Генезис теоретичних знань у класичній науці (158197)

Посмотреть архив целиком

Генезис теоретичних знань у класичній науці


Аналіз структури теоретичних знань дозволяє конкретизувати проблему їхнього генезису. Ключова роль теоретичних схем як при інтерпретації апарата теорії, так і в процесі розгортання її змісту робить головної в генезисі теорії проблему формування теоретичних схем. Очевидно, аналіз структури теорії, якщо його проводити з акцентом на виявлення зв'язків між компонентами теорії й реальністю, неминуче приводить до такої постановки завдання. Уживаючи спробу вирішити це завдання, ми будемо опиратися на виявлені в процесі аналізу структури теорії основні характеристики теоретичних схем. Знання таких характеристик визначає спосіб аналізу матеріалу історії науки, у якому відбиті основні прийоми й операції дослідницької думки, що приводить до формування теорії.

Основна мета буде полягати в тім, щоб шляхом реконструкції історичного матеріалу виявити ці прийоми й операції й у такий спосіб з'ясувати, як створюється ядро теоретичних знань.

Оскільки аналіз структури теорії виявив, що існують два рівні теоретичних схем і відповідно до цього два рівні організації теоретичних знань, остільки доцільно досліджувати генезис теорії відповідно до цих рівнях: спочатку розглянути, як формуються приватні теоретичні схеми (до їхнього включення в розвинену теорію), а потім перейти до проблеми становлення розвитої теорії.

Приступаючи до рішення цього завдання, варто взяти до уваги фактори еволюції науки, які міняють прийоми побудови теоретичних знань.

В історії науки звичайно розрізняють класичний і некласичний періоди, кожному з яких властиві специфічні прийоми створення теорії.

Тому доцільно спочатку проаналізувати шляхи побудови теоретичних схем у класичній науці, а потім розглянути, що змінилося в прийомах їхньої побудови на сучасному етапі.

Але перш ніж приступитися до цього аналізу варто вирішити ще одну важливу проблему. Вона пов'язана із з'ясуванням ролі емпіричних підстав у генезисі дисциплінарних онтологій спеціальних наукових картин світу, які являють собою особливу форму теоретичного знання. Це важливо, оскільки в класичній науці спеціальні картини світу завжди передують теоретичним схемам. Існує безліч ситуацій, коли наука починає досліджувати відповідну предметну область, не маючи засобів і можливостей створити конкретні теоретичні схеми для її пояснення. У таких ситуаціях наука вивчає свою область емпіричними методами, накопичуючи необхідні досвідчені факти. Принципи картини світу ставлять завдання дослідженню, направляють спостереження й експерименти й дають їм пояснення.

Оскільки картина світу належить до теоретичних знань, вона має пояснювальні й пророкуючи функції. За цією ознакою її іноді називають теорією. Строго говорячи, це не коректно, оскільки в цьому випадку не проводиться розходження між формами теоретичного знання. Але якщо погодиться з таким уживанням понять (яке поширено в методологічно неглибокому рівні рефлексії й застосовується в рамках так званого здорового глузду науки), те варто мати на увазі, що термін теорія використовується тут не строго, а як еквівалентний терміну теоретичне знання.

Однак у методологічному аналізі кращий диференційований підхід, що розрізняє картину світу, що описується в системі теоретичних принципів, і конкретні теорії, що включають у свій склад теоретичні схеми й відповідні їм формулювання законів. Оскільки теоретичні схеми знаходять онтологічний статус тільки через зв'язок з картиною світу, остільки для розуміння процесу їхнього формування важливо з'ясувати, як створюються й розвиваються наукові картини світу (дисциплінарні онтології). Для цієї мети знову таки варто розрізняти дві ситуації: розвиток картини світу під безпосереднім впливом досвіду і її еволюцію під впливом створюваних теорій.

Досвід

Ситуація безпосередньої взаємодії наукової картини світу й досвідчених даних може реалізовуватися у двох варіантах. По-перше, на етапі становлення нової області наукового знання (наукової дисципліни) і, по-друге, у теоретично розвинених дисциплінах при емпіричному виявленні й дослідженні принципово нових явищ, які не вписуються у вже наявні теорії.

Розглянемо спочатку, як взаємодіє картина світу й емпіричні факти на етапі зародження наукової дисципліни, що спочатку проходить стадію нагромадження емпіричного матеріалу про досліджувані об'єкти. У цих умовах емпіричне дослідження направлено сформованими ідеалами науки й науковою картиною, що формується спеціальною, картиною досліджуваної реальності. Остання утворить той специфічний шар теоретичних уявлень, що забезпечує постановку завдань емпіричного дослідження, бачення ситуацій спостереження й експерименту й інтерпретацію їхніх результатів.

Спеціальні картини світу як особлива форма теоретичних знань є продуктом тривалого історичного розвитку науки. Вони виникли в якості щодо самостійних фрагментів загальнонаукової картини світу на етапі формування дисциплінарно організованої науки (кінець XVIII перша половина XIX в.). Але на ранніх стадіях розвитку, в епоху становлення природознавства, такої організації науки ще не було. Це обставина не завжди адекватно осмислюється в методологічних дослідженнях. В 80-х роках, коли інтенсивно обговорювалося питання про статус спеціальних картин світу, були висловлені три точки зору: спеціальних картин світу взагалі не існує і їх не слід виділяти як особливі форми теоретичного знання; спеціальні картини світу є яскраво вираженими автономними утвореннями; їхня автономія вкрай відносна, оскільки вони виступають фрагментами загальнонаукової картини світу. Однак в історії науки можуть знайти підтвердження всі три точки зору, тільки вони ставляться до різних її стадій: до дисциплінарної науці XVII століття, дисциплінарно організованій науці XIX першої половини XX століття, сучасній науці з її міждисциплінарними зв'язками, що підсилюються. Ці стадії варто розрізняти.

Першої з наук, що сформувала цілісну картину світу, що опирається на результати експериментальних досліджень, була фізика. У своїх зародкових формах виникаюча фізична картина світу містила безліч натурфілософських нашарувань. Але навіть у цій формі вона направляла процес емпіричного дослідження й нагромадження нових фактів.

Як характерний приклад такої взаємодії картини світу й досвіду в епоху становлення природознавства можна вказати на експерименти В. Гильберта, у яких досліджувалися особливості електрики й магнетизму.

Гильберт був одним з перших учених, що протиставив світоглядним установкам середньовічної науки новий ідеал експериментальне вивчення природи. Однак картина світу, що направляла його експерименти, включала ряд уявлень, запозичених у Середньовіччя натурфілософії. Хоча Гильберт і критикував концепцію перипатетиків про чотири елементи (землі, води, повітря й вогню) як основи всіх інших тіл, він використовував уявлення про метали як згущеннях землі й про електризуючи тіла, як про згущення води. На основі цих уявлень Гильберт висунув ряд гіпотез щодо електричних і магнітних явищ. Ці гіпотези не виходили за рамки натурфілософських побудов, але вони послужили імпульсом до постановки експериментів, що виявили реальні факти. Наприклад, уявлення про електричні тіла як втіленні стихії води породили гіпотезу про те, що всі електричні явища результат витікання флюїдів з наелектризованих тел. Звідси Гильберт припустив, що електричні витікання повинні затримуватися перешкодами з паперу й тканини й що вогонь повинен знищувати електричні дії, оскільки він випаровує витікання. Так виникла ідея серії експериментів, що виявила факти екранування електричного поля деякими видами матеріальних тіл і факти впливу полум'я на наелектризовані тіла (якщо використовувати сучасну термінологію, то тут було по суті виявлено, що полум'я має властивості провідника).

Аналогічним образом уявлення про магніт як про згущення Землі генерували знамениті експерименти Гильберта з кульовим магнітом, за допомогою яких було доведено, що Земля є кульовим магнітом, і з'ясовані властивості земного магнетизму. Експеримент із кульовим магнітом виглядає досить витонченим навіть по мірках сучасних фізичних досвідів. У його основі лежала аналогія між кульовим магнітом (террелою) і Землею. Гильберт досліджував поводження мініатюрної магнітної стрілки, що поміщається в різних крапках террели, і потім отримані дані зрівняв з відомими із практики мореплавання фактами орієнтації магнітної стрілки відносно Землі. З порівняння цих даних Гильберт уклав, що Земля є кульовий магніт.

Вихідна аналогія між террелой і Землею була підказана прийнятої Гильбертом картиною світу, у якій магніт як різновид металів розглядалося як втілення природи землі, Гильберт навіть у назві кульового магніту (террела земля) підкреслює спільність матерії Землі й матерії магніту й природність аналогії між земною кулею й кульовим магнітом.

Направляємо спостереження й експерименти, картина світу завжди випробовує їхній зворотний вплив. Можна констатувати, що нові факти, отримані В. Гильбертом у процесі емпіричного дослідження процесів електрики й магнетизму, генерували ряд досить істотних змін у спочатку прийнятій їм картині світу. За аналогією з уявленнями про Землю як великому магніті, Гильберт включає в картину світу уявлення про планети як про магнітні тіла. Він висловлює сміливу гіпотезу про те, що планети втримують на їхніх орбітах сили магнітного притягання. Таке трактування, навіяне експериментами з магнітами, радикально міняла уявлення про природу сил. У цей час силу розглядали як результат зіткнення тіл (сила тиску одного вантажу на іншій, сила удару). Нове трактування сили було передоднем майбутніх уявлень механічної картини світу, у якій передача сил на відстані розглядалося як джерело змін у стані руху тел.


Случайные файлы

Файл
177965.rtf
53408.doc
kursovik.doc
PDA-0100.DOC
53237.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.