Етика стоїцизму (158311)

Посмотреть архив целиком

Вступ


  1. Передумови появи школи стоїків


Оскільки перед нами філософське вчення, важко чітко назвати причини його появи, але, безперечно, важливо, від яких традицій воно має витоки й за яких умов формувалося. Дослідники називають різні школи, що вплинули на три основні аспекти вчення стоїків:

  • Фізика їх формувалася під впливом Арістотеля (вчення про єдність світу) та Геракліта (пневма – божественний вогонь, який втілюється в усіх живих створіннях)1 ;

  • В логіці, що займалася в основному теорією пізнання й наголошувала на важливості специфічно людського мислення поняттями, відбилася важлива й для раціоналістичної за своєю природою етики стоїків тенденція до, так би мовити, «відновлення репутації розуму» після того, як кініки та скептики «піднесли стримане сократівське визнання невідання до метафізичної висоти»2 - фактично їхній раціоналізм разом із філософією епікурейців став відповіддю цим двом впливовим школам;

  • Етика базувалася на дещо змінених і помякшених доктринах кінізму (таке помякшення відбувалося в трьох основних напрямках – по-перше, людина не має повністю придушувати будь-які емоції, а лише вміти їх контролювати; по-друге, серед «нейтральних» (не злих і не добрих) обєктів зовнішнього світу стоїки почали виокремлювати ті, яким варто надавати перевагу, яким не варто і зовсім нейтральні; по-третє, для Стої люди вже не поділялися на «абсолютно досконалих» і «абсолютно поганих», а мали закладений всередині потенціал до розвитку)3.

За Хрісіппа, коли стоїцизм остаточно склався як система, до цієї основи долучилися ще платонічні та перипатетичні елементи4, які створили досить цікаве поєднання, здавалося б, непоєднуваних речей: кінічної зневаги до будь-яких цінностей з перипатетичним твердженням, що є речі, цінні через саму свою природу5. В окремих аспектах етика стоїків відновлює забуті сучасниками традиції – так, самообмеження заради щастя практикували ще піфагорійці6, а категорії раннього гомерівського періоду мойра (доля), лахесіс (влада випадку) і номос (закон, даний від Зевса й одночасно – природи), набули актуальності в стоїчному розумінні фатуму та провіденції7. В. Ф. Асмус також вбачає витоки стоїцизму в етичному вченні Полемона8.

Особливість стоїчної етики, зумовлена спочатку полісним характером грецької культури, а потім – «домінантною властивістю Римської епохи – законом» (що, як форма примусу, має бути виправданим найвищим благом)9 – орієнтація на благо суспільства (як громадян своєї держави, так і всього світу). Отже, на формування засад стоїчної етики впливали два головних чинники – філософське підґрунтя й ментальність епохи. Слід також зауважити, що ця ментальність для різних періодів розвитку вчення неоднакова – далі це буде показано на розумінні окремих аспектів етики в різні періоди (космополітизм, чеснота, саморозвиток по-різному коментовані різними авторами).


2) Історія розвитку і представники стоїцизму


Слово «стоїцизм» походить від грецького stoa – назви розписної зали з колонадою в Афінах, же Зенон з Кітіона (336 – 264 рр.), засновник, вперше виступив з промовою. Традиційно вирізняють три періоди існування цієї доктрини: Ранній (Зенон, Клеанф, Хрісіпп та їх учні, 3 – 2 ст. до н. е.), Середній (Діоген із Селевкії, Панетій, Посідоній, Гекатон та ін., 2 - 1 ст. до н.е.), Пізній (Римський) (Сенека, Мусоній Руф, Гієрокл, Епіктет, Марк Аврелій, 1 – 2 ст. н. е.) . У ранній період елемент кінічної етики посилився за Арістона з Хіоса, а вплив стоїцизму посилився за Хрісіппа завдяки перемозі над скептиками з Академії. Щодо римського періоду, то В. Асмус виокремлює тут 2 течії – популярну (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій) та науково-коментаторську (Корнут, Гієрокл)10. Також у цей час працювали Антонін, Аріан, Ціцерон, Секст Емпірик, Діоген Лаертський. Загалом для римського стоїцизму характерна більша схильність до риторики й етики11.


3) Життя і праці Сенеки та Марка Аврелія


Луцій Анней Сенека-молодший (бл. 4-75 рр. н. е.)12 – особистість складна й суперечлива. Часто і, за свідченням сучасників, не цілком безпідставно, його вважали людиною користолюбною й неправдивою (адже «обіди йому готували не за рецептами його філософії» (Бл. Ж. ХVII, 2)), хоча карєра стала для Сенеки причиною тяжких моральних страждань. Можна стверджувати, що на долю Сенеки значно вплинув батько, якого син надзвичайно шанував: з одного боку, попри любов Сенеки-молодшого до філософії (той навчався в Сотіона та Фабіана Папірія зі школи Секстіїв, близьких до піфагорейства), батько спонукає його спочатку до занять риторикою, яку сам любив, а потім – до політичної карєри; з іншого, тільки любов до батька рятує юнака від самогубства через тяжку хворобу. Політика приносила злети (щоправда, в основному в плані добробуту, бо Сенека переконався на прикладі імператора Нерона, якого виховував, у неможливості життєвого втілення своїх етичних ідеалів правителя та «всесвітнього граду»), але частіше – досить болючі падіння: спочатку заздрість Калігули, від якої Сенеку врятувала імператорська наложниця словами, що філософ і так скоро помре через хворобу; потім – звинувачення в перелюбі з ініціативи Мессаліни, підтримане заздрісними сенаторами, після якого лише заступництво Клавдія врятувало великого стоїка від смертної кари – Сенеку зіслали на Корсику, де він на деякий час присвятив себе філософії (трактати «Розрада до Полібія», «Про швидкоплинність життя», в яких відбито ідеї космополітизму і місця інтелектуальної праці в людському житті), навіть хотів поїхати до Афін, але погодився виховувати майбутнього імператора; протидія кривавій війні за владу Агріппіни, матері Нерона, яка врешті закінчилася тим, що Сенека змушений був зі страху остаточно втратити вплив на вихованця схвалити його вбивство Агріппіни та навіть звинуватити її в замаху на сина; відмова від посади та накопичених на ній скарбів у 62 р.; невдала спроба Нерона отруїти Сенеку; і кульмінація страждань, коли після розкриття так званої «змови Пісона» (фактично гуртка аристократії без певної програми, до якого філософ не належав) Сенека разом із дружиною за наказом імператора перерізав вени. Усі ці колізії позначилися на працях римського стоїка, причому особистісне звучання його творів наближає їх до трактату Марка Аврелія: «майже кожен трактат був відповіддю на чергове питання, поставлене життям, і відповідь цю було дано не стільки іншим, скільки самому собі»13. З філософських творів Сенеки збереглися уривки деяких трактатів («Про милосердя», «Про благі діяння», «Про спокій душі» тощо), 8 книг «Природничих питань», 124 повчальних листів до Луцилія. Також існує його апокрифічне листування з апостолом Павлом (що підтверджує спорідненість стоїцизму з християнством) і 9 трагедій14. Тут подано цитати з трактату «Про блаженне життя», який був відповіддю Сенеки на закиди щодо його багатства і одночасно відчайдушною спробою «примирити стоїчне вчення з дійсністю» (С. Ошеров); втім, як і ціла світоглядна система автора, цей трактат містить і думки, новаторські щодо класичної Стої: «Тільки не подумай, що «наше» - це думка когось із визнаних стоїків, до яких я приєднуюсь: дозволено й мені мати власну думку… я маю дещо додати від себе» (Бл. Ж. III, 2).

Як і Сенека, Марк Аврелій Антонін (121 – 180 рр.) був політиком, тобто римським консулом, а згодом (зі 161 р.) – імператором15. Але його тип особистості – і, врешті, філософа та етика, - відрізняється від Сенеки, хоч і споріднений з ним нелегким духовним пошуком. Цією особливою психологічною напругою він не подібний і до свого вихователя: «Марк Аврелій, попри дивовижну природність і щиросердя, був філософом розсудку. У деякому плані Антонін стояв вище. Його доброта не спричиняла до помилок; його не мучила внутрішня хвороба, що невтомно підточувала серце його прийомного сина. Ця дивна хвороба, це тривожне вивчення самого себе, цей дух хворобливої сумлінності, це палке прагнення до досконалості виявляє натуру менш сильну, ніж тонку»16. Хоча разом з тим філософ говорить у своїй єдиній філософській праці – «До себе самого», або «Роздумах» - про виняткове значення для людини власної гідності: «Вважай себе гідним кожного слова і справи по природі, і нехай не турбують тебе майбутні лайка чи поговір, а тільки те, чи прекрасне зроблене й сказане – не відмовляй самому ж собі в гідності… Прямуй за природою власною й загальною – в них один шлях» (кн.. 5, ч. 3). «Тенденція до платонівського ідеалізму» з релігійною настроєвістю17, самозаглиблення Марка Аврелія пов’язані з його особливим місцем в історії: на думку Е. Ж. Ренана, античність і особливо «період виникнення, зародковий, так би мовити, стан християнства закінчується зі смертю Марка Аврелія…»18.


2. Етика стоїцизму


1) Вплив фізики та логіки на етику стоїків


Як відомо, стоїцизм як доктрина мав три взаємопов’язані частини: фізика (космологія), логіка (пізнання), етика. Нас більше цікавить третя, але перед тим, як перейти до неї, варто хоча б коротко вказати на особливості перших двох, які обумовлюють суть етики стоїків.

Фізику стоїків можна звести до кількох основних тверджень:

1) «немає нічого не тілесного» (втім, у Сенеки тут суперечність: душа в нього – і уречевлене тепле дихання, і само тотожність людського духа, вона – одночасно втілення спокою та гармонії і постійної боротьби за цю гармонію19);

2) Бог – вогонь (термін логос) є першопочатком світу, і все на світі створено з вогню (у Сенеки вогонь неоднорідний: на небі він найтонший, на землі – «скамянілий», а людська душа є еманація вищого вогню, і в мудреця рух до нього має бути неодмінно усвідомленим20). Отже, Бог наповнює й рухає світ. Звідси випливає три важливих постулати: по-перше, існування світу має сенс, мету, має бути впорядкованим і гармонійним (ця гармонія, зокрема душевна, становить для стоїків велику етичну цінність: «А отже, сміливо можеш говорити, що вище благо є душевна згода, бо чесноти мають бути там, де лад і єдність, а де розлад – там вади»(Бл. ж. VIII, 5); по-друге, Всесвіт – «об’єкт абсолютної влади закону»21 (звідки стоїчний фаталізм: «Ми народжені під царською владою: підкорятися богу – наша свобода» (Бл. ж. XV,7); по-третє, всі речі на світі і всі люди мають однакове походження, і ціннісної різниці, крім тієї, мудрі вони чи ні, між ними немає.

3) Світ у своєму розвитку рухається по колу, немає нічого нового. Цю тезу цікаво розвинув Марк Аврелій, наголосивши на цінності теперішнього, актуального моменту: «Все одвіку одноманітне і обертається по колу, і байдуже, спостерігати те саме сто, двісті років чи нескінченно довго… найдовголітніший і той, хто скоро помре, втрачають рівно стільки ж. Бо теперішнє – єдине, що вони можуть втратити, бо тільки це й мають, а чого не маєш, не можна втратити» (кн.. ІІ, 14). Тут можна добачити певну полеміку з Сенекою, який, виправдовуючи свою невідповідність власному вченню, каже, що тільки рухається до мудрості. Натомість Марк Аврелій стверджує, що вдосконалюватися потрібно щомиті: «Все, до чого мрієш прийти з часом, може бути просто зараз твоїм, якщо до себе ж не будеш скупим, тобто якщо полишиш усе минуле, майбутнє доручиш провіденції і тільки з теперішнім намагатимешся впоратися праведно і справедливо» (кн.. ХІІ, 1).

В плані логіки предметом роздумів для стоїків став критерій істинності. З їх точки зору, наші думки, в тому числі логічні висновки, не можуть бути істинними; отже, довіритись потрібно чуттям. Це цілком узгоджується з концепцією «Живи природно»22. Разом з тим, специфічна природа людини полягає в її розумі, тобто здатності до свідомого вибору й мислення поняттями (каталепсис): «Тоді що може сприяти нам? Одне і єдине – філософія. Вона в тому, щоб берегти від глуму і страждань поселеного всередині генія» (кн.. ІІ, 17).


2)

Основні засади етики стоїків


а)благо й чесноти

Стоїки визнавали, що найвища мета людського життя – щастя: «Всі, брате Галліоне, бажають жити щасливо…мети, яку сама природа зробила для нас такою бажаною» (Бл. ж. І). За Зеноном, щастя – в «узгодженому» житті (він мав на увазі узгодженість думок і почуттів); Клеанф додає, що воно мусить бути узгодженим з природою23, і це твердження не втрачає актуальності й для Сенеки: «…блаженний той, кому розум диктує, як поводитись»(Бл. ж. VI, 2); «в керівники треба брати природу; нею керується розум, з нею радиться» (Бл. ж. VIII,1). Природа покладає щастя для людини в самозбереженні (а не в задоволенні, як вчили епікурейці), як індивідуальному, так і колективному (турбота про дітей, батьків, «громадянство світу»). Отже, найпершою серед чеснот для стоїків виступає мудрість; вона лежить в основі інших чеснот – помірності, мужності, самоконтролю (які об’єднує термін апатія) і справедливості (соціальна цінність)24. Чесноти – шлях до атараксії, стану повної безтурботності мудреця. З усіх живих істот мудрості здатна досягти лише людина, і то не кожна; на відміну від тварини, яка у своїх діях керується природою несвідомо, людина має робити усвідомлений вибір на користь розуму: «… можу ще назвати блаженним того, хто завдяки розуму нічого не бажає й нічого не боїться. Правда, камені теж не відають ні страху, ні печалі, як і скоти; однак їх не можна назвати щасливими, бо в них нема поняття про щастя…» (Бл. ж. V,1). Благом можна назвати річ, лише якщо вона корисна для вищої мети життя. Стоїки розробили цілу класифікацію речей за етичним критерієм:

  • Благо – лише чеснотні речі;

  • Зло – лише вади;

  • Інше – сфера етично нейтрального (адіафорон)- теж різного характеру: за Зеноном, тут є речі, яким можна надати перевагу (proēgmenon)- здоров’я, краса, багатство (і саме цією аргументацією керувався Сенека в цитованому тут трактаті); те, чому небажано надавати превагу (apoproēgmenon) – смерть, бідність, хвороба; і власне нейтральні, як, наприклад, кількість волосся на голові25.

При цьому, застерігають стоїки, чесноти варто досягати безкорисливо, лише задля її самої, тобто не плутати благо з задоволенням: «якщо чеснота і приносить насолоду, то досягти її прагнуть не заради цього» (Бл. ж. ІХ,1). Марк Аврелій інтерпретує цю безкорисливість дуже близько до євангельського тексту: «Інший, коли зробить кому щось путнє, не забариться натякнути йому, що той відтепер заборгував…А ще інший якось навіть і не пам’ятає, що зробив, а подібний до лози, яка принесла свій плід і нічого не чекає понад це» (кн..V,6). Важливо, що чеснота не вважалася такою, якщо її не було досягнуто остаточно: «Жодна складова честі не може бути безчесною, й вище благо втратить свою істинність, якщо в ньому виявиться щось не цілком найкраще» (Бл. ж. XV,1).

Відповідно побудовано класифікацію вчинків: етично досконалі (catorthōmata), грішні (hamartēmata), нейтральні, серед яких вирізняли неналежні – невідповідні природі, «ані ті, ані ті» - нейтральні26. Але цю струнку систему сильно ускладнює категорія «належного за обставин», згілно з якою інколи мудрець може діяти «невідповідно» (протиприродно), зате за розумом, і, дійсно, в текстах стоїків нерідко знаходимо виправдання навіть таким явищам, як канібалізм чи інцест. П. Гаджикурбанова, що дослідила цю проблему, виокремлює два тлумачення категорії «належного за обставин» сучасними вченими:

  1. «лібертинізм чесноти»: залежно від обставин (цінностей конкретного суспільства і характеру взаємодії мудреця з цим суспільством) тому самому вчинку може бути надано або не надано перевагу;

  2. «теорія подвійної перспективи» (Д. Цекуракіс): людину і мораль можна розглядати одночасно з двох автономних одна щодо одної позицій – вимог моралі і потреб природи та соціуму27.


б)Зло й афекти

Логічно, що вади стоїки бачили як антитезу чеснотам; оскільки «сукупна чеснота» - розвинутий логос, то «сутність вади полягає в незнанні чи недостачі або недосконалості мистецтва»28 (логосу). Порушення міри втілювалося в понятті афекту- неправильної думки, неодмінно повязаної з сильним емоційним потягом. Називали 4 основних афекти – 2 в теперішньому (печаль і задоволення) і 2 в майбутньому (страх і сильна хіть)29. Стоїки мали досить тонке розуміння афектів: для них злочинним був не тільки гнів, але й, скажімо, надмірне співчуття; були зроблені спроби створити ієрархію вад – Марк Аврелій так прокоментував Теофраста: «правильно й гідно філософії він стверджував, що гріхи, вчинені в насолоді, заслуговують на більший осуд, ніж коли з печаллю» (кн..2,11). Афекти як одиничні стани можуть розвинутися в постійні – душевні хвороби («безсилля душі»30, які стоїки, продовжуючи традицію Арістотеля, відрізняють від вродженої схильності (hexis) до певних емоцій (pathos)31.


в)Свобода і доля

Ми з’ясували, що щастя людини, відповідно до вчення стоїцизму, - у свідомому виборі відповідності власній природі. Але ж природа дана нам від народження. Отож, свобода стоїків – не свобода в сучасному розумінні: вона обмежена фатумом як першопричиною всіх речей. Фатум постає як наслідок необхідності: «Добровільно віддай себе ткалі Клото й доручай їй впрясти тебе в будь-яку пряжу» (кн.IV, 34); але, крім вчення про нього, стоїки обґрунтували ще й Провіденцію – поняття, що більше апелює до сутності кожної окремої людини: кожна окрема істота вже мислилась у світовому цілому як поняття (т.зв. «сім’яний логос»), і, оскільки весь світ прямує до розкриття своєї природи, то й ця частина його за підтримки першопричини долучається до основної мети: «Що від богів, повне промислу; що від випадку – теж не проти природи або сплетено з тим, чим керує промисл. Все тече – звідти; і тут же невідворотність і користь того світового цілого, якого ти частина» (кн.ІІ,3). Оскільки «пневма» в різних областях діє різними способами, між фатумом і провіденцією стоїки помістили природу. В цій концепції виражається теодицея – виправдання Бога за зло у світі: те, що здається нам злим, може бути зумовленим природними потребами.32


г)Космополітизм

Космополітизм стоїків безпосередньо випливає з четвертої чесноти – справедливості. Справжній мудрець, наслідуючи принцип самозбереження, вище блага одного (себе) ставить благо багатьох. «Розширюючи цю точку зору за межі рідного полісу, стоїки приходили до космополітизму… Цей космополітизм був баченням, характерним для громадян епохи утворення світової імперії, що поглинула Грецію з малими полісами»33. Отже, з одного боку, такий підхід був вигідний Римській імперії. Але в той же час він сформував принципово нову етичну доктрину: відтепер людину справедливо оцінювати – і то не завжди – тільки за етичним критерієм, який не враховує її бідності чи багатства, національності, статі: «Азія, Європа – закапелки світу. Ціле море – для світу краплина. Афон – грудочка в ньому. Кожне теперішнє в часі – крапка для вічності. Мале все, непостійне, зникоме…» (кн.. 6, 36); «Я називаю черню й тих, що носять лахміття, й вінценосців; я не дивлюсь на колір одягу, що вкриває тіла, і не вірю очам своїм, коли мова йде про людину… тільки дух може відкрити, що доброго є в іншому дусі» (Бл.ж.ІІ,2)


  1. Етичний ідеал стоїків


«Бути схожим на скелю, об яку постійно бється хвиля; вона стоїть – і розпалена волога затихає довкола неї. Нещасний я, таке зі мною сталося! – Ні! Щасливий я, що зі мною таке сталося, а я все ще безпечальний, теперішнім не вражений, майбутнього не боюся» (кн..4,49). Крім непохитності, мудрець – етичний ідеал стоїків – мав жити, керуючись розумом і природою (що описано вище), а також був людиною богорівною, наділеною особливими знаннями та розумінням: «…своїми здоровими очима він зуміє побачити красу і певний розквіт у старенької чи старого, і привабливість новонародженого; йому зустрінеться багато такого, що зрозуміло не кожному, а тільки тому, хто душею звернений до природи та її справ» (кн..ІІІ,2); «І ось така вже людина… є деякий жрець і посібник богів…» (кн..ІІІ,4). Для мудреця характерна чистота думок: «Привчати себе треба тільки таке мати на думці, щоб, лишень тебе спитають: «Про що зараз думаєш?» - відповідати щиро й відразу, що й як» (кн..ІІІ,4).

Але віддавна перед філософами поставала інша проблема: де шукати цього ідеалу, чи втілювався він у конкретній людині? Грецькі стоїки зразками мудреців називали Сократа й Діогена і з прикрістю додавали, що з кожним поколінням мудреців меншає34. Римляни, враховуючи історичні реалії, сильно змінили бачення як чеснот (Панетій додав до них ще практичні суто римські чесноти типу virtus, наблизивши свій етичний ідеал до римського «доблесного мужа»35), так і мудреця (від Посідонія йде концепція безпорадності й зіпсутості людини, для якої цей ідеал недосяжний36): «Коли я кажу, що нічого не роблю для задоволення, то маю на увазі не себе особисто, а мудреця…» (Бл. ж. ХІ,1).


4) Взаємовплив стоїцизму та деяких інших вчень


Подібне

Відмінне

Стоїки і епікурейці

Відновлення поваги до розуму, філософії

Фізикалізм (моральні постулати спираються на натуралістичне вчення)

Ідеали – порядок, гармонія, помірність

Епікурейці – проти фаталізму

Стоїки заперечували зведення блага до задоволення

Стоїцизм – матеріалістичне вчення

Соціальна спрямованість етики стоїків на противагу ідеалу «непомітного життя» епікурейців

Стоїцизм і християнський

аскетизм

Самообмеження заради блага

Релігійна спрямованість

Рівність усіх перед етичною доктриною

Християнський аскет оцінює світ як сукупність «пристрастей», для стоїка більшість речей нейтральна

Християнин намагається долати природність, стоїк нею живе

Християнство – трансцендентальне, стоїцизм - раціоналістичний

Християнський аскет прагне до індивідуального спасіння, стоїк проголошує необхідність обирати загальне благо


3. Висновок: внесок стоїцизму в етику


На думку деяких авторів, стоїки – не менш самостійна щодо попередників школа, ніж системи Арістотеля та Платона37. Вона мала кілька здобутків світового значення.

По-перше, концепція «єдиного громадянства» і космополітизму підготувала грунт для появи поняття природного права (один із сучасних типів праворозуміння: право, що базується на загальному для всієї природи розумі), яке в ідеалі має втілюватися в позитивному праві – законодавстві держави, наскільки воно узгоджене з природним правом.

По-друге, поєднання в етиці принципів свободи і необхідності згодом відбилось у філософії Гоббса і Спінози38.

Нарешті, попри всі суперечності в цьому питанні, стоїки намагались утвердити автономність моралі в суспільстві щодо фізіологічних і соціальних потреб людини39.

Сенека і Марк Аврелій також були моралістами-новаторами: зокрема, Сенека ввів в етику поняття сумління («Будь-якої миті, коли природа вимагатиме повернути їй моє дихання…я піду, підтвердивши під присягою, що все життя любив чисте сумління і гідні заняття…» (Бл. ж., ХХ, 5), а Марк Аврелій розмежував людську душу (пневма) та інтелект (нус)40.


Список використаної літератури


  1. Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

  2. Асмус В.Ф. Античная философия. – М., 1976.

  3. Гаджикурбанова П.А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html

  4. Иваненко А.И. Аскетизм и стоицизм/ Универсум платоновской мысли: Неоплатонизм и христианство. Апологии Сократа. - СПб., 2001. – С. 42-50

  5. История философии. Энциклопедия/ под ред. А.А. Грицанова. – Минск, 2002./velikanov.ru

  6. Марк Аврелий. Размышления./ http://www.lib.ru

  7. Ошеров С. А.. Сенека: от Рима к миру/Луций Аней Сенека. Нравственные письма к Луцилию./ Пер. и прим. С.А. Ошерова. – М., 1977

  8. Э.Ж. Ренан. Марк Аврелий и конец античного мира/ http://www.mark-avreli.info

  9. Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии. - М.,2005/http://psylib.org.ua/books/robin01/index.htm

  10. Луций Анней Сенека. О блаженной жизни/http://www.lib.ru


1 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С. 468

2 Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии. - М.,2005/http://psylib.org.ua/books/robin01/index.htm

3 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

4 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

5 Гаджикурбанова П. А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html


6 А. И. Иваненко. Аскетизм и стоицизм/ Универсум платоновской мысли: Неоплатонизм и христианство. Апологии Сократа. - СПб., 2001. – С. 42-50

7 Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии. - М.,2005/http://psylib.org.ua/books/robin01/index.htm (з посиланням на Ф. Корнфорда)

8 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С. 451

9 Праця Д. Н. Робінсона

Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

10 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.452

11 История философии. Энциклопедия/ под ред. А. А. Грицанова. Минск, 2002./velikanov.ru

12 Біографію Сенеки викладено за: С. А. Ошеров. Сенека: от Рима к миру/Луций Аней Сенека. Нравственные письма к Луцилию./ Пер. и прим. С. А. Ошерова. – М., 1977

13 С. А. Ошеров. Сенека: от Рима к миру/Луций Аней Сенека. Нравственные письма к Луцилию./ Пер. и прим. С. А. Ошерова. – М., 1977

14 История философии. Энциклопедия/ под ред. А. А. Грицанова. Минск, 2002./velikanov.ru

15 История философии. Энциклопедия/ под ред. А. А. Грицанова. Минск, 2002./velikanov.ru

16 Э. Ж. Ренан. Марк Аврелий и конец античного мира/ http://www.mark-avreli.info

17 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.496

18 Э. Ж. Ренан. Марк Аврелий и конец античного мира/ http://www.mark-avreli.info

19 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.491

20 Там само

21 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

22 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

23 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.470

24 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

25 Гаджикурбанова П. А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html

26 Гаджикурбанова П. А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html

27 Зазначена праця

28 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.476

29 Там само

30 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.477

31 Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии. - М.,2005/http://psylib.org.ua/books/robin01/index.htm (з посиланням на Ф. Корнфорда)

32 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.463-465

33 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.454

34 Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm

35 С. А. Ошеров. Сенека: от Рима к миру/Луций Аней Сенека. Нравственные письма к Луцилию./ Пер. и прим. С. А. Ошерова. – М., 1977

36 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.4491

37 Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976. – С.481

38 Там само

39 Гаджикурбанова П. А. Специфика стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html

40 История философии. Энциклопедия/ под ред. А. А. Грицанова. Минск, 2002./velikanov.ru


Случайные файлы

Файл
2352.rtf
14867.rtf
10066.rtf
138187.rtf
114257.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.