Методологічні та гносеологічні основи вивчення феномена безсмертя (158546)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Дослідження презентує проблему пошуку методологічних й гносеологічних підстав вивчення феномена безсмертя, що дозволить, по-перше, чітко окреслити онтологічний «формат» соціально-філософського дискурсу про безсмертя, а, по-друге, надасть можливість з'ясування питання про гносеологічні, теоретичні підстави й принципи розуміння феномена безсмертя, що завжди необхідно досліднику для формування та побудови будь якої авторської концепції вивчення того чи іншого поняття, явища чи процесу.


Методологічні та гносеологічні основи вивчення феномена безсмертя


Звернення до історико-філософської і культурологічної спадщини з метою аналізу феномена безсмертя, виявляє величезну кількість визначень, інтуїцій, концептуальних рішень, теоретичних конструкцій постановки й вирішення проблеми безсмертя; причому наявність різних варіантів, підходів настільки велика, що опис, тлумачення й розуміння часом взаємовиключних і свідомо протилежних не тільки в аспектах, але й по суті, концепцій приводить нас до одного дуже важливого висновку про необхідність пошуку попередньої методологічної основи для подальшого дослідження феномена безсмертя. І ця процедура необхідна вже тому, що сам феномен і його концепції займають не просто важливе, а, як видно, першорядне місце в семантичній структурі моделі світу, оскільки мають безпосереднє відношення не тільки до антропоцентричного аспекту світобудови, але й до загальної гносеології його розуміння й побудови картини світу, оскільки образ безсмертя так чи інакше, у різних формах свого прояву, але завжди входить у структуру індивідуальної етнічної та державно-політичної свідомості як складова частина національного світогляду.

Чи має безсмертя самостійне буття, як онтологічна реальність, або воно лише предикат життя, що задає просторово-часові параметри існування? А можливо, безсмертя всього на всього лише інтенція особистісного буття, більше того, буття біологічного, яке нічого спільного не має з інтенцією розвитку суспільства та людства в цілому? Ось далеко не повний перелік питань, який, мабуть, належить до одвічних філософських проблем, наявність яких співвідноситься з прагненням людини осягнути себе та оточуючий світ. Одвічність проблеми, думається, визначається ще й тим, що вихідні засади безсмертя залишаються до кінця незбагненними, невичерпними в своїй суттєвій архітектоніці. Якщо говорити про ступінь наукового опрацювання проблеми пошуку відповіді на питання про визначення методологічних та гносеологічних основ вивчення феномена безсмертя, то вона взагалі досліджена тільки фрагментарно і досі лишається недостатньо розробленою.

Дослідницька література, що вплинула на формування загальної ідеї, представлена працями В.Ф. Сержантова та Г.В. Гребенькова (онтологічна картина світу, вітально-аксіологічна концепція особистості, аксіологічні функції особистості) [1,2]; М.С. Кагана (визначення буття як площини культури); І.В. Вішева (проблема особистісного безсмертя), К. Ламонта (безсмертя як ілюзія); В.А. Роменця (життя та смерть в науковому та релігійному світорозумінні), Н.В. Хамітова (праці з метаантропологіі) та С.А. Крилової (етико-екзистенційні питання сенсу життя, смерті та безсмертя особистості).

Постановка питання про необхідність пошуку та визначення попередніх методологічних та гносеологічних підстав для аналізу феномена безсмертя складають наукову новизну даної роботи.

Таким чином, загальною метою запропонованого дослідження є пошук та виділення методологічних та гносеологічних основ тлумачення та розуміння онтології безсмертя через опис його атрибутивного прояву, визначення природи та суттєвих характеристик серед тих можливих варіантів, які зустрічаються в історико-філософській та культурологічній літературі.

Для досягнення поставленої мети ми плануємо проаналізувати наявні в історико-філософській спадщині феномени, суттєво представлені в термінах "життя" та "смерть", які є межами того, що в історії людської культури іменувалося безсмертям.

Ми вважаємо, що методологічний аспект проблеми безсмертя припускає, по-перше, можливість чіткого окреслення онтологічного «формату» дискурсу, а, по-друге, спробу з'ясування питання про гносеологічні, теоретичні підстави й принципи розуміння феномена безсмертя, що завжди необхідно досліднику для формування та побудови будь-якої авторської концепції вивчення того чи іншого поняття, явища чи процесу. Філософська культура мислення дозволяє нам вибудовувати власні міркування, відштовхуючись від деяких інтелектуальних інтуїцій гіпотетичного характеру. Стосовно теми нашого дослідження необхідно починати з того, що проблема безсмертя виникає як результат рефлексивної роботи думки людини, що перебуває на певному рівні соціального розвитку, коли вона отримує можливість інтелектуального фіксування скінченності буття (смерті), яке співвідноситься з охопленням думкою самого процесу буття як життя. Виходить, граничними межами необхідного в історії людської культури є феномени, суттєво виражені в термінах життя й смерть. Й, імовірно, це так, оскільки людина свідомо ставить себе в межі цих феноменів, намагаючись їх осмислити і, тим самим, вбудовує життя і смерть у свою індивідуально-особистісну світоглядну систему, трансформуючи їх переживання в те, що йменується категорією безсмертя. Роздуми про життя та смерть, про безсмертя неминучі для кожної культури. Особливо актуальними вони стають на зламі епох, коли людина намагається знайти відповідь на питання, пов’язані з пошуком виходу із складних екзистенційних ситуацій, підіймаючи проблему смерті та життя до рівня сенсоутворюючих фундаментальних цінностей, інтенціонально орієнтуючих її існування. Як реальні феномени буття, наявність яких не потребує очевидного доказу, життя та смерть, а особливо остання, залишаються до сьогодні споконвічною філософською проблемою, тому що філософія як утілення інтелектуальної здатності осягнути сутність будь-якого об’єкту буття, покликана давати надію розуму та душі людини, людства в цілому на його майбутнє. І надія ця традиційно йменується іншим поняттям – поняттям безсмертя.

Специфіка вивчення безсмертя як цінності культури, що скріплює минуле, сьогодення й майбутнє, сьогодні можлива лише в умовах досить складної гносеологічної нерепрезентованості об'єкта дослідження й тому вона може відбуватись лише на рівні аналізу ціннісного феномена, символу, дешифрованого у філософському дискурсі. Зрозуміло, що найважливішим полем дослідження стає філософія, з її унікальною можливістю «схопити» у понятті символ, знак, зміст об'єкта дослідження, виявити його природу, специфіку, нарешті, сутність і місце в бутті.

Відповідаючи на питання про місце ціннісного за своєю сутністю й ідеального за формою свого виявлення феномена культури, яким є безсмертя, ми, зрозуміло, зобов'язані, виходячи з логіки структурно-філософського аналізу буття, вписати безсмертя у філософську картину світу.

Однією з провідних складностей сучасного дискурсу про безсмертя як феномен буття є, на наш погляд, те, що історико-філософська спадщина про нього існує переважно або в метафоричній формі або в контекстах різноманітних картин світу, де від переконливих доказів про наявність безсмертя, ми сягаємо до не менш переконливих висновків про його відсутність та зовсім буттєву неможливість. Спроби раціонального обговорення в межах наукових досліджень, світоглядно узурпованих позитивізмом з його сцієнтиською картиною світу, звелися до обговорення проблеми безсмертя як якоїсь інструментальної проблеми: а) пошуку безсмертя в нащадках через передавання генного апарату батьків дітям, онукам і т.п.; б) досягненні безсмертя як наслідку медично-біологічних втручань в життя смертної людини та людства. Оскільки в даному аспекті проблема безсмертя до сьогодні залишається невирішеною, видається доцільною спроба вирішення проблеми шляхом залучення виключно філософії, оскільки філософська картина світу впливає на формування цілей та цінностей життєустрою суспільного буття як на особистісному так і на суспільному рівнях прояву, вона задає спрямованість розвитку культури взагалі.

Далі, ретроспективний методологічний прийом, а також компаративістський підхід, використаний нами для аналізу історико-філософської думки про безсмертя, дозволяє нам попередньо припускати, що феномени життя й смерті, виступають екзистенціалами індивідуального людського буття [1-2], мають характеристики культурних та, більш того, крос-культурних феноменів та належать тим самим до умов існування культури взагалі. Отже, попереднім методологічним припущенням можна вважати, що людина, будучи суспільною істотою вже споконвічно, в процесі соціалізації (виховання, навчання, засвоєння норм та цінностей культури) задає свій індивідуальний формат буття, через інтеріоризацію «великого» соціального формату, яким виступає культура людства в її сутності й структурі. Інакше кажучи, індивідуальний світогляд людини формується у площині світогляду культури як духовному й матеріальному досвіді всіх інших поколінь людей, що створювали цю культуру. А раз так, то проблема життя та смерті, а, отже, і безсмертя отримує культурний вимір, приналежність до деякого роду Універсалій культури, що виступають як абсолютні «скріпи» людської соціабельності [2, с.89 ]. Але тут важливо знати, якою є природа безсмертя взагалі, і культурна його іпостась зокрема? Це можна визначити на підставі системного соціально-філософського дослідження граничних основ безсмертя, якими виступають, як уже було заявлено, феномени життя й смерті.


Случайные файлы

Файл
176452.rtf
12992-1.rtf
28627.rtf
186994.rtf
151940.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.