Архітектура Західноєвропейського класицизму (143934)

Посмотреть архив целиком














АРХІТЕКТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО КЛАСИЦИЗМУ



Наприкінці XVII століття у Франції в період правління Людовика XIV у сфері мистецтва зародився новий стиль — класицизм, що в перекладі з латинського означає «зразковий». Незабаром під впливом ідей Освіти він поширився по території майже всієї Західної Європи і панував до першої третини XIX століття. Найбільше поширення класицизм одержав у Франції, Англії, Німеччині і Росії, де охопив буквально всі сфери мистецтва, але самий яскравий слід залишив в архітектурі.

В основі цього стилю лежали ідеї повернення до античної спадщини як до ідеального зразка і норми існування людини.

Таке звертання до мистецтва минулого було зв'язано з тим, що в європейських країнах починаючи з XVII століття йшов бурхливий розвиток і становлення капіталістичних відносин. А як відомо, життя держави завжди знаходить висвітлення в мистецтві і навіть впливає на його напрямки.

У мистецтві виникла необхідність у такому напрямку, що сприяло б відображенню нових віянь століття. Їм і став класицизм. Тепер архітектура повинна була передавати не парадну урочистість і пишність, а величчя і значність: викликати в людей асоціації з величчю правителів древніх греків і римлян.

Класична форма, що дійшла з глибини століть, що завжди вважала яся зробленої, не визнавала динаміки, суперечливості і багатозначності; вона була позбавлена всякого натяку на боротьбу. Останній фак1 особливо влаштовував монархів Європи. У підсумку класицизм виявився настільки привабливим для існуючих політичних режимів, що був прийнятий як офіційний стиль в архітектурі в абсолютистській монархії Людовика XIV і в імперії Катерини II. Віко ре практично всі короновані і титуловані особи Європи став будувати свої палаци в новому стилі. Великий успіх класицизм мав в Британській імперії.

Класицизм кінця XVII століття, що одержала назва «стиль Людовика XIV», розвивався по двох напрямках. Виниклий новий стиль склав різкий контраст із попереднім пишним і вигадливої бароко. На противагу йому для класицизму була характерна чітка геометрія форм, логічність і регулярність планування, сполучення гладкої стіни з ордером, портиками, колонадами, статуями, рельєфами і стриманим декором. Усім своїм зовнішнім виглядом архітектурні конструкції повинні були символізувати величчя і показність, холодна і зарозуміла перевага, відмова від проблем повсякденного життя.

Для досягнення цієї мети французькі архітектори використовували спеціальні прийоми компонування і планування античності, застосування яких привело до того, що будинок усім своїм видом виражало ясність і організованість, чіткість і порядок. Зразком для наслідування декоративного оздоблення внутрішніх приміщень стало знову ж стримане і величне мистецтво древніх греків і римлян.

З античної спадщини архітектори XVII століття перейняли не тільки характерні для нього форми, окремі деталі, але і строгу упорядкованість в усьому, підпорядкування окремих частин єдиному цілому й один одному, неухильне дотримання співвідношень сили ваги й опори, що сприймає неї. Така конструкція наочно показувала взаємодію навантаження й опори як двох основних елементів, їхні зв'язки і співвідношення частин.

Невід'ємною рисою всіх архітектурних композицій епохи класицизму стала симетрія, тому що вважалося, що саме вона найкраще передає владу строгої дисципліни. Стіни приміщень, витримані в строгій кольоровій гамі, розчленовували на симетричні площини за допомогою пілястрів. У такий спосіб симетрія й упорядкованість поступово перемінили рух і мінливість форм попереднього стилю. Замість плавних ліній, вигадливих завитків і раковин на стінах з'явилася стримана класична орнаментація у виді гірлянд, медальйонів, розеток, що розташовуються у визначеному чергуванні.

Як основні елементи в архітектурних композиціях використовували класичні форми і деталі, у яких співвідношення складових частин були строго визначені. Зовні вони доповнювали підкреслену правильність і строгість усього будинку. Найчастіше зодчі використовували ордерну композицію, тому що колонади, як ніщо інше, передавали ідею величі й упорядкованості (ордер у перекладі означає «порядок»). Важливими елементами були портики, дрібні пілястри, карнизи.

Для класицизму було властиво інше, чим для попереднього стилю, відношення до матеріалу. Нове покоління архітекторів намагалося підкреслити його природну красу і структуру: дерево стали рідше золотити і фарбувати, природна краса тільки відтінялась (наприклад, накладками з бронзи і кераміки). Аналогічно підкреслювалися властивості металу, фаянсу і порцеляни. Це особливо упадало в око, коли створювалися величезні комплекси, характерні для епохи класицизму. Колірне рішення інтер'єрів ставало більш світлим і оформлялося в основному в пастельних тонах.

У зазначену епоху продовжували свій розвиток центральні положення і теорії містобудування попередніх століть, а також виникали зовсім нові, засновані на останніх досягненнях точних наук і зодчества. Їхня реалізація відбувалася наприкінці XVIII — першій половині XIX століття, у період бурхливого росту міст у Європі. Природно, що класицизм, розквіт якого довівся саме на цей період, наклав відбиток на зовнішній вигляд більшості нових будівель. До наших днів збереглися цілі квартали з характерними для цього стилю рисами.

На початку XIX століття у Франції, під час правління Наполеона I, класицизм перейшов у завершальну стадію — ампір (що в перекладі означає «імперія»). Для нього були характерні монументальність, особлива лаконічність, підкреслений контраст гладкості стіни і приставлених до неї колон, багатство ліпного, литого і різьбленого декоров, що символізують могутність і військову силу держави.

Ще в XVIII столітті в класицизмі установилися свої правила і канони, за виконанням яких строго стежила Паризька художня академія, що називалася Школою образотворчих мистецтв (вона ж і сприяла його широкому поширенню не тільки у Франції, але й в інших країнах).

До середини XIX століття в умовах швидкого розвитку буржуазних. відносин, промислової революції і капіталізму ампір, що став! офіційним стилем, поступився місцем еклектиці.

Франція

Класицизм зародився у Франції в XVII столітті. Його становлення відбувалося під сильним впливом місцевих і середньовічних традицій містобудування і попереднього бароко. Класицизм, що царював у плин століття, виник і оформився як цілком самостійний, а не нашаровується на попередні стиль.

Вершиною французької архітектури розглянутого періоду сталі світські спорудження: чудові палаци, грандіозні регулярні палацово-паркові і міські ансамблі. Саме французькі зодчі першими почали спробу створити універсальну структуру «палац-парк-місто», зробивши згодом парк невід'ємною частиною міського ансамблю. Основу планування міста як і раніше складала виникла ще в античності трипроменева система вулиць, що виходять з однієї крапки. У Парижеві такою крапкою став парк Тюілри, а центральний промінь збігся з Єлисейськими полями. Подальша забудова новими будинками відбувалася з урахуванням цього планування. У результаті вікового грандіозного містобудування виник зовсім новий Париж.

Становлення класицизму у Франції відбувалося в три етапи. Для першого етапу (перша третина XVII століття) була характерна вертикальна спрямованість архітектурних форм нагору (під впливом середньовічних традицій), великі віконні прорізи, що групуються чи попарно пучками напівколони і пілястри, що заповнюють простінки, і т.д. Яскравим зразком архітектури цього періоду може служити Люксембурзький палац(1615-1621 роки)зодчого Соломона де Брасу(1562-1626 роки), побудований для Марії Медичі. Флорентійка по походженню, королева виявила бажання, щоб майбутній палац нагадував їй палаццо Питти, вибудований архітектором Брунеллескі в стилі ренесансу. Незабаром палац з великим парадним двором, утвореним за допомогою виступаючих з боків фасаду флігелів, став зразком для наслідування при будівництві нових споруджень.

У Люксембурзькому палаці вже помітні риси, що згодом стануть характерними для французької класичної архітектури. Так, наприклад, у будинку виділені кутові і веж-образні прорізи в головному триповерховому корпусі палацу, внутрішній простір кутових веж поділено на однакові по площі житлові приміщення, масивність стін підкреслена горизонтальною рустикою й ордерними елементами.

Період містобудування в стилі класицизму відкрив архітектурний ансамбль Королівської площі (площа Вогезов), створений Клодом Шантийоном. Цей ансамбль служила яскравим зразком нової організації міського простору, основою якого стала абсолютно прямокутна і замкнута площа. По її периметрі були вибудовані схожі один на одного будинку, що розмикаються на вулицю тільки з одного кута. Дві інші вулиці з'єднувалися з площею за допомогою аркад. Незабаром площі такого типу стали з'являтися й в інших містах світу. Самими цікавими з них вважаються площі Святого Марка у Венеції і Майор у Мадриді.

Творцем першого французького універсального «палацу-парку-міста» був Жак Лемерсье (.1585-1654 роки), що побудував ансамбль Ришелье в 1627 році (до наших днів не зберігся).

Планування ансамблю засноване на принципі перетинання двох головних осей під прямим кутом. Одна з них збігалася з головною вулицею й алеєю, що з'єднують місто з площею, розташованої перед палацом; друга була головною віссю палацу і парку. Будинок палацу Ришелье було поділено на головний корпус і флігелі. Останні, у свою чергу, утворювали перед фасадом палацу великий і замкнутий двір з парадним в'їздом. Головний будинок оточував глибокий рів з водою, як у середньовічних замках. Внутрішнє планування й оздоблення кімнат сильно нагадували інтер'єри Люксембурзького палацу. Парк був розбитий по строго регулярній системі пересічних під прямим чи кутом розбіжних з одного центра алей.


Случайные файлы

Файл
ref-18260.doc
159140.rtf
160316.rtf
56028.rtf
160939.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.