Антична філософія (158087)

Посмотреть архив целиком

ПВНЗ

Європейський університет

Криворізька філія


Самостійна робота №2

з дисципліни «Філософія»

на тему:








Антична філософія








Виконала:

студентка 2-го курсу

групи Д – 072




Кривий Ріг 2008 р.

План


  1. Порівняйте погляди Платона та Аристотеля на проблеми буття, пізнання, людини.

  2. На вашу думку, епоха еллінізму – розквіт чи криза у філософії? Доведіть.

  3. Визначте центральні проблеми римського стоїцизму.

  1. Порівняйте погляди Платона та Аристотеля на проблеми буття, пізнання, людини.


Платон (427 – 347 рр. до н. ери) – найвидатніший представник античного ідеалізму в його найбільш розвиненій формі. Він належав до вищої рабовласницької знаті. Все своє свідоме життя боровся проти афінської демократії. Багато подорожував. Побував в Південній Італії і Сіцілії. Тут познайомився зі вченнями елейців і піфагорійців. Після повернення до Афін організував філософську Академію, що стала основним центром боротьби проти матеріалістичних вчень мілетської школи, Геракліта, Демокріта, проти науки.

Філософія Платона відображала інтереси крупних рабовласників, котрі намагалися ліквідувати зачатки рабовласницької демократії і встановити неподільне панування аристократії. Платон – засновник об’єктивно-ідеалістичного напрямку у філософії.

Сутність філософського вчення Платона можна відобразити в таких положеннях:

1. Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей – дійсний, справжній, вічний, висхідний. Світ речей – недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, – нестабільний, змінний, знаходиться у невпинному русі, тоді, коли світ ідей – стабільний, постійний, вічний. Платон виходить, таким чином, з роздвоєння світу, підпорядкування “світу речей” “світові ідей”.

2. Кожна річ (світу речей) має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї, про речі залишаються завжди, вічно. Від ідей залежать всі предмети об’єктивної дійсності.

3. Кожна ідея про річ – це поняття про ці речі. Вони, як і самі ідеї, вічні. Поняття утворюється раніше, ніж сама річ. Поняття є передумовою речі, а не навпаки.

4. Кожна ідея – це сама сутність речі. Немає ідеї, отже, немає і ніякої сутності речі. Ідея речі і сутність речі – тотожні.

Щоб підкреслити ілюзорність, несправжність “світу речей”, Платон наводить такий приклад: уявіть собі, що люди знаходяться в глибокій печері і на стінах її бачать лише тіні тих людей, котрі проходять повз неї. Ті, що знаходяться у печері людей не бачать, а тіні їх приймають за дійсний світ. Отак і в житті, світ речей, як і самі тіні – недійсний, хоча люди вважають їх справжніми. Світ речей – це тіж самі тіні, а справжніх першооснов цих речей люди не бачать, не бачать ідей, котрі є їх сутністю.

Таким чином, вчення Платона – це об’єктивний ідеалізм, оскільки світ речей, що чуттєво сприймається, сама матерія, розглядається ним як результат нематеріальних ідей, котрі передують речам і існують самі по собі, незалежно від людини і її свідомості.

На думку Платона, справжнє пізнання – це пригадування. Тому, щоб пізнати істину, необхідно зосереджуватися на своїй душі, котра є безсмертною, і котра може все згадати про “світ речей”. Отже, не треба діяти, пізнавати практично, а слід лише пригадати те, що знає твоя душа. Це ще один аргумент на користь його ідеалістичного вчення.

Як і елеати (Ксенофан, Парменід, Зенон), Платон вважав, що буття незмінне і вічне. Однак допускав його суперечливість. Він стверджував, що вищі види буття, такі, як рух і спокій містять у собі суперечності. Такі види буття: і єдині, і множинні; і вічні, і змінні; і рухливі, і спокійні. Подібні суперечності є необхідною умовою для спонукання душі до розміркувань, пригадування. Методом виявлення суперечностей, котрі мають місце в уявленнях, є діалектика. Під цим поняттям Платон розумів, як і його вчитель Сократ, мистецтво ставити запитання, знаходити на них відповіді, дискутувати.

Безперечною заслугою Платона в історії філософії є його вчення про роль понять в процесі пізнання, які є вічними. Речі виникають і зникають, а поняття про них залишаються назавжди. Платон з’ясовував діалектику понять, виходячи з їх протиставлення, суперечливості. Бо пізнати істину можна лише тоді, коли є протилежні думки, що щось існує і одночасно, що це щось – не існує. Платон перебільшував, абсолютизував значення понять, визнавши за ними безпредметне, незалежне існування.

Ідеї Платона, його вчення, мали великий вплив на подальший розвиток світової філософії і особливо на розвиток ідеалістичної філософської думки.

Арістотель (384 – 322 рр. до н. ери) – найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької і світової філософії, за висловлюванням Гегеля, “вчитель людства”. Арістотель створив енциклопедичне філософське вчення, котре охоплювало логіку, діалектику, теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, економію, політику, педагогіку, риторику, етику, естетику, космологію, астрономію. Будучи учнем Платона, поставив під сумнів його ідеалістичну “теорію ідей”, спробу пояснити існування “світу речей” завдяки існуванню “світу ідей”.

Арістотель піддав платонівське вчення про ідеї глибокій, змістовній критиці. Йому належить крилата фраза: “Хоч Платон і істина мені дорогі, однак святий обов’язок наказує віддати перевагу істині”. Філософ не погоджувався з думкою Платона про те, що нібито ідеї утворюють особливий, надчуттєвий світ, котрому підпорядковується світ реальний. Арістотель був переконаний, що “ідеї” Платона не можуть існувати окремо від самих речей. Він висунув проти “теорії ідей” Платона шість заперечень.
Перше заперечення. Вчення Платона про сутність ідей – ускладнює розуміння, усвідомлення буття. В арсеналі Платона “ідей більше ніж речей”, тобто, що ідеї можуть існувати і без речей. Однак жодний із способів доведення не встановлює з усією очевидністю самостійного існування ідей без речей.

Друге заперечення. “Теорія ідей” Платона – внутрішньо суперечлива, нелогічна. За вченням філософа, кожна ідея відображає якусь конкретну річ. Однак є ідеї, котрі не мають свого конкретного аналога, наприклад, ідея загального, абстрактного. В такому випадку повинні існувати ідеї неіснуючого, нездійсненного, заперечного, знищуваного і т.п. А це вступає в глибоке протиріччя з платонівською теорією ідей.

Третє заперечення. Речі стають сутностями, лише тоді, коли мають свої ідеї. Тоді виходить, що існує лише один єдиний світ сутностей або ідей і що речі без ідей не існують, а це не відповідає дійсності.
Четверте заперечення. Вчення Платона вимагає існування окремої ідеї для кожної окремої речі. Однак кожна окрема річ – неоднозначна, багатогранна і тому вона повинна мати декілька ідей. Наприклад, ідея людини: ідея людини як людини взагалі; ідея людини як живої істоти, що відрізняється від інших істот; ідея людини як особистості і т.д. Це свідчить про те, що вчення Платона про ідеї позбавлене сенсу.

П’яте заперечення. Як можуть ідеї, будучи сутностями речей, існувати окремо від них? Якщо ідея тотожна сутності речі, то вона повинна знаходитися у самій речі. Якщо ж ідеї існують поза речами, то вони не є їх сутностями.

Шосте заперечення. Якщо ідеї є розумовими, ідеальними аналогами речей, то цілком очевидно, що вони не можуть бути джерелом зміни, руху самих речей. Бо рух притаманний лише реальному буттю речей. “Якщо в ідеях міститься джерело руху, то тоді, очевидно, ідеї будуть рухатися; якщо ж ні, то звідки рух з’явиться?” Ідеї рухаються тому, що рухається світ речей, а не світ ідей. Платон же стверджує, що “ідея – це щось вічне, тобто не знає ні народження, ні загибелі, ні зростання, ні збіднення, вона сама по собі, завжди в самому собі одноманітне...”

На противагу Платону Аристотель визнавав об’єктивне існування матеріального світу. “Намагання довести, що природа існує, смішне”, бо все це “відомо само по собі”. Матеріальний світ існує без втручання будь-яких вигаданих “ідей”. Природа, на думку філософа, – це сукупність речей, що знаходиться у вічному русі і змінах. “Я називаю матерією перший субстрат кожної речі, з якого виникає яка-небудь річ” – це Арістотель. Фактично, філософ виступив проти основних положень ідеалістичного вчення Платона.
Разом з тим, визначаючи матерію як “перший субстрат” речі, Арістотель сам відступає від істини, стверджуючи, що матерія сама по собі інертна, невиразна. Вона активна лише тоді, коли є форма. Матерія має лише можливість виявлення своєї сутності, дійсність же такого виявлення залишається лише за формою. Форма робить матерію тим чим вона фактично є. “Форма стоїть попереду матерії, – підкреслював Арістотель, – і є щось в більшій мірі існуюче”. Вона визначає матерію, бо є активним, рухливим, виразним началом. “Формою усіх форм” є світовий дух, бог. В цьому виявляється непослідовність Арістотеля, його ідеалізм.

Великі заслуги має Арістотель в розвитку наук. Він є творцем формальної логіки, її важливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципу виключення третього.

Арістотель один із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, як індукція і дедукція – рух думки від часткового до загального (індукція) і від загального до часткового (дедукція); він створив вчення про силогізми і їх правила; вперше визначив судження як форму думки, в котрій що-небудь стверджується чи заперечується; вперше здійснив класифікацію категорій логіки, визначивши десять таких категорій (сутність, місце, час, простір, володіння, діяння, страждання).
Одним з найбільш цінних надбань філософії Арістотеля є його вчення про різні види (форми) руху матерії. Він розрізняв шість таких форм: виникнення, знищення, перехід з одного стану в інший, збільшення, зменшення, переміщення.


Случайные файлы

Файл
120546.doc
132354.rtf
98340.doc
13973-1.rtf
83680.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.