, інакомислення, неадекватного вирішення проблеми. Так і виникла філософія – любов до мудрості, інакомислення, нестандартності.

На відміну від міфології і релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Соціальні умови не тільки сприяли розвитку філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Ключ до розуміння багатьох філософських проблем лежить у соціальній сфері. Саме філософія допомагає людині вирішувати проблеми її буття, сенсу існування, обґрунтовує пріоритетні цінності в житті суспільства, визначає прийнятні шляхи і способи досягнення цих цінностей. Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, роздуми, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло, тощо. Чи всяке суспільство дозволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зрозуміло, що ні. В так званому традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа, будь – яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій грунтується філософія.

1. Предмет філософії.

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”,“любомудріє”. Пояснення і закріплення в європейській культурі слова „філософія” пов’язане з ім’ям Платона (427 – 347 рр. до н. е.)

Предмет філософії можна визначити як „ ...система знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування” [1,с.34]. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”. Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях. Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”[3,с.41]. Кожне нове покоління філософів по-новому розв’язує для себе ці проблеми.

Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами: “До об’ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”[5,с.11].

Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою". Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкіні XIII – на початку ХIV ст., виявилося тісно пов’язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку – добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність. Якщо гуманізм був притаманний всій добі Відродження як цілісному явищу в духовній історії людства, то уявлення про предмет філософії впродовж цього періоду дещо змінюються. “На етапі раннього, або італійського Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного Відродження наголос явно зміщується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання технологічних зусиль” [6,с. 86-87]. Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці. Заплямувавши середньовічну філософію як прислужницю богослов’я, філософія Просвітництва наближує свій предмет до предмету природничих наук. Водночас він стає ще більш людиномірним, зосереджуючись на найістотніших рисах специфічно людського буття – свободі, творчості і т.і. Значні зміни у визначенні предмета філософії почались наприкінці XVI – початку XVII століття, коли виникає експериментальне природознавство і починається процес розмежування філософії та конкретних наук – спочатку механіки, астрономії, математики, пізніше фізики, хімії, біології. “…Гегель вважав, що “філософія є квінтесенція культури”, “епоха, схоплена в думці”, а для Канта філософія виступала “завершенням культури “розуму”, була символом “культури рефлексії” тощо…”[7,с.21].

Важливо відзначити, що незважаючи на багатоаспектність підходів до рішення проблеми відношення людини і світу, перед людиною виникала потреба в узагальненому, цілісному уявленні про той світ, у якому вона живе, а також про саму себе, про цілісне бачення свого відношення до цього світу. Такий підхід обумовлений самою специфікою життя людини.

Два протилежних підходи до рішення питання про природу і сутність світу і людини позначили суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Визнання матеріального й ідеального як граничних основ буття світу і людини з неминучістю призвело до рішення питання про те, що ж є первинним – матерія або свідомість. Постановка і рішення цього питання склали першу сторону основного питання філософії. У залежності від того, як філософи відповідали на це запитання, що вони вважали первинним, а що вторинним, вони розділилися на матеріалістів і ідеалістів. Так виникли матеріалізм і ідеалізм як два основних напрямки у філософії: „Матеріалізм у розв’язанні основного питання філософії виходить з того, що природа, буття, матерія є первинним, а свідомість, мислення, дух – вторинним. Згідно з матеріалізмом світ існує сам по собі, ніким не створюваний і не знищуваний, закономірно змінюється, розвивається, виходячи зі своїх власних причин”[4,с. 17]. „Об’єктивний ідеалізм розглядає матеріальний світ як продукт діяльності об’єктивного духу (розуму, ідеї), як „інобуття духу”. Ідеалізм у розв’язанні основного питання філософії намагається довести, що дух, свідомість, природа, матеріальне є вторинним” [там же].

Крім цих основних засобів рішення основного питання філософії є ще дуалізм, що визнає дух і природу, свідомість і матерію, мислення і бутя двома самостійними початками. Це - специфічна спроба перебороти

протилежність між матеріалізмом і ідеалізмом.

Крім рішення питання про природу і сутність, про загальну підставу світу і самої людини, питання про відношення духу і природи, свідомості і матерії, мислення і буття під кутом зору визначення, що з них є первинним, основне питання філософії має і другу сторону – гносеологічний аспект – і виступає як питання про те, як відносяться наші думки про навколишній світ до самого цього світу. „Оскільки обставини абсолютизації виявляються пов’язаними з певними особливостями самого пізнавального процесу, марксисти називають джерело виникнення ідеалізму гносеологічним. Гносеологічне теоретико – пізнавальне коріння ідеалізму досить тісно пов’язане з життєво – суспільними відносинами” [2,с. 32]. Це питання про співвідношення нашої свідомості й об'єктивної дійсності, питання про те, чи є ця свідомість результатом становлення людини, усвідомлення нею себе і світу свого буття, а тому засобом орієнтації в цьому світі, або ж вона є тим початком, що, будучи втіленим із метою і реалізуючись у людській діяльності, визначає утримання самого світу. Це також і питання про те, у стані чи наше мислення пізнавати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ складати вірний відбиток дійсності, про межі пізнання, про його природу і сутність.

У такий спосіб питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття є основне питання філософії, тому що являє собою відповідь на питання про природу світу і людини в їхньому взаємозв'язку.

Предмет філософії включає в себе і відповідь на питання про те, як світ улаштований, яка його загальна структура, які в ньому існують зв'язки і відношення, а також питання про стан, у якому людина і світ знаходяться, які закони існують у світі, у чому полягає джерело руху, розвитку.

Питання про те, як улаштований світ, питання про структуру і стан світу знайшло своє рішення в двох основних концепціях - діалектичній і метафізичній. „Як раціональна методологія діалектика включає в позитивне розуміння всього існуючого розуміння його заперечення, розуміння неминучої загибелі. Така риса діалектичної філософії реалізується в її критичному ставленні до всього, що розвивається, до результатів пізнання і людської діяльності” [4,с. 19].З точки ж зору метафізичної концепції джерело саморозвитку, його рухова сила залишається в тіні або виноситься за межі.

Отже, матеріалізм і ідеалізм, метафізика і діалектика являють собою

різноманітні засоби розкриття відношення "Людина – світ". Хоча на кожному конкретному етапі історії ці засоби наповняються конкретним змістом і усвідомлюються по-різному.

Специфіка рішення основного питання філософії і питання про загальну структуру і стан світу не виключають, а навпаки, припускають їхній взаємозв'язок. Вони тільки разом дозволяють розкрити специфіку предмета філософії в його цілісності.

2. Функції філософії.

Питання про функції філософії в навчальній і науководослідній літературі освітлюється по-різному. Це пояснюється тим, що різноманітні соціальні суб'єкти по різному осмислюють її значення в їхньому житті, а також тим, що об'єктивно її значення багатогранно, вона виконує велику кількість різноманітних функцій. Але для того, щоб уявити значення філософії в життєдіяльності суспільства й особистості як визначеної цілісності, необхідно не перераховувати всі її функції, що проявилися, а згрупувати їх так, щоб виділити найбільше важливі з них, а також визначити логічну послідовність їхнього освітлення. Таке виділення головних функцій дозволяє потім виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

До числа основних функцій філософії варто віднести: методологічну, ідеологічну, гносеологічну, світоглядну, практично-діяльну.

Можна порушити питання, чому саме така пропонується послідовність розгляду цих функцій. Адже частіше усього на перше місце висувається світоглядна функція. Виділення методологічної функції як вихідної обумовлене тим, що філософія займає особливе місце в процесі усвідомлення буття в структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від визначеної сфери дійсності, являє собою відбиток саме цієї визначеної сторони людського буття. Філософія ж, розглядаючи в самій узагальненій формі відношення людини до світу і до самої себе, розглядає не окремі сфери буття людини як такі, а їхній взаємозв'язок через призму розкриття природи і сутності світу, природи і сутності людини і їхнього взаємозв'язку. Тому основні положення філософії є загальнозначущими, мають методологічне значення для кожної із форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмета, для усвідомлення людиною свого відношення до всіх сфер дійсності і до самої себе.

«Загальною для філософії є функція загальнометодологічна, котра полягає в тому, що її основоположні принципи, закони, понятійний апарат можуть бути використані у будь – яких сферах наук пізнання як загальні методи дослідження тих чи інших явищ…»[8,с.32]

Під методологією варто розуміти систему вихідних, основних принципів, що визначають засіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер відношення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності.

Таким чином, методологічна функція філософії дає для усіх форм суспільної свідомості, для теоретичної і практичної діяльності людини вихідні, що основоположні принципи, застосування яких визначає загальну спрямованість підходу до осмислення дійсності, спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ця функція припускає, що відношення людини до світу повинно виходити з усвідомлення єю природи і сутності світу і людини, граничних основ буття, усвідомлення людиною свого місця у світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури світу і стану, у якому він знаходиться.

Важливою функцією філософії є ідеологічна. Про неї варто пам'ятати особливо в сучасних умовах, коли намітилося негативне відношення до ідеології як феномену духовного життя суспільства.

Можна сказати, що ідеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, вирішуючі питання про сутність людини і про сенс її буття, дає ключ для усвідомлення свого відношення до безпосередніх умов громадського життя, до чинників, що визначають специфіку реального життя.

Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, збагачує людей знанням про світ, про людину, а з іншого боку - впливає на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них у відношенні "людина-світ», а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності: «Завдяки теорії філософського пізнання розкриваються закономірності природних та суспільних явищ, досліджуються форми просування людського мислення до істини, шляхи і засоби її досягнення, узагальнюються результати інших наук.»[4,с.23]

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, збагачуючи людей знаннями і про світ і про людину, про його місце у світі і можливостях його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих принципів, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.

Практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона перетворюється в знаряддя активного, перетворювального впливу на навколишній світ і на самого людину. Вона грає важливу роль у визначенні

цілі - життєдіяльності, досягнення яких найважливіша умова існування,

функціонування і розвитку людини.


Висновки

Одна з характерних особливостей філософії як форми знання полягає у тому, що вона у процесі рефлектування над світом, на відміну від конкретних наук, здатна виходити поза межі людського емпіричного досвіду. Жоден досвід не дає можливості збагнути світ як цілісну, безкінечну у просторі й неперехідну в часі, невичерпну у своїй різноманітності об’єктивну реальність, з якою людина постійно співвідноситься. І лише філософія розгортає свої пізнавальні інтенції у напрямку універсального світобачення, маючи своїм предметом Універсум, всезагальні засади буття. Тому філософські узагальнення мають значно ширший потенціал, аніж узагальнення будь-якої конкретної науки. Духовна історія людства засвідчує, що великі філософи, творячи свої вчення, доктрини, водночас творили й універсальні світоглядні системи, котрі мали велику теоретичну і життєво-практичну значимість для людства. Питання: що означає “бути,” “існувати”, “для чого жити?”, “як жити?” та інші філософія не просто ставила чи абстрактно рефлектувала над ними, але завжди намагалася перевести їх у площину конкретного практичного вирішення, знаходження оптимальних варіантів для реалізації людиною своїх духовних і матеріальних потреб, для раціональної побудови суспільних відносин, економічних, політичних дій ін.дивіда та його постійного духовного вдосконалення.

Таким чином, широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Відповідно до особливостей тої чи іншої історичної епохи, культури народів, їх цивілізаційних, національних надбань, філософія пропонувала людству величезну кількість варіантів вирішення цих важливих проблем. Серед них були більш або менш ефективні, просто надумані, спекулятивні, далекі від життя, однак філософія за будь-яких обставин завжди була у пошуку і засвідчувала наміри допомогти людству дати відповіді на всі питання, котрі історія ставила і ставить перед ним.

Справді, філософія є позірним відходом від дійсності, адже завдяки цьому вдається краще зрозуміти дійсність. Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута пафосом пізнання. Зрештою, світ як невідоме, як проблема постав лише перед філософією. Для незрілого мислення проблем не існувало. Виникнення філософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певного часу нерозв’язаними. На цій підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання.

Філософія являє собою особливу форму суспільної свідомості, що, маючи своїм об'єктом відношення "людина – світ", піднімається, з одного боку, до усвідомлення граничних, загальних основ буття людини і світу, а з іншого виробляє передумови, засвоєння яких допомагає людині виробити загальні орієнтири своєї життєдіяльності, піднятися до усвідомлення цілей і сенсу життя.

Цінність філософії – у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною себе, світу, суспільної практики та витоків суспільного просування в майбутнє.


Література

  1. Предмет і проблематика філософії: Навч. посібник / За заг. ред. М. А. Скринника, З. Е. Скринник. – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України., 2001. – 485с.


  1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І. В. Бичко, Ю. В. Осічнюк, В. Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 1991. – 456 с.


  1. Арцишевський Р.А. Світ і людина. – К.: Перун,1997.


  1. Данильян О. Г., Тараненко В. М. Основи філософії: Навч. посібник. – Харків: Право, 2003. – 352с.


  1. Філософія : Навч. посібник / І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997.


  1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994.


  1. Князєв В.М. Філософія. – К.: МАУП,1997.


  1. Основи філософських знань. Підручник для студентів освітньо – кваліфікаційного рівня – молодший спеціаліст. / В. А. Буслинський, П. І. Скрипка. За ред. В. А. Буслинського. – Львів. «Новий Світ – 2000», 2004. – 352 с.


Случайные файлы

Файл
31942.rtf
162844.rtf
151507.rtf
159645.rtf
34545.rtf