Нормы права и другие социальные нормы (TGIP_NP)

Посмотреть архив целиком

31












К У Р С О В А Р О Б О Т А


з дисципліни


Теорія держави та права”



на тему:


“Норми права та інші соціальні норми”





Виконав:




Викладач:










м. Дніпропетровськ

2001





П Л А Н



Вступ…………………………………………………………………..3


  1. Поняття та ознаки соціальних норм……….……………..5

  2. Види соціальних норм та їх характеристика………….11

  3. Норми права як особливий різновид соціальних

норм……………………………………………………………….20


Висновки…………………………………………………………….28

Література..…………………….……………………………………30

В С Т У П


В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важель стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

Предмет дослідження в роботі - норми права в системі нормативного регулювання.

Метою роботи є дослідження норм права в системі нормативного регулювання.

З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:

  • розкрити поняття соціальних норм та показати їх ознаки;

  • порівняти соціальні норми та технічні норми, виявити спільне й відмінне в них;

  • показати види соціальних норм та їх ознаки;

  • розкрити природу та специфіку сутність норм права;

  • розглянути норми права в їх взаємодії з іншими соціальними нормами.

Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.


  1. Поняття та ознаки соціальних норм


Для регулювання поведінки людей та їх об‘єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, що орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Ці правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому стабільність і бажаний порядок, називаються соціальними нормами.

Соціальні норми “здійснюють нормативне регулювання поведінки суб‘єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи недозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб‘єкти, на яких за певних умов поширюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою”[3, 145].

Призначенням соціальних норм є упорядкування поведінки суб‘єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На основі цього учасники цих відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб‘єктів у ситуаціях, передбачених конкретними соціальними нормами.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Найбільш суттєвими ознаками соціальних норм є наступні:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру - соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони направляють поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки.

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб направляти поводження людей у рамках відношень даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини.

3. Правила поводження приписувального характеру - загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки.

4. Правила поводження, що забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (навичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління.

Формуючись та утверджуючись різними шляхами, але загальним є те, що вони відбивають досвід різних варіантів поведінки суб‘єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди”[8, 11].

Отже, “соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, - це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів” [3, 146].

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов‘язану із взаємовідносинами між людьми, їх об‘єднаннями, соціальними групами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних тощо, які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об‘єктами, а також явищами природи (див. таб. 1).

Таким чином, сутність соціальних норм більш яскраво проявляється у їх зіставленні із норми технічними.

Технічні норми регулюють діяльність людини по використанню природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води й ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відношення людей один з одним.


Таб. 1. Соціальні норми у співвідношенні із технічними та санітарно-гігієнічними

Технічні норми

Пов‘язані з найбільш ефективним впливом людини на природу, навколишній світ

Санітарно-гігєнічні, біологічні норми

Забезпечують правильне функціонування людського організму і запобігання хворобам

Соціальні норми

Регулюють відносини між людьми, поведінку, що має соціальний характер



Технічні норми займають своєрідне місце в системі соціального регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відношення між людьми і природою, технікою (людина і комп'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми - відношення між людьми і їхніми об'єднаннями”[10, 284].

Технічні норми - правила, що вказують на найбільш економічні й екологічно нешкідливі методи, прийоми і способи впливу людей на матеріальний світ, їхню роботу з технічними і природними об'єктами. Тобто це правила доцільного користування предметами природи, знаряддями праці і різними технічними засобами. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.

Технічні норми засновані на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва й інших) і являють собою специфічну мову спілкування людини з матеріальними об'єктами. Недотримання технічних норм приводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичної установи користуватися одноразовими шприцами може привести до інфікування хворого на СНІД, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поводження людей або ні, то їх можна визначити як сугубо технічні і протиставити соціальним нормам. Тобто чисто технічні норми як абстракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке ж значення, як правила математики й інших несоціальних утворень. Наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.ін.”[9, 23].

Як тільки технічні норми стикаються з поводженням людей і люди починають співвідносити свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила стають загальними правилами поводження (нормами), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни - технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що установлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їхньої якості. Ці технічні правила розраховані на відношення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і в сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер”[10, 285].

Отже, спільне в технічних і соціальних нормах - їхній зв'язок із діяльністю людини. Розходження технічних і соціальних норм - в об'єктах і методах регулювання.

Соціально-технічні норми мають наступні ознаки (за О.Ф. Скакун):

  • обумовленість законами природи і техніки;

  • невираженість соціального характеру (не є чисто соціальними);

  • невираженість заходів суспільного забезпечення (правових, моральних і інших санкцій);

  • винятковість використання.

Деякі технічні норми, що діють у матеріально-виробничій і управлінській сфері, які набули соціального значення, набувають правової сили, тобто стають техніко-юридичними з ознаками обов'язковості й охорони державними мірами, аж до примусу. При цьому вони не утрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю і т.ін.

До технічних норм належать:

  1. Будівельні норми і правила (СНІПи);

  2. Державні стандарти (ДСТ);

  1. Технічні умови виробництва якийсь продукції;

  2. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;

  1. Норми витрати сировини, палива, електроенергії й ін.

Соціально-технічні норми можуть стати техніко-юридичними, що відбувається у двох випадках:

1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст соціально-технічних норм, дотримання яких признається юридично обов'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової декларації і порядку її заповнення і подачі». Інший приклад: інструкція з дотримання технічних правил працівниками атомної електростанції. Вона містить соціально-технічні норми, що мають формально-обов'язковий характер для адресата, і охороняється державою. Інструкція до електробритви такого характеру не має.

2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає до них (інструкцій і т.ін.), але установлює відповідальність за порушення їх змісту. Вони носять бланкетний або відсильний характер. Так, відхилення від заборон по техніка безпеки, промислової санітарії й інших правил охорони праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Не можна протиставляти юридико-технічні норми нормам соціальним, тому що усі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відношення тільки між особистостями, групами, суспільством і державою (але не відношення між особистістю і річчю або явищем природи) і в цьому змісті вони соціальні. “Їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальних норм із технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і управлінській сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а потім - і якості юридичних норм” [10, 287].


2. Види соціальних норм та їх характеристика


Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.

Види соціальних норм виділяються за різними критеріями, на приклад, за сферами дії:

  • економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто зв'язані з взаємодією форм власності, із виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

  • політичні: регулюють відношення між класами, націями, народностями; зв'язані з їхньою участю в боротьбі за державну владу й у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

  • релігійні: регулюють відношення в сфері релігії і між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

  • екологічні: регулюють відношення в сфері охорони навколишнього середовища й ін.

Основними видами соціальних норм за регулятивними особливостями є:

  • моральні норми;

  • звичаєві норми;

  • правові норми;

  • корпоративні норми (див. мал. 1).

Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.

Мораль – це система норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поводження людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою суспільної думки.





Види соціальних норм

















моральні








корпоративні














звичаєві




правові











Мал. 1. Види соціальних норм (за регулятивними особливостями)


Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя - економіку, політику, право й інші. За допомогою моралі погоджується поводження особистості з інтересами суспільства, долаються протиріччя між ними, регулюється міжособистісне спілкування. З найдавніших часів відоме «золоте правило» моралі: «(не) чини стосовно інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони чинили стосовно тебе».

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів. Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспільства. Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

Можна виділити спільні риси моральних та правових норм:

1) вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують єдину мету - встановлення і підтримка порядку в суспільстві;

3) мають єдине функціональне призначення - впливати на поводження людей, регулювати їхні відношення, формувати масштаби (еталони, стандарти) поводження;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поводження загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень - справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, що лежить у підставі норм моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Але і тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії.

Звичаєві норми - правила поводження, що склалися унаслідок фактичного їхнього застосування протягом тривалого часу (це основна форма регулювання відношень у додержавному суспільстві).

Звичаєві норми мають наступні ознаки:

  • етнічний характер;

  • колективістський характер;

  • моральна обумовленість;

  • зв'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

  • підкреслена публічність і ін . [10, 291].

Дотримання звичаєвих норм забезпечувалося мірами суспільного впливу на порушника (смертна кара, вигнання з роду, позбавлення вогню і води й ін.) або схваленням мір, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кровна помста).

У державі звичаєві норми були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для рішення суперечки (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:

  • виражати тривалу правову практику;

  • відбивати однакову практику - як дії, так і бездіяльності;

  • утілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю в законодавчі акти рабовласницьких і феодальних держав, що склали найдавніший шар права - звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної чинності норма-звичай:

  • не повинна суперечити закону;

  • повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

  • не може підміняти закон.

Після санкціонування державою звичаєвої норми (правовий звичай), її дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали звичаєві норми, що після надання їм письмової форми набули більш стійкого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі установив: якщо син ударить батька, йому потрібно відрубати руку. Якщо раніше були сумніви у відношенні даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важко зрозумілим, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відрубування руки сина було визнано пізніше надто суворим покаранням.

Звичаєве право - система правових норм, що засновується на звичаєвих нормах, які діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються її примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх щаблях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в товаристві протиріччя викликали потребу у фіксації сформованих відношень у формі різних нормативних установлень (Російська правда, Алеманська правда, Саличеська правда та інші). Перші писані закони, засновані на нормах-звичаях, повинні були робити враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості в справедливості.

Згодом звичаї минулого (кровна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують грати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються», де звичайне право грає головну роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкових відношень (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), однак у жодній з них правові звичаї не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Нової Гвінеї діють як норми звичайного, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив зробили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичайного) права, що проявилося у всіх сферах їхнього життя” [10, 292-293].

Отже, звичаєві норми і засноване на них звичайне право є головними нормативними регуляторами поводження в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить етичним, релігійним і іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їхній сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, стають нормами поведінки. Звичаєві норми розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов громадського життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у випадку їхнього порушення, проти правопорушників застосовуються міри суспільного впливу.

Норми-традиції є близькими до звичаєвих норм. Це сформовані способи поведінки людей, передані з покоління в покоління, що стали правовими нормами. Традиції - більш широке за змістом утворення, чим звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів - дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поводження (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження й ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, називаються ритуалами. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів і інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування мір дисциплінарної відповідальності.

Корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються в корпорації (підприємстві, установі, організації) для врегулювання стосунків між людьми. Вони спрямовані на спрямовані на досягнення цілей її функціонування і вираження в її статутах, положеннях, рішеннях.

До корпоративних норм належать:

  • норми, що містяться в документах некомерційних, недержавних корпорацій - суспільних об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, заснованих на членстві);

  • норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств - повних, командитних, акціонерних товариств - відкритих, закритих і т.ін.).

Соціальна норма - це правило (зразок) поводження, що виражається у відношенні однієї людини до іншої, а корпоративна норма - правило поводження, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються об'єм, характер, межа можливого і дозволеного в їхньому поводженні. У комерційних корпораціях - це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофірмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відношення між співробітниками корпорації і кредиторами, працівниками корпорації і клієнтами, адресуються їхнім членам (засновникам, акціонерам, робочим, службовцям і т.ін.). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми суспільних некомерційних об'єднань, між ними є розходження. Норми комерційних організацій породжують права й обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають.


3. Норми права як особливий різновид соціальних норм


Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.

Норма права – “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” [10, 297-298].

У зв‘язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов‘язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :

  • відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

  • вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);

  • має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:

  • є мірою свободи і справедливості;

  • є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;

  • має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами – нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [див.: 10, 289-290]:

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що:

  1. Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.

  2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

  3. Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв‘язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим” [10, 293].

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

  • регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

  • мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

  • мають загальний неперсоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

  • викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф.Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

  • у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

  • у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

  • у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;

  • від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

  • норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

  • корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

  • корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом.

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.



В И С Н О В К И


  1. Соціальні норми – це правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний, та приписувальний характер. Соціальні норми утворюють єдину систему.

  2. Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування пріоритетності, кожний вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної.

  3. Норми права посідають особливе місце в системі соціальних норм, бо вони є “елементарною часткою” права. Ним притаманні як риси права в цілому, так і власні специфічні ознаки. До останніх, зокрема, належать наступні:

  • норми права носять регулятивний характер;

  • вони містять загально обов‘язкове правило поведінки;

  • вони є правилом поводження загального характеру;

  • норма права – формально-визначене правило поведінки, що має характер надання та зобов‘язування;

  • вона є правилом поведінки, прийнятим у суворо встановленому порядку;

  • як правило поведінки норма права забезпечується усіма заходами державного впливу, аж до примусу.

  1. В процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по-різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.

  2. В процесі правотворчості норми права взаємодіють з нормами моралі, до того ж норми моралі вчиняють вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна спостерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх шаблях розвитку суспільства. Корпоративні носять правовий характер та також знаходяться у щільному зв‘язку із нормами права.






Л І Т Е Р А Т У Р А



  1. Конституція України. – К., 1996.

  2. Алексеев С.С. Теория права. – М. ,1995.

  3. Загальна теорія держави та права / За ред. В.В. Копейчикова. – К., 1997.

  4. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. – М., 1998.

  5. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. – М, 1986.

  6. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. – М., 1986.

  7. Нормы советского права. – Саратов , 1987.

  8. Пеньков Е.М. Социальные нормы. – М., 1990.

  9. Плахов В.Д. Социальные нормы. – М., 1985.

  10. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х., 2000.




Случайные файлы

Файл
55451.rtf
59699.rtf
58425.rtf
24826.rtf
118024.rtf