Водні шляхи та повітряний транспорт України (146954)

Посмотреть архив целиком















Реферат з курсу транспорту:

Водні шляхи та повітряний транспорт України


План


1. Значення внутрішніх водних шляхів для перевезень. Класифікація внутрішніх водних шляхів

2. Техніко-експлуатаційні характеристики вантажних та пасажирських літаків

3. Вплив водного транспорту на навколишнє середовище

Література



1. Значення внутрішніх водних шляхів для перевезень. Класифікація внутрішніх водних шляхів


Водний транспорт - найдавніший вид транспорту. Він до появи трансконтинентальних залізниць (друга половина XIX століття) залишався найбільш важливим видом транспорту. Навіть найбільш примітивне парусне судно за добу долало у чотири-п'ять разів більшу відстань, ніж караван. Вантаж, що перевозився, був більшим, витрати на експлуатацію - менші.

Водний транспорт до цих пір зберігає важливу роль. Завдяки своїм перевагам (водний транспорт - найдешевший після трубопровідного), водний транспорт зараз охоплює 60-67% всього світового вантажообігу. По внутрішнім водним шляхам перевозять в основному масові грузи - будівельні матеріали, вугілля, руду - перевезення яких не потребує високої швидкості (тут позначається конкуренція з більш швидкими автомобільним та залізничним транспортом). На перевезеннях через моря та океани у водного транспорту конкурентів немає (авіаперевезення дуже дорогі, їхня сумарна частка у вантажоперевезеннях низька), тому морські судна перевозять різноманітні види товарів, однак більшу частку вантажів складають нафта та нафтопродукти, зріджений газ, вугілля, руда.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До внутрішніх вод відносяться води рік, струмків, озер й інших водойм, у тому числі й прикордонні води у межах границь державної території, а також води, розташовані від вихідних ліній територіального моря. Правовий режим внутрішніх вод визначається внутрішнім законодавством держави, а відносно прикордонних вод - угодами із суміжними державами.

Внутрішні води повністю входять у юрисдикцію прибережної держави, правила судноплавства й рибальства в них установлюються тільки законами цієї держави. Допуск судів іноземних держав у внутрішні води дозволяється тільки на підставі міжнародних угод. Прибережна держава встановлює також режим морських портів, правила заходу в них судів іноземних держав тощо.

Україна має досить густу річкову мережу, що складається майже з 73000 рік. Через її територію протікають такі великі транзитні ріки, як Дніпро, Дністер, Дунай, Сіверський Донець. Майже всі ріки належать до Азовсько-Чорноморського басейну й лише Західний Буг і Сіян течуть до Балтійського моря.

Більшість рік України - рівнинного типу й живляться переважно талими водами. Після високого весняного повіддя вони міліють улітку, плин їх сповільнюється. У Степу й Кримі багато рік пересихають. На відміну від рівнинних рік, ріки Українських Карпат і Кримських гір харчуються переважно водами атмосферних опадів. Тривалі дощі часом викликають паводки.

На Україні багато озер різних по походженню. Найбільші карстові озера на Волині - Шацкі. Серед них рекордсменом по глибині є озеро Світязь (максимальна глибина 58 м). Багато заливних озер розташованих уздовж рік Прип'яті й Десни. На півдні України, особливо в Одеській області, дуже багато лиманних озер. На території Кримського півострова зустрічаються реліктові озера (залишки древнього морського басейну) із солоністю води більше 90%.

До штучних водойм належать: ставки, водоймища, канали. Каскад найбільших водоймищ побудований на Дніпрі. Канали переважають у південно-східній частині України й у Криму.

Ріки, озера, водоймища й канали, придатні для судноплавства, прийнято називати внутрішніми водними шляхами. Якщо ці шляхи використаються для руху судів, їх називають внутрішніми судноплавними шляхами. Сезон, протягом якого здійснюється судноплавство, називають навігацією (навігаційним періодом).

Головною особливістю внутрішнього водного шляху є наявність суднового ходу - водного простору, призначеного для руху судів і позначеного на місцевості або на карті. Положення суднового ходу на внутрішньому водному шляху позначають за допомогою спеціальних навігаційних знаків. Сигнальні вогні на цих знаках називають навігаційними вогнями.

Умовна лінія, що проходить у середній частині суднового ходу або позначена навігаційними знаками, називається віссю суднового ходу.

Край суднового ходу - це умовна лінія, що обмежує судновий хід по ширині. Розрізняють правобережну й лівобережну крайки. Перехід суднового ходу від одного берега ріки до іншого називають перевалом суднового ходу.

Судновий хід характеризують габаритами - глибиною, шириною, надводною висотою й радіусом закруглення. Найменші глибину, ширину й радіус закруглення суднового ходу, підтримка яких гарантується службою шляху, називають гарантованими.

Невід'ємна приналежність внутрішнього судноплавного шляху - порт - ділянка берега із прилягаючим водним районом (акваторією), де розміщені спорудження й пристрої для навантаження-вивантаження судів й їхнього обслуговування. Акваторія порту забезпечує у своїй судноплавній частині маневрування й стоянку судів. Частина цієї акваторії, призначена для якірної стоянки судів, називається рейдом.

Порт обладнаний спеціальними гідротехнічними спорудженнями, до яких ставляться причали, пірси, моли, хвилеломи й ін. Причал - це спорудження, призначене для стоянки, обробки й обслуговування судів і має для цих цілей спеціальні швартовні пристрої. Пірсом називають конструктивне об'єднання причалів, що виступає в акваторію порту й дозволяє швартувати до нього суду не менш, ніж із двох сторін. Огороджувальні спорудження для захисту акваторії порту або берегової смуги від хвиль, наносів і льоду називають молом і хвилеломом.

Зображення ділянки внутрішнього водного шляху й прилягаючої смуги берега, складене на основі гідрографічних робіт, називають картою внутрішнього водного шляху. Для другорядних водних шляхів, наприклад, для припливів рік з нерегулярним судноплавством, користуються схемами суднового ходу.

Класифікація внутрішніх водних шляхів може бути зроблена по гідрометеорологічних умовах плавання, габаритам суднового ходу, інтенсивності судноплавства й характеру навігаційного устаткування (судноплавної обстановки). Відповідно внутрішні водні шляхи підрозділяють на категорії, класи, групи, розряди.

Якщо для судноплавства використовується природна водойма, такий водний шлях називають природним. Якщо водойма створена людиною, водний шлях називають штучним. До природних водних шляхів ставляться ріки й озера, до штучних - водоймища й канали.

Клас внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від габаритів суднового ходу. Всі водні шляхи підрозділяють на сім класів, які об'єднані в чотири категорії: надмагістраль, що відноситься до I класу, магістраль - до II або III класу, шлях місцевого значення - до IV або V класу, мала ріка - до VI або VII класу. Надмагістраль характеризується, наприклад, гарантованою глибиною більше 2,6 м, шириною суднового ходу 100-85 м і радіусом його закруглення 1000-600 м. У магістралі II класу гарантована глибина 1,6-2,6 м, III класу - 1,1-2,0 м, шляхи місцевого значення IV класу - 0,8 - 1,4 м, V класи - 0,6-1,1 м, малої ріки VI класу - 0,45-0,8 м, VII класу - менш 0,6 м.

Групи водних шляхів установлені залежно від інтенсивності судноплавства й пов'язаного із цим характеру навігаційного устаткування. По водних шляхах I групи, наприклад, в обох напрямках протягом доби проходить більше 30 судів, по водних шляхах III групи - усього до п'яти таких судів. Водні шляхи I-III груп мають денне й нічне навігаційне устаткування (знаки й вогні). Водні шляхи IV й V груп мають тільки денне навігаційне устаткування.

Розряд внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від хвильового режиму. Розряди водних шляхів різні для транспортних судів. За правилами Річкового Регістра внутрішні водні шляхи можуть бути розрядів "Л", "Р", "О" або "М". На водних шляхах розряду "Л" вітрові хвилювання, при яких одна зі ста наступних підряд хвиль досягає висоти 0,6 м, спостерігаються протягом часу, що не перевищує 4% тривалості навігації. На водних шляхах розрядів "Р" й "О" висота таких хвиль відповідно 1,2 й 2,0 м. В Україні немає внутрішніх водних шляхів розряду "М". У нас прийнятий розподіл водойм на чотири розряди (з 1-го по 4-й), причому окремо виділені прибережні морські води. Отже, до внутрішніх водних шляхів України відносяться судноплавні ріки й водоймища. Загальна довжина судноплавних шляхів - понад 5000 км, з них з денним і нічним навігаційним устаткуванням - близько 4300 км. Транспортний флот обслуговує більше 600 портів, пристаней і зупинних пунктів. Судноплавних каналів в Україні немає, окрім підхідних каналів до шлюзів водоймищ. Рух плотів по судноплавних ріках України не здійснюються.


2. Техніко-експлуатаційні характеристики вантажних та пасажирських літаків


Повітряний транспорт - наймолодший і найбільш швидкісний, однак поки що дорогий. Поряд з перевезеннями вантажів, пошти й пасажирів він здійснює санітарні перевезення, а також аерофотозйомки, хімічну обробку посівів та боротьбу з лісовими пожежами.

Найбільші авіапорти України - Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ.

У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали в Харкові, Києві, Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тернополі.

Для повітряних перевезень України характерна велика, порівняно з іншими видами транспорту, сезонна нерівномірність: їхній обсяг зростає, починаючи з квітня й до серпня включно. Середня відстань авіаперевезень перевищує 1 тис. км.

Нині у сфері авіаційного транспорту України 97 реєстрових авіакомпаній, які мають сертифікат експлуатанта, 51 з них має право перевозити пасажирів. З 1992 р. Україна входить до Міжнародної організації цивільної авіації, має договори з 46 країнами світу, 45 зарубіжних компаній здійснюють 160 рейсів за тиждень. Українські літаки підтримують постійний зв'язок з 45 країнами світу.

Технічно поновити повітряний флот передбачається за рахунок літаків Ту-204, Ту-154 М, В, ЯК-42, Іл-114, літаків Boeing та Aerobus. Особливі сподівання пов'язані із створенням вітчизняного аеробуса Ан-218, який за основними параметрами наближається до найкращих західних зразків авіатехніки.

Якість літака й ефективність його використання як транспортного засобу визначаються його льотно-технічними характеристиками, надійністю, терміном служби й безпекою застосування. Останні три показники оцінки якості не відрізняють літак від інших видів транспорту, відносно ж літних характеристик є свої особливості.

До літних характеристик звичайно відносять швидкість, дальність, висоту, швидкопідйомність, маневреність, злітно-посадочні характеристики й вантажопідйомність.

Для літаків різного призначення ці характеристики нерівнозначні за своїм значенням і можна для кожного з них указати основні льотні характеристики, що забезпечують найбільшу ефективність його застосування, тобто виконання якнайкраще поставлених перед ним завдань.

Для пасажирського й транспортного літаків найбільше значення мають вантажопідйомність, дальність польоту й злітно-посадочні характеристики, що дозволяють використати їх на існуючих аеродромах.

Приведемо загальноприйняті в технічній літературі визначення для льотних характеристик літака.

Максимальна швидкість польоту - швидкість сталого горизонтального польоту при використанні повної потужності або тяги силової установки. Швидкість є одним з основних показників, що характеризують якість літака.

Дальність польоту - найбільша відстань, що літак може пролетіти по прямій без поповнення запасу палива. Якщо поле відбувається з поверненням літака на аеродром відправлення, то під дальністю польоту розуміють радіус його дії, рівний 0,5 дальності.

Дальність польоту істотно залежить від висоти й швидкості польоту.

Стеля літака - це гранична висота, на яку літак може здійнятися й на якій він може ще робити горизонтальний політ, але не здатний набирати висоту (вертикальна швидкість дорівнює нулю). Ця висота називається теоретичною стелею, тому що практично її не можна використати. На відміну від теоретичної практична стелю - це висота, на якій літак ще володіє деякою умовно прийнятою вертикальною швидкістю для набору висоти. Для поршневих літаків прийнято, що така швидкість повинна бути не більше 0,5 м/сек, для реактивних 5 м/сек. Існує поняття динамічної стелі, під яким розуміють висоту, що досягається літаком не тільки за рахунок повної потужності або тяги двигунів, але й за рахунок запасу кінетичної енергії, що здобуває літаком при розгоні до набору висоти. Динамічна стеля - висота істотно більша, ніж теоретична стеля літака.

Швидкопідйомність - час набору літаком заданої висоти. Вона залежить від величини вертикальної швидкості підйому.

Маневреність - здатність літака в польоті виконувати той або інший маневр (розворот на 90° й 180°, розгін до максимальної швидкості, віраж, спіраль, фігури вищого пілотажу й ін). Звичайно маневр характеризується часом його виконання, величиною перевантаження при зміні траєкторії й інших показників.

Злітно-посадочні характеристики - характеристики, що дозволяють визначати розміри й клас аеродромів, на яких може експлуатуватися літак. Це насамперед довжина розбігу при зльоті (від місця дачі повного газу двигунів до місця відриву коліс шасі від поверхні аеродрому) і довжина пробігу при посадці (від місця зіткнення коліс із поверхнею аеродрому до місця повної зупинки літака).

Крім цих даних, становлять інтерес величини швидкостей при зльоті, тобто при відриві коліс від аеродрому, - злітна швидкість і при посадці в момент зіткнення коліс із аеродромом - посадкова швидкість.

Вантажопідйомність - вага вантажів, у тому числі й пасажирів, перевезених на літаку, при виконанні того або іншого польоту при заданій польотній вазі й запасі палива. Іноді замість терміна вантажопідйомність користуються терміном корисне навантаження.

Розвиток авіаційної науки й техніки дозволили неухильно підвищувати швидкість, висоту й дальність польоту літака протягом всієї його історії. Підтвердженням цього положення є дані про досягнуті на літаках рекордах швидкості, висоти й дальності.

Незважаючи на те, що більшість таких рекордів були отримані на спеціальних літаках, досягнуті результати через короткий час ставали надбанням серійних літаків. У результаті рекорди стали як би віхами, що визначали шляхи розвитку літних характеристик на найближчий період часу.

У 1969 р. був зроблений випробувальний політ першого у світі надзвукового пасажирського літака Ту-144, максимальна швидкість якого більш ніж удвічі перевищує швидкість звуку.

Пасажирські й транспортні літаки з турбореактивними й турбогвинтовими двигунами, що обслуговують міжнародні лінії, літають на 10000 км і більше. Разом з тим ці літаки з 2-4-кратним поповненням запасів палива в польоті можуть вже облетіти земну кулю по екватору.

Завданням подальшого розвитку повітряного транспорту України є збільшення загального обсягу перевезень, спорудження нових та реконструкція ряду старих аеропортів та ін.


3. Вплив водного транспорту на навколишнє середовище


Умови України сприятливі для розвитку морського транспорту: на півдні її територію омивають Чорне й Азовське моря, котрі практично не замерзають і з'єднуються із Середземним морем протокою Босфор, Мармуровим морем і протокою Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України - понад 2000 км.

Екологічний моніторинг у більшості країн відзначається широкою розгалуженістю і застосуванням автоматизованих систем спостережень. Екологічні нормативи і стандарти якості середовища проживання є двох типів:

1) стандарти якості середовища,

2) стандарти викидів шкідливих речовин у середовище. Для водних ресурсів - це показники якості річкової води; показники якості води озер, водойм; показники якості морської води; показники концентрації чи заборона на наявність у водному середовищі особливо небезпечних для здоров'я людини речовин; показники якості питної води.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи - згадаймо аварії танкерів "Амоко кадіс" біля узбережжя Франції (1978 р) чи "Екссон валдіз" поблизу узбережжя Аляски (1990 р). Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями (приклади - вибух бензопроводу в Челябінській області в 1995 р. чи забруднення величезної площі земель нафтою, яка витекла з пошкодженого нафтопроводу в республіці Комі на півночі Росії в 1994 р).

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду. Забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.

Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення і засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин.

У внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.

Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:

нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;

програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту (флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);

інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.

технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;

технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;

технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського транспорту.


Література


  1. Бланк Ш.П. Экономика внутреннего водного транспорта. - М.: Транспорт, 1983. - 463 с.

  2. Водний кодекс України вiд 06.06.1995 № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 24, ст.189

  3. Економіка транспорту /Під ред. Коби В.Г. - К: КДАВТ, 1999. - 254 с.

  4. Лётные характеристики самолётов // http://fivt. ssau.ru/source/? d=116

  5. Правила плавання по внутренним водным путям Украины // http://darfish. oriontv.net/vodput. htm

  6. Транспорт Страны Советов: Итоги за 70 лет и перспективы развития / И.В. Белов, В.А. Персианов, Б.А. Волков. - М.: Транспорт, 1987. - 311 с.