Екстремальність і форми її прояву у сучасному суспільстві (158304)

Посмотреть архив целиком

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. Вернадського



Чудіна Наталя Віталіївна



УДК: 141.7:159.923




ЕКСТРЕМАЛЬНІСТЬ І ФОРМИ ІЇ ПРОЯВУ

У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ


09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії



АВТОРЕФЕРАТ



Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук








Сімферополь – 2008


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження. В умовах розвитку техногенної цивілізації і глобалізаційних процесів сучасності, все більш інтенсивним і напруженим стає ритм життя людини, що дозволяє говорити вже не про швидкості, а про надшвидкості життєвого ритму, особливо в порівнянні з попередніми епохами. Прискорений темп життя змушує вести мову про “новий” антропологічний тип людини, якій для забезпечення гідного життя собі і своїй сім'ї доводиться затрачувати все більше і більше життєвої енергії. Це спричиняє за собою вірогідність виходу індивіда на грань між “нормальним” функціонуванням його нервової системи і тим станом, коли вона не витримує, “впадаючи” в полягання нервових зривів, нервових потрясінь і депресій.

У граничному, крайньому положенні, психіка прагне збереження своєї життєдіяльності, часто звертаючись до компенсаційних механізмів. Ці механізми можна частково порівняти з психологічним терміном “сублімація”. Щоб не втратити своє тілесне і психічне здоров'я людині доводиться знаходити заняття, які відповідали б тим умовам, в яких вона знаходиться. Це дозволяє їй адаптуватися до нового ритму і якості життя.

У цих умовах загального прискорення відбувається зростання екстремальних проявів людської активності в суспільстві, що і є основною проблемою виконаного дослідження.

На індивідуальному рівні заявлена проблема має антропологічний сенс і проявляє себе в соціальному середовищі на рівні різних типів екстремальності залежно від відношення індивіда до суспільства і в цьому значенні вона заявляє про свою актуальність як соціальна проблема.

Актуальність проблеми посилюється в умовах суспільства перехідного або “транзитного” періоду, коли відбувається руйнування норм соціальної регуляції, що склалися, що приводить до істотного зростання екстремальної поведінки в різних формах її прояву.

Заявлена проблема має декілька рівнів свого дослідження. Її можна досліджувати на рівні особи, яка достатньо добре розглянута, про що свідчать численні публікації із психології особи. Менш досліджений – соціальний рівень, який обумовлює необхідність вивчення екстремальних проявів в соціумі. Проте найважливішим є соціально-філософський рівень дослідницької практики, який є тим, що менш пропрацював, але дозволяє органічно поєднати одержані результати досліджень перших двох рівнів.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Робота враховує положення національної програми України “Освіта”. Дисертація виконана відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Громадянське суспільство в Криму і його основи” (державна реєстрація теми № 0107V004133).

Ступінь розробленості проблеми характеризується, з одного боку, різноманіттям підходів в дослідженні заявленої проблеми, розглядом декількох рівнів свого прояву в роботах як західних, так і вітчизняних мислителів із позицій дискурсів різних наук, а з другого боку, - практичною відсутністю її однозначного розуміння.

Основні джерела заявленої проблеми умовно можна розділити на три групи. Такий розподіл дозволяє позначити проблемне поле дослідження, а також подати достатньо підстав для визначення об'єкта і предмета дослідження, мети і завдань дисертації.

Освоєння сутті екстремумів, що розвиваються, з античних часів, екстремальності та принципів екстремального (Арістотель, Дж. Бруно, Г.Лейбніц та ін.), на даний час піднято до рівня сучасних філософських узагальнень про закономірності екстремальних змін (М.Бор, І. Пригожин та ін.). Все це знаходить своє відображення в змісті понять “екстрим” та “екстремальність”.

Феномен екстремальності є об'єктом дослідження цілої низки галузей наукового знання, причому кожна з них описує екстремальні вчинки або думки про них із позицій своєї дисциплінарної ізольованості. Екстремальні явища розглядаються в жорстко певному, вузькому значенні. І лише, взяті загалом, результати цих досліджень можуть ініціювати комплексне вивчення екстремальності та її проявів в сучасному суспільстві.

Першим завданням розгляду і побудови проблемного поля роботи є дослідження джерел, що дозволяють визначити ключові моменти життєдіяльності індивіда, пов'язані з проявами екстремальності. Серед них можна відзначити: егоїзм, страх, агресію, посягання на визнання свого авторитету, ризик і т.д.

В історії філософії егоїзм як принцип і як характеристика суспільних вдач неодноразово ставав предметом пильної уваги. Справжня роль егоїзму як особливої соціальної якості була відображена у вченнях софістів, Т.Гоббса, П. Гольбаха, Б. Спінози, К.А. Гельвеция, М. Штірнера.

Дослідженням домагань індивіда на визнання свого авторитету в соціальному середовищі займаються І.І. Кальной, Ф. Фукуяма та ін.

Досліджуючи природу агресії, біологи прагнуть виявити природні причини агресії, і, що особливо важливе, біологічне пояснення тут часто комбінується з соціологічним у вигляді “соціобіології”. К. Лоренц та його колеги (Е. Ламсден, Ч. Уїлсон) розробили еволюційну теорію людської агресії. Психологи А. Бандура, Р. Берон, Л. Беркович, С.П.Тейлор схильні зауважувати сферу людської агресії. Їх увагу сфокусовано на індивідуальних формах людської агресії, які мають короткочасний і реактивний характер. Питання групової агресії адекватно висвітлені в соціальній психології. Учені цієї області знання (Р. Блуммер, Р.Лебон, С. Московічи, З. Фрейд, К. Юнг) заклали міцний фундамент для дослідження феноменів масової поведінки. Девіантологи (Л. Олін, Ч.Ламброзо, Р. Мертон, І. Гофман) запропонували раціоналістичні теорії, що пояснюють злочинну поведінку. А. Гуггенбюль, А. Голдстейн, І. Шпігель, Г. Хафф і М. Клейн розглянули специфіку підліткової агресії і поведінку молодіжних банд. Класики фемінізму (С. де Бовуар та ін.) запропонували свої інтерпретації жорсткого протистояння полів. К. Маркс,

К. Манхейм та інші розкрили детермінацію суспільного. Культурологи (В.Вундт, О. Шпенглер, У.Л. Уорнер) сформували розуміння етногенезу і причин етнічних фобій. Сучасні фахівці в теорії націоналізму (У.Альтерматт, Е. Геллнер Е. Хобсбаум) детально досліджували процеси “конструювання” націоналізму наприкінці XVIII - XIX ст. Г. Зиммель і В.Дільтей розробили соціологію і психологію релігії, і, особливо, теорію релігійного нонконформізму.

Е. Вандерхілл, Р. Аткінс, Е. Баркер, М. Мулліт, Д.З.Пітерсон, І. Хемблін розглянули специфіку сучасних радикальних релігійних рухів. Ю. Хабермас визначив характерні риси світогляду модерна з акцентом на комунікацію міжособових відносин. Ж. Деррида і С.Жижек описали нові феномени масової культури і утопічної свідомості, які породжують нові форми радикальної поведінки. Глобальна теорія інтелектуальної зміни Р.Коллінза забезпечила розуміння ролі, яку відіграє радикалізм в житті суспільства. Проблему політичного тероризму і екстремізму досліджували Д. В. Ольшанський, В.І. Красиков.

Тісно пов'язана з дослідженнями екстремальної поведінки і проблема маргінальності, яка досліджується в роботах Г.В.Ф. Гегеля, Е. Дюркгейма,

Г. Зіммеля, К. Маркса, Г. Маркузе, Р.Е. Парка, Е. Стоунквіста, М.Фуко, М.Хайдеггера, Т.Шибутані. Серед вітчизняних дослідників цього феномена можна відзначити - А.І. Атояна, Т.В. Вергун, А.А. Галкіна, З.Т. Голенкову, І.В. Гордієнко-Митрофанову, Л.Н. Гумільова, С.П. Гуріна, Є.Д. Ігітханян, В.Л. Каганського, І.В.Казарінову, І.І. Кального, Л.І.Кемалову, А.П.Лантух, В.І. Мельникова, І.П. Попову, І.П. Прибиткову, Е.Н. Старікова, Н.М.Харченко, В.А. Шапінського та ін.

Не менш важливою в дослідженні природи екстремальності та форм її прояву є проблема соціалізації особи, яку досліджували Ж.-П. Сартр і К. Ясперс, де соціалізація зводиться до світу соціальних ролей, яка і протистоїть справжньому єству людини. Концепція “масової людини” Х. Ортеги-і-Гассета розкрила соціально-психологічний тип людини маси. Франкфуртська школа соціальної філософії (Г. Маркузе, Е. Фромм, Ю.Хабермас) досліджувала співвідношення загальнолюдського, соціального і індивідуального. Постструктуралізм (Ж. Делез, Ф. Гваттарі) обґрунтував концепцію індивідуалізації, яка приходить на зміну соціалізації.

Оскільки прояви екстриму знаходяться в прямій залежності від акцентуації особи, то дисертант бере до уваги публікацію К. Леонгарда що до акцентуйованих типів особистості.

У вітчизняній філософії соціалізація особи як базова підстава прояву або не прояву екстремальності розглядалася в загальному контексті марксисткою концепції людини. Чималий внесок в розробку проблеми внесли такі дослідники як Б.Г. Ананьєв, Е.А. Ануфрієв, В.С. Барулін, Л.П. Буєва,

А.Г. Здравомислов, Е.Б. Ільєнков, М.С. Каган, В.П. Кисельов, Л.Н. Коган, В.В. Москаленко, І.І. Резвицький.

Страх, як основоположне поняття для визначення людської діяльності, досліджується в роботах С. К`єркегора, М. Хайдеггера, О.С. Туренко, Ю. Щербатих і ін.

Не можна не наголосити і на понятті “ризику”, оскільки воно є одним із ключових при дослідженні проблеми екстремальної поведінки. Проблема ризику знайшла своїх дослідників в обличчі П. Лагадека, А. Томаса, П. Словіка, П. Столлена, Би. Фішхоффа.


Случайные файлы

Файл
soloviev,kant.doc
158641.rtf
4881-1.rtf
101810.rtf
176503.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.