Суверенітет України (145645)

Посмотреть архив целиком

ВСТУП


В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою тоді ще Української РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.


24 серпня 1998р. в Україні широко відзначалася знаменна дата: сьома річниця з дня проголошення її незалежності. П'ять прожитих років для країни - строк невеликий. Проте, він не тільки дозволяє, але й примушує нас підвести деякі підсумки. Вже назріла необхідність осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцінити досягненні результати і зробити певні висновки на майбутнє[6. 22]1.


Цей ювілей - добрий привід для того, щоб всім нам (українському суспільству) замислитись: а чи у потрібному напрямку ми рухаємося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились і що ж нам робити далі?


Зараз Україні дуже потрібні серйозний, неупереджений і критичний аналіз ситуації, що склалася, чесне викриття причин помилок і невдач, визначення насущних потреб суспільства, справжніх цілей і завдань соціального розвитку, а також вибір найкращих засобів і методів для їх здійснення.


Державний суверенітет - це основа сили держави, його спроможності ефективно здійснювати свої функції. У той же час суверенітет не може бути основою для антиправових дій, для сваволі. Наприклад, для того щоб привласнить собі «право війни», для одностороннього довільного припинення існуючих правових відношень, у яких бере участь держава.


Можна також сказати, що Державний суверенітет -це «незалежність державної влади від всякої іншої влади усередині країни і поза її, виражена в її винятковому, монопольному праві самостійно і вільно вирішувати усі свої справи».


Ця робота - одна з перших спроб з позицій системного підходу розглянути питання про цілісність України як нової соціальної системи, що виникла у результаті розпаду Союзу РCР у 1991 р. Системний підхід, як методологічний напрямок у науці, виходить із того, що весь оточуючий нас світ, матеріальний та ідеальний, і будь-який з існуючих у ньому об'єктів (процесів) являє собою цілісне утворення - систему. Під системою звичайно розуміється відносно відокремлена множина взаємопов'язаних і взаємодіючих тим або іншим чином компонентів (елементів і частин).


Звертання до цієї проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: після вісьми років свого незалежного існування, Україна опинилася на піку затяжної, дуже тяжкої і глибокої загальносистемної кризи, що охопила практично всі сторони життя нашого суспільства. По своїх масштабах і глибині вона вже об'єктивно наближається до національної катастрофи.


I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.


Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Україна здійснює захист і охорону національної державності українського народу.


Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються за законом.


Розвиток українського суспільства у 1991-1996 роках був украй складний і неоднозначний. Серед величезного розмаїття різновекторно взаємодіючих проблем, з якими зіткнулася Україна, чітко простежуються дві основні тенденції суспільного розвитку, які, тісно переплітаючись, доповнюють одна одну. Це: 1) зміна суспільно-економічних відносин і 2) становлення державної незалежності. Неупереджений аналіз об'єктивного ходу подій підводить до визнання наступних принципових фактів новітньої історії.


Крах тоталітарної радянської імперії створив сприятливі умови для здобуття Україною державного суверенітету. Понад сімдесяти років в українських землях майже безперервно проводилася послідовна політика денаціоналізації усіх сфер життя та його русифікації. Об'єктивно ця політика стала продовженням зусиль царату з доконечного інтегрування українських земель до складу імперії.


Перемога більшовиків у революційних подіях 1917 року логічно привела до їхнього збройного наступу на Україну та до поразки тут національно-визвольних сил. Вже на початку 20-х років ХХ ст. національно-визвольний рух в Україні був остаточно придушений. Щоправда, 20-ті роки були позначені також політикою "українізації" та "коренізації", що привела до певного зміцнення українства. Однак слід зазначити, що правлячий режим жорстко контролював процес національного відродження, утримуючи його в тих межах, в яких він міг бути корисним цьому режимові. Природно, що про розвиток цього процесу аж до здобуття Україною незалежності не могло бути й мови. Більше того, вже в кінці 20-х-на початку 30-х років процес українізації було придушено, а дещо згодом його чільні провідники зазнали фізичного знищення.


З моменту утворення СРСР Україна як його суб'єкт зазнавала все нових втрат, ознаки її державності перетворювалися на суто номінальну величину. Подальше її перебування у складі Радянського Союзу характеризувалося планомірним наростанням русифікаторських зусиль союзного центру аж до намагань повного нівелювання національних особливостей і проголошення українського народу частиною "нової історичної спільності - радянського народу".


Поодинокі голоси патріотично настроєних представників української інтелігенції миттєво придушувалися і скільки-небудь помітного впливу на громадську свідомість, не кажучи вже про об'єктивний хід подій, не справляли. Однак у широкому історичному масштабі СРСР виявився перехідним компромісним утворенням, яке відповідало тому етапу, коли імперія в чистому вигляді була вже неможлива, а незалежність - ще неможлива. Зрозуміло, ця рівновага не могла тривати безкінечно, навіть з огляду на формування націй, утворення національно-державних структур, хоча багато в чому формальних і штучних, поступове перетворення республік у національні протодержави, консолідацію еліт у межах республіканських систем управління та партійно-бюрократичної ієрархії. До того ж Україна завжди зберігала своєрідний фермент незалежності. І з-поміж інших республік мала чи не найвиразніші ознаки державності" .


Проголошення державної незалежності України у 1991 р. виявилося не наслідком послідовної, тривалої, добре організованої національно-визвольної боротьби українського народу (як це було, наприклад, за часів Богдана Хмельницького), а результатом краху тоталітарного соціалізму і зумовленого ним розпаду СРСР. Хоча, безперечно, слід віддати належне всім спалахам національно-визвольних змагань українського народу від XVII до кінця ХХ сторіччя. Та все ж не національно-визвольний рух зруйнував імперію, а навпаки - деградація імперії ініціювала національно-визвольний рух, причому у парадоксальний спосіб: можливість отримання державної незалежності України з'явилася раніше більш-менш помітного національно-визвольного руху, який, до речі, і сьогодні ще не консолідувався і не відповідає сучасним потребам суспільного життя. Це є вкрай загрозливим для подальшої долі України.


За таких умов загроза втрати державного суверенітету існує не тільки з боку колишньої і потенційно можливої у майбутньому метрополії, що намагається насильно ліквідувати його, скільки всередині самої України, яка внаслідок гострих внутрішніх проблем, передусім соціального характеру, може бути підштовхнута певними силами під крило "старшого брата", прояви чого спостерігаються у Білорусі. Свобода, не виборена безпосередньо поколінням, яке її одержало, не завжди може бути адекватно ним оцінена й використана. Воно часто не знає до ладу ні її цінності, ні як нею скористатися.


Однак останні події в Україні, передусім прийняття Конституції, засвідчили, що молода держава перейшла внутрішньополітичний Рубікон свого ствердження. Зворотнього руху вже не буде.


Причини, які зумовили підтримку широкими масами Акту проголошення незалежності України, мали спочатку в основному економічний та соціальний характер (національно-визвольний фактор додався згодом). Саме економічний застій і гострота соціальних проблем були першоосновою загальносоюзної кризи. Однак остаточно Радянський Союз розвалився внаслідок подій 19-21 серпня 1991 р. у Москві. Україна (як і більшість союзних республік) підпадала під їх вплив як складова цього гігантського об'єднання. Якщо республіки Прибалтики наполегливо домагалися національної незалежності, то для решти поява можливості одержати свободу була певною мірою несподіванкою (принаймні для широких народних мас)[9. 16]2.

Показовим є той факт, що Біловезькі угоди було прийнято навіть без відома більшості республік Радянського Союзу.


Свідомий розвал Радянського Союзу верхівкою російської політичної еліти, підтриманий націонал-комуністами і демократичними силами України, а згодом і Білорусі, мав глибокі економічні, соціально-політичні та духовні витоки, які визрівали в надрах соціалістичного ладу упродовж усієї його історії. Саме невдоволення значної частини номенклатури неповнотою належних їй прав власності, прагнення конвертувати владу у власність стало імпульсом суспільних перетворень, які можна назвати "номенклатурною революцією".


Але глибинні причини перетворень корінилися у заскорузлості й неефективності системи командно-адміністративного господарювання. На кінець 80-х років соціалістична економіка перестала справлятися із своїм завданням — забезпечувати суспільство необхідною кількістю якісних товарів. Посилився товарний дефіцит, на якому виросла "тіньова" економіка. Наростаючі гальмівні процеси в розвитку продуктивних сил породили величезну армію "зайвих" людей: інженерів, техніків, вчених, управлінців та інших "трудівників соціалістичного виробництва", які були приречені на жалюгідне матеріальне існування (сумнозвісні 110 крб. окладу) та нікчемне соціально-духовне животіння.[9. 45]3


Случайные файлы

Файл
116358.rtf
186562.rtf
90501.rtf
2456.rtf
30614.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.