Критерії науковості знання (158464)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

  1. Наука як джерело нового знання

  2. Співвідношення наукових знань з різними формами суспільної свідомості

  3. Істотні особливості та критерії науковості знання

Висновок

Перелік використаної літератури


Вступ


Кожна людина з раннього дитинства і до зрілості проходить свій власний шлях розвитку. Найбільш загальним та об’єднуючим усі ці індивідуальні шляхи розвитку людей є те, що це шлях від незнання до знання. Більше того, увесь шлях розвитку людини як homo sapiens та людства в цілому також становить рух від незнання до знання. Щоправда, між знаннями окремої людини та людства в цілому слід відзначити і суттєву різницю: дитина до трирічного віку опановує близько половини тієї інформації, яку вона отримує протягом життя; а обсяг інформації, якою володіє людство, подвоюється в середньому кожні 10 років.

Таким чином, постає питання, яким же чином отримують та примножують знання. Будь-яке суспільство – від сім'ї до людства в цілому – володіє свідомістю, яка проявляється у різних формах: колективний досвід, мораль, релігія, мистецтво тощо. Та однією з найважливіших форм суспільної свідомості є наука. Саме наука і служить джерелом нового знання.

Звісно, виникають нові питання, щодо сутності науки та істотних характеристик, які принципово відрізняють її від інших сфер людської діяльності.

Відповідь на ці питання, особливо на сучасному етапі, має не тільки теоретичне, але і практичне значення, тому що наука здійснює небачену по своїй силі і масштабам дію на розум людей, на систему суспільного життя в цілому. Пошук і розкриття вичерпної відповіді на поставлені питання не представляється можливим в рамках однієї або навіть ряду праць.

Мета даної роботи вужча: систематизувати і в реферативній формі висловити те, що вже напрацьоване, виділивши характерні ознаки та критерії, що відрізняють науку від інших областей діяльності людини.

1. Наука як джерело нового знання


Сьогодні будь-якій освіченій людині якщо не цілком ясно, то хоча б інтуїтивно зрозуміло значення слова «наука».

Проте якщо зайнятися аналізом, з'ясовується, що слово «наука» уживається в наступних основних значеннях. По-перше, наука – одна з форм суспільної свідомості, у цьому значенні вона є предметом філософії.

По-друге, наука – це рід занять людей з отримання нових знань, їх систематизації і застосування. Ці люди – перш за все вчені, дослідники, а також і організатори науки, і ті, хто забезпечує отримання нових наукових результатів та їх упровадження в практику. Більш того, наука є родом занять численних колективів, наприклад, науково-дослідних інститутів. У цьому значенні замість слова «наука» нерідко уживається словосполучення «наукова діяльність».

По-третє, наука – це систематизовані наукові знання про певну область дійсності, об'єктивного світу. Коли область дійсності визначена достатньо чітко, синонімом науки у цьому значенні може бути теорія.

Важливо, що тут йдеться не про знання взагалі, а про наукові знання. Звідси можна перейти до четвертого значення слова «наука» – як до процесу отримання нових наукових знань.

Таким чином, суть науки багатогранна і її можна розкрити за допомогою наступного розгорненого визначення. Наука – це сфера людської діяльності, метою якої є вироблення, розкриття, опис та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.

Поняття науки застосовується для позначення як процесу вироблення наукових знань, так і всієї системи перевірених практикою знань, що представляють об'єктивну істину. Сучасна наука це надзвичайно розгалужена сукупність окремих наукових галузей.

За допомогою науки людство здійснює своє панування над силами природи, розвиває матеріальне виробництво, вдосконалює суспільні відносини. Наука сприяє формуванню певного світогляду, звільняє людину від забобонів, удосконалює її розумові здібності та етичні переконання.

Слово «наука» буквально означає знання. Під знанням маються на увазі перевірені відомості про матеріальні і духовні явища, вірне їх віддзеркалення у свідомості людини. Наш розум рухається від незнання до знання, від поверхневого знання до все більш глибокого і ширшого. Знання можуть бути різними: житейськими, донауковими і науковими, емпіричними і теоретичними.

Елементарні знання властиві тваринам, які володіють вірною інформацією про деякі властивості речей і їх прості відносини, що є необхідною умовою їх вірного орієнтування в навколишньому світі. Елементарними житейськими знаннями володіють діти раннього віку. Кожна людина протягом свого життя здобуває безліч емпіричних відомостей про зовнішній світ і про саму себе. Вже первісні люди володіли чималими знаннями у формі корисних відомостей, звичаїв, емпіричного досвіду, виробничих рецептів, що передавалися від покоління до покоління; вони багато чого вміли робити і їх уміння ґрунтувалися на знаннях. І житейські, і донаукові та наукові знання засновані на практиці. Всі види знання є вірним віддзеркаленням речей. Проте наукові знання істотним чином відрізняються від житейських і донаукових. Житейські, емпіричні знання, як правило, зводяться до констатації фактів і їх опису. Наукові ж знання припускають не лише констатацію фактів та їх опис, але і пояснення фактів, осмислення їх у всій системі понять даної науки. Наукове пізнання відповідає на питання не лише «як», але і «чому» відбувається подія. Сутність наукового знання полягає в тому, що за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за одиничним – загальне і на цій основі здійснює передбачення.

Прогрес наукового знання пов'язаний зі зростанням сили і діапазону наукового передбачення. Прогноз дає можливість контролювати процеси і управляти ними. Життєве значення будь-якої науки можна передати наступним чином: знати, щоб передбачати, передбачати, щоб діяти.

2. Співвідношення наукових знань з різними формами суспільної свідомості


Перші кроки наукового пояснення світу зароджувалися в рамках інших форм суспільної свідомості, наприклад, релігії. Але наукове знання істотно відрізняється від віри, тобто від сліпого ухвалення за істину того, що не піддається ніякій практичній перевірці і логічному доказу. Сліпа віра в бога, в чудеса, в надприродне, віра в забобони, як віра в прикмети і в сни нічим не доводиться. Вона лише вселяється.

Якщо наука робить людину могутньою перед силами природи, то релігія, віра, навпаки, дезорієнтує людину, вселяє в неї безпорадне відчуття приреченості. У протилежність вірі, наукові знання є практично обґрунтованим, логічно доказовим віддзеркаленням дійсності. Саме тому аргументований результат наукового пізнання постає як щось загальне і набуває переконливої сили для людей, що володіють необхідною культурою мислення.

Наука має своє коріння і в мистецтві, а мистецтво, у свою чергу, живить науку інформацією. Усі сучасні знання про навколишній світ так чи інакше пов'язані з образами і уявленнями, що беруть початок у глибокій давнині. Вони допомагають знайти пояснення тих або інших «загадкових» явищ природи, простежити шлях людини від незнання до знання. Так, еволюція поглядів на навколишній світ вавілонян, ассірійців, що населяли в давнину долини Тигру та Євфрату, простежується в образотворчому мистецтві до середини шостого тисячоліття до н.е. У ті далекі історичні часи свідомість людей досить тісно була пов'язана з міфічними образами, які пояснювали загадки і тлумачили багато явищ дійсності.

Як наука, так і мистецтво є віддзеркаленням дійсності, проте в науці це віддзеркалення здійснюється у формі понять і категорій, а в мистецтві – у формі художніх образів. І наукове поняття, і художній образ є узагальненим відтворенням дійсності. Але через понятійний характер наукового мислення діалектика загального, особливого і одиничного в науковому пізнанні виступає інакше, ніж в мистецтві. У науці діалектична єдність загального, особливого і одиничного виступає у формі загального, у формі понять, категорій, а в мистецтві та ж сама діалектична єдність виступає у формі такого образу, який зберігає безпосередню наочність одиничного життєвого явища.

Наукове пізнання прагне до максимальної точності і виключає будь-що особове, привнесене вченим від себе: наука – це загальна суспільна форма розвитку знання. Вся історія науки свідчить про те, що будь-який суб'єктивізм завжди нещадно відкидався з дороги наукового знання, зберігалося в науці лише надособове, об'єктивне.

Художні твори неповторювані, а результати наукових досліджень всезагальні. Наукові знання є продуктом загального історичного розвитку в його абстрактному підсумку. У мистецтві ж припускається художня вигадка, яка вносить те, чого саме в такому вигляді не існує і не може існувати насправді. Але художня вигадка припускається лише стосовно одиничної форми виразу загального, а не найзагальнішого: художня правда не припускає свавілля і суб'єктивізму. Якщо ж митець у своїй творчості зводить все до одиничного, сліпо слідує за спостережуваними явищами, відриває одиничне від загального, то виходить не художній твір, а натуралістична копія.

У науці ж головне – усунути все одиничне, індивідуальне, неповторне і втримати загальне у формі понять, категорій. Форма загальності в світі – це закон. Тому наукове пізнання – це пізнання законів світу.

Однак, незважаючи на зазначені відмінності, виникнення науки і її розвиток є невід'ємною частиною історії людства. На вибір предмету наукового дослідження, на характер використання його результатів впливає багато суспільних чинників, у тому числі і духовна культура.

  1. Істотні особливості та критерії науковості знання



Случайные файлы

Файл
13249.rtf
62122.doc
149580.doc
Сборник 29.doc
115956.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.