Спорт і туризм (154785)

Посмотреть архив целиком











Спорт і туризм



1. Безпека в активному туризмі


У спортивно-туристській діяльності проблеми забезпечення життєдіяльності і безпеки учасників спортивно-туристських походів у досить екстремальних умовах є проблемами послідовної та системної адаптації туристів. В активному туризмі проблеми забезпечення життєдіяльності та безпеки учасників туристських походів і сходжень у досить екстремальних умовах ( клімат, висота місцевості над рівнем моря, об’єктивні небезпеки (селі, лавина, каменепади, переміщення льодовиків), вкрай складні метеоумови (низькі температури, шквальні вітри тощо), не кажучи вже про обов’язкове подолання крутих скельних, сніжних і льодових схилів, крутість і складність яких повинна відповідати категорії складності походу і категорії трудності класифікованої ділянки маршруту в туризмі або категорії трудності вершини в альпінізмі) є проблемами послідовної та системної адаптації організму до таких умов, а також завданнями досягнення високого рівня технічної підготовки.

Слід зазначити, що нормативно-правові документи зі спортивного туризму (Правила проведення спортивних туристських походів, розрядні вимоги щодо спортивного туризму, Методика класифікації спортивних туристських маршрутів), а також безліч цілком доступної інформації про маршрути і перевали в горах впродовж півстолітньої історії цього виду діяльності мали своїм основним завданням безумовне забезпечення безпеки спортсменів-туристів. Проте цього зазвичай виявляється замало, оскільки надзвичайні події відбуваються насамперед за умовами погоди ( отже, і стану маршруту) і завдяки грубим помилкам, яких припускаються керівники походів та їх учасники. Однак матеріальною основою є насамперед погода і спричинені нею стихійні явища: лавина, обвали льодових мас, селі, різке похолодання або, навпаки, потепління тощо.

Розроблено методику аналізу теплового стану учасників походів у "холодних районах". При цьому було виведено формулу "коефіцієнта охолоджування":


,


де: К0 – величина "коефіцієнта охолоджування";

V – швидкість вітру (м/с);

t°-температура повітря ( у градусах Цельсія);

25 - "комфортна температура".

Існують загальновідомі моделі, відомі під назвою "холодового чинника" і "теплового індексу".

Холодовий чинник (wind chill) є мірою дискомфорту, що зазнають люди, схильні до дії холоду й вітру. Нову формулу для холодового чинника було розроблено Національною службою погоди США в 2001 р. і вона замінила раніше використовувану формулу, яка була у вжитку з 1945р.

Порівняно зі старою формулою, нова формула дає менше значення холодового чинника а тих самих значень температури і швидкості вітру. Нова формула ґрунтується на сучасній теорії теплопередачі. Вона була побудована емпірично за результатами експериментальної роботи, проведеної з випробовуваними у вітровій камері в Торонто (Канада):


, (1)


де Тw холодовий чинник, °С;

Т – температура повітря, °С;

V- швидкість вітру, м/с;

Істотно спрощений варіант моделі має такий вигляд:


, (2)


де К0 – коефіцієнт охолоджування;

Т-температура повітря, °С;

25 - комфортна температура повітря, °С;

V - швидкість вітру, м/с.

Розроблена також модель, що враховує величину вологості повітря:


Кw=V 0,1(0,01 TW),


де Кw –"тепловий індекс";

V – швидкість вітру;

Т – температура повітря, °С;

W – вологість повітря ( % відн.).

У XX столітті відбулася справжня туристська революція, яка, на думку генерального секретаря Всесвітньої Туристської Організації Ф. Франжіаллі, "настільки ж творча і важлива, як індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше". Справжній вибух туризму у світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності, і зокрема дискреційного доходу у сім'ях численного середнього класу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь робітників; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень. Туризм поширився па нові, раніше не досяжні регіони. Його вплив на житія окремих територій, а іноді й цілих країн став надзвичайно великим. В сучасному світі він став потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов'язані економічна та соціальна сфери. І навіть в економіці найбільш індустріально розвинених країн Західної Європи та Америки ця галузь посідає чільні місця за обсягами загальних доходів, кількістю створених робочих місць, надходженнями до бюджету. Завдяки стрімким темпам зростання наприкінці XX століття туристична галузь стала якщо не найбільшою галуззю світової економіки, то, безсумнівно, однією з найбільших. Про це свідчить те, що на частку туризму припадає валового продукту, понад. ЗО відсотків обсягів послуг світової торгівлі та 11 відсотків світових споживчих витрат, 7 відсотків загального обсягу інвестицій та 5 відсотків усіх податкових надходжень. Сьогодні безпосередньо в сфері надання туристичних послуг зайнятий кожен десятий працівник (понад 260 мли працюючих).

Якщо у 1950 році у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 мли. осіб, то у 1970 році їх кількість зросла до 165 млн, у 1990-му — до 450 млн, а у 2000 р. ця цифра досягла майже 700 млн подорожуючих. І хоча трагічні події 2001-2004 років, що сталися в різних куточках світу, трохи уповільнили темни зростання кількісних показників, туризм продовжує розвиватися дуже динамічно. Так за прогнозом Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), очікується, що у 2010 році понад 1 млрд осіб здійснюватимуть подорожі. І це лише міжнародні подорожі, а якщо додати до цього внутрішні туристські поїздки та екскурсії, то виявляється, що більше третини населення планети щорічно перебувають у статусі туристів. За даними ВТО, прибутки від туризму у 2003 році досягли рекордних показників — 523 млрд доларів США.

Саме туризм часто є тим каталізатором, що спричиняє активний розвиток як окремих галузей економіки, так і соціально-економічного розвитку цілих країн.

Все це свідчить, що туристська галузь завдяки її великому впливу на економічний та соціальний розвиток країни має регулюватися державою і бути під пильним контролем громадськості.

В Україні за часи незалежності спостерігаються постійні реорганізації відомства, що забезпечує державне регулювання туристською діяльністю. Ще за часів СРСР (у грудні 1988 р.) було ліквідовано Голов інтурист України і протягом 1989 —1993 років органу управління галуззю взагалі не було, бо Асоціація по іноземному туризму (1989—1991) та акціонерна компанія "Укрінтур" (1991 — 1993), що діяли в цей період, були суто комерційними структурам!! і не мали важелів державного регулювання.

Тільки 3.1993 повноцінно працювати орган центральної виконавчої влади в галузі туризму — Державний комітет України по туризму, вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристською сферою, безпосередньо підпорядкований туризму. Зокрема, значною мірою виведено з "тіні" діяльність туристських фірм, посилено боротьбу з шахрайством при організації подорожей за кордон, розширено асортимент та якість послуг. Водночас мали місце справедливі нарікання на неналежне виконання чи невиконання взагалі завдань, що були поставлені перед Держкомтуризмом. У втім, його ліквідацію у 1999 р. та утворення єдиного Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьох державних комітетів не можна було розцінювати однозначно схвально. Подальша практика довела хибність такої політики: повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на третій план. Це відбувалося як на центральному, так і на регіональному рівні. Сумарні показники туристської галузі у 1999-2000 рр. були найгіршими за всі роки незалежності (навіть порівняно з 1998 р., в якому туристська галузь зазнала значних втрат від фінансової кризи). І це зайвий раз свідчить про те, що істотне зростання матеріальної та соціокультурної віддачі від туризму можливе лише у тому разі, коли існує уповноважений урядовий орган, який займається виключно спеціалізованими питаннями розвитку туристської сфери.

Наслідком усвідомлення проблем, що реорганізація у листопаді 2001 року цього комітету і створення Державного департаменту туризму. 1 нарешті, у квітні 2002 року Указом Президента України була створена Державна туристична адміністрація України. За короткий час її існування було чимало зроблено.

Ця подія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму, створення нових механізмів просування якісного національного туристського продукту. У 2002 році прийнято Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки, основною метою якої є посилення позицій України на міжнародному туристської ринку, привернення уваги світової спільноти до більшої кількості як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до державного бюджету. На основі цього програмного документа прийнято і ряд регіональних програм та програм розвитку окремих туристичних центрів.

За останні два з половиною роки прийняті зміни у національному законодавстві щодо регулювання діяльності туристських підприємств та організацій, готельного бізнесу, інвестиційної діяльності. Зокрема, у жовтні 2004 року за рекомендацією Європейської туристської комісії, яку очолює президент Австрійського національного туристського офісу Артур Оберашер, прийнято рішення щодо залучення іноземних інвестицій у розвиток готельної індустрії України, зокрема, на встановлення гірськолижного витягу у Карпатському регіоні. Скасовано дискримінаційний готельний збір, надано можливість для інвестування шляхом концесійної діяльності при будівництві та експлуатації туристських об'єктів, встановлення рівних цін і тарифів на послуги, що надаються як українцям, так і іноземцям.


Случайные файлы

Файл
174497.rtf
162903.rtf
73323-1.rtf
10780-1.rtf
121460.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.