Архітектура ХІХ-ХХ століть (143938)

Посмотреть архив целиком














АРХІТЕКТУРА ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ



XIX століття для багатьох видів мистецтва став воістину золотим. Багатий видатними добутками живопису і музики, прози і поезії, він, однак, не зміг створити власного архітектурного стилю. Зодчество в багатьох країнах світу в цей час переживало дійсну кризу. Містобудівники лише поспішно повторювали колишні стилі, упадаючи те в псевдоготику, то в неоромантизм. Вони те «відроджували» Відродження, то наслідували бароко і рококо. Архітектура поступово стала арсеналом, яким дуже безсоромно користалися, не звертаючи уваги на історичні умови, при яких ті чи інші напрямки з'явилися. Проектувальникам здавалося, що для будівництва банківських будинків найбільш придатними будуть доричні й іонічні колони, що прикрашали раніш палаци й особняки багатих вельмож. Отже, вважали архітектори, і в сучасних умовах ці елементи будуть символізувати солідність і кредитоспроможність, без яких в епоху капіталізму не прожити. Дійшло до того, що і житлові будинок громадян стали виряджатися в одяги ренесансних вілл тосканської, римської і венеціанської знаті. Однак і серед проектувальників XIX сторіччя можна було знайти великих архітекторів, роботи яких по сміливості перевершували масові шаблонові забудови. До них можна віднести Земпера і Виолле ле Дюка.

Перед архітектурою XIX століття раптом устали такі складні задачі, що рішення деяких перейшло в XX сторіччя. По-перше, потрібно було будувати якнайбільше житла в містах і селах, адже з 1800 року відбувся різкий приріст населення. Скажемо, протягом 130 років населення тільки Сполучених Штатів Америки зросло з 5 до 123, Англії — з 9 до 45, Німеччини — з 24 до 66 мільйонів чоловік. У тих же країнах збільшилася частка міських жителів. По-друге, якщо раніш архітектори обмежувалися будівництвом церков, замків, ратуш і житлових будинків громадян, то тепер з'явилася необхідність в об'єктах, про які зодчі попередніх століть і не відали. Урбанізація вимагала зведення фабрик, заводів і адміністративних будинків, транспортних магістралей, аеропортів і вокзалів, шкіл і бібліотек, лікарень, виставочних залів і спортивних споруджень.

Здавалося б, поява нових будівельних матеріалів і конструкцій повинні були створити могутні стимули для пошуку мови нових форм. Але прагматизм нерідко брав верх, потому-то в житловому будівництві, що стало центральною проблемою архітектури XIX століття, заправляли справою спекулянти земельних ділянок і підприємці, а не зодчі. От і з'явилися у великих містах безрадісні дохідні будинки, де тулилися позбавлені природи, сонця і повітря нові пролетарі. Лише наприкінці сторіччя в Англії почався рух за місто-сад, коли Ебенецер Говард проголосив ідею розселення робітників та службовців у невеликих озеленених містечках.

Замість природних матеріалів — дерева і каменю — у світ будівельної індустрії наполегливо входили сталь і залізобетон, алюміній і скло. Робота з цими матеріалами зажадала не тільки архітектурних знань, але й інженерно-технічної підготовки. Мистецтво і техніка перестали суперечити один одному, і цей тандем прийшов з кінця XIX століття в століття XX.

Не можна сказати, що залізо як матеріал був абсолютно новим для будівельників. Його навчилися робити (нехай навіть і в невеликих кількостях) і застосовувати вже п'ять тисяч років тому, про що свідчать знахідки в Месопотамії і Єгипті. Природно, у ті часи виробництво заліза було настільки дорогим, що і не виникало питання про його використання в конструкціях будинків. Лише з початком виплавки чавуна, пудлінгового і ковкого заліза нові матеріали з XVIII століття знаходять усе більш і більш широке застосування при конструюванні мостів, деяких деталей будинків, наприклад зводів дахів, різних арок і т.п. У XIX столітті метал заміняє внутрішні несущі стіни, формоутворюють і зовнішні стіни. У 1851 році Джозеф П аксон зводить у Лондоні вперше в історії архітектурної практики Кристал-палас(мал. 158).

Сучасники були вражені — замість непроникних кам'яних стін внутрішній простір Кристала-паласу оточує ажурна конструкція зі скла і металу, крізь яку видніється небо з пливучими по ньому хмарами.

Нові будівельні матеріали помітно зжали терміни будівництва будинків. Скажемо, якби стіни такого по розмірах спорудження, як Кристал-палас, зводили з каменю, то на це пішли б роки, а може, і десятиліття. Лондонський же виставочний зал площею близько 72 000 м2 був побудований менше ніж за три з половиною місяця. Так що прав виявився Теофиль Готьє, коли писав у 1850 році: «Як тільки ми звернемося до нових матеріалів, якими постачає нас сучасна індустрія, виникне нова сучасна архітектура. Застосування заліза уможливить і викликає до життя безліч нових форм, подібних тим, які ми бачимо в будинках вокзалів, висячих мостах і в склепінних покриттях зимових садів».

І дійсно, новий матеріал змусив архітекторів змінювати свої естетичні представлення. Якщо для кам'яних будинків типове стовщення стін донизу, то для споруджень зі сталі можна створити несущі конструкції, перетини яких донизу не збільшуються, а, навпаки, зменшуються. Наприкінці XIX століття вищим досягненням архітектурної думки можна вважати зухвалий проект павільйону машинобудування з прольотом у 115 метрів на Всесвітній виставці 1889 року в Парижеві. Інженер Контамен і архітектор Фердинанд Дютер застосували конструкції у виді трьохшарнірних арок із шарнірами в замку і п'ятах арок.

Пам'ятником інженерної архітектури XIX сторіччя стала побудована Гюставом Ейфелем у тім же 1889 року вежа, що у значній мірі донині визначає міський вигляд Парижа.

Якщо технологія заліза розвивалася в результаті експлуатації мінеральних надр землі, то на технологію бетону (гідравлічного цементу) уплинув розвиток морського транспорту. Одним з перших споруджень, де використовувався «бетон», що складається з глини, піску, здрібненої залізної окалини і негашеного вапна, був маяк. У 1774 році Джон Смітон зробив з цієї суміші фундамент. Однак місце лідера в розробці нової технології поступово зайняла Франція. Періодом найбільш інтенсивного розвитку залізобетону в інших країнах Європи й в Америці можна вважати 1870—1890-і роки.

Еклектизм

До середини XIX століття в багатьох європейських країнах оформився і став панувати еклектизм. Як і в минулі сторіччя, у містах зберігалася фасадна забудова. І дуже часто монументальні будинки перевантажувалися несмачною ліпниною, без почуття естетичної виразності самої конструкції спорудження прикрашалися статуями. Пишність фасадів прямо-таки била в очі своєю розкішшю, що найчастіше не мала ніякого органічного зв'язку з навколишнім середовищем. Зневажливе відношення проектувальників до об'ємно-пластичного рішення будинків стало типовим для цього часу.

В французькій архітектурі XIX сторіччя еклектизм починає панувати в 60—80-і роки. Риси його можна побачити в пишному палаці Лоншан у Марселеві (1862—1869 роки, архітектор Г.-Ж. Эсперандье) і, особливо, у церкві Сакре Кер у Парижеві (почата в 1874 році; архітектор П. Абади). Проектувальник при оформленні храму несмачно змішав романський і візантійський стилі, наслідуючи Середньовіччю. Не зовсім було продумане місце установки церкви: неї розташували на високому Монмартрском пагорбі, що стало спотворювати характерний силует міста.

Панування еклектики зберігається у французькій архітектурі аж до початку XX століття. Риси її відрізняють будинок універсального магазина «Бон Маші» у Парижеві, побудованого в 1876 році інженером Гюставом Эйфелем і архітектором Буало. На фасаді магазина — безглузде накопичення вульгарної декоративної ліпнини, пілястр, арок і колон.

Еклектичністю відрізняється і будинок шоколадної фабрики в Нуазель-сюр-Марн, побудованої в 1871 році Жулем Сонье і прикрашеної навіщо-те в стилі рококо. До речі, у ці роки безглузде прикрашення індустріальних будинків здобувало усе більш гострий характер. Будівля Пти Пале в Парижеві (1900 рік) архітектора Шарля Жиро теж не обійшлося без еклектизму.

Приклади несмачного наслідування готиці. Відродженню, мавританському зодчеству й іншим архітектурним стилям минулого можна знайти й в інших країнах Європи. Еклектичністю відрізняються арена для бою биків (архітектор Эмилио Аюсо) у Мадриді, Королівський павільйон (1815—1821 роки) з цибулинними куполами, подковообразными арками і китайськими мотивами в інтер'єрах у Брайтоні. Палац правосуддя (1866—1883 роки, архітектор Ж. Пуларт) у Брюсселеві — грандиознейшее по розмірах спорудження Європи, у якому намішані всілякі архітектурні форми (мал. 159).

В Італії в Римі був побудований Палац юстиції зодчим Гульельмо Кальдерини, де можна побачити рустику, ордери класичного ренесансу й елементи романського стилю. В Австрії з'явився ансамбль помпезних будинків на Рингштрассе у Відні: оперний театр, побудований Зик-кардом фон Зиккардсбургом і Эдвардом ван дер Нюллем у 1861— 1869 роках у стилі французького ренесансу, і ратуша (архітектор Фрідріх Шмидт) з рисами нідерландської готики.

Неокласицизм

В архітектурі кінця XIX — початку XX століття з'явилося безумовне прагнення перебороти еклектизм і знайти нові форми, хоча зрозуміло, що, як писав австрійський архітектор Отто Вагнер у 1895 році, «кожен новий стиль поступово народжується з попередніх, коли нові конструкції, нові будівельні матеріали і нові задачі, що коштують перед людством, вимагають зміни застарілих форм». Таким виходом з несмаку еклектизму і спробою переосмислити стилі минулого можна назвати неокласицизм.


Случайные файлы

Файл
16185.rtf
f-chem.doc
91386.rtf
130511.rtf
29641-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.