Еволюція методології фахової соціальної роботи (143123)

Посмотреть архив целиком







Реферат на тему


Еволюція методології фахової соціальної роботи



ПЛАН


  1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.

  2. Гуманістичні моделі.

  3. Подальше теоретичне осмислення методів.

  4. Використана література.



1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.


Протягом 20—30-х років XX ст. у СІЛА й у Велико­британії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і пси­хіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875—1961), авс­трійським психіатром Альфредом Адлером (1870— 1937), німецько-американським психологом і психопа­тологом Карен Хорні (1885—1952), ця модель і нині пе­ребуває в арсеналі соціальних працівників.

Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи — це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермініз­мом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації.

Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті ро­ки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive — пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour — поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумов­лено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує по­ведінку»). А біхевіористська модель спирається на роз­гляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, під­силювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.

У цей час відбувалося творення теорії кризового втручання, якою активно послуговуються і в сучасній практиці. Вона враховує випадки, коли до соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психо­логічної кризи, що вимагає оперативних дій і перебран-ня фахівцем на себе відповідальності за розв'язання проблем клієнта.


2. Гуманістичні моделі.


У 60—70-ті роки XX ст. особливого поширення набула гуманістична модель, що розвивалася на проти­вагу психоаналізу і біхевіоризму. Якщо психоаналіз ключовим вважав підсвідомі та ірраціональні чинники поведінки людини, біхевіоризм акцентував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядав лю­дину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є активним творцем свого життя. Основні положен­ня гуманістичної психології розвивались на основі нчення американських психологів Абрахама Маслоу (1908—1970) і Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987). Зокрема, на основі розробленої К.-Р. Роджерсом «клієнт-центрованої моделі» (недирективної дії) ґрунтуються загальні принципи соціальної роботи.

У 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поши­рення соціологічно орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієн­тують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Отже, системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, все­редині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різнома­нітними соціальними інститутами — державою, систе­мою освіти і виховання, економічними та іншими орга­нізаціями.

Утвердження екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі зумовлене особливою увагою, що спостерігалася в 60-ті роки XX ст., до проблем екології людини (соціальної екології), зосередженої на вивченні закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища, його збереження і охорони. В організації соціальної роботи екологічна модель пропонує особливу увагу звертати у роботі з клієнтом на рівень співвідно­шення особистості з навколишнім середовищем (фізич­ним і соціальним). Зміст діяльності спеціалістів у межах цієї моделі полягає в тому, щоб за допомогою активних методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особис-тісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, і у впливі на зміну умов соціального і фізичного оточення, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Протягом 70-х років XX ст. заявила про себе зосере­джена на завданні модель, яка орієнтує практичних працівників на осмислення майбутньої роботи з клієн­том. Така робота передбачає вивчення проблеми, узгодження її мети і часових меж, безпосереднє виконання завдання. Ця модель пропонує чітку послідовність діаг­ностики проблеми клієнта та роботи з нею.

У наступні роки намітився розвиток соціально-ра­дикальних підходів, які орієнтуються на політичні та економічні проблеми клієнтів. їх прихильники переко­нані, що розв'язання соціальних проблем можливе у ширшому контексті, ніж робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалісти, особливо учасники феміністського руху, які виступають за рів­ноправ'я між жінками і чоловіками, зосереджують ува­гу на нових соціальних проблемах, розв'язання яких перебуває за межами державних програм (бездомність, сімейне насилля, гомосексуалізм тощо), на пошуку аль­тернативних систем надання послуг і нових методів практичної роботи, створенні кризових і консультацій­них центрів. Соціально-радикальна модель соціальної роботи кидає виклик психологічним поясненням проб­лем клієнтів і закликає до розгляду балансу влади, ви­користання структурних засобів розв'язання проблем, проведення масових акцій на захист прав клієнтів та ін­ших колективних дій.

Подальший розвиток соціальної роботи пов'язаний з використанням різноманітних технік індивідуальної роботи, поширенням профілактичної роботи та робо­тою в громаді. У науковому середовищі набули по­пулярності ідеї постмодернізму та інтеракціонізму, які визнають існування множинності істин, розвиток «Я» у процесі взаємодії, що актуалізує діяльність клієнта.

Багато науковців вважає, що психодинамічна мо­дель соціальної роботи, зародившись у 20-ті роки XX ст. одночасно зі становленням соціальної роботи як фаху, домінувала в ній понад 40 років і дотепер залишається однією з наріжних теоретичних концепцій. Однак ре­альна практика завжди балансувала між психологічни­ми особливостями клієнтів і соціальними детермінанта­ми їх проблем, тобто структурними чинниками склад­них життєвих ситуацій. Наприклад, запропонована у 20-ті роки М. Річмонд діагностична робота з випадком, що спершу спиралася на психосоціальні, а згодом — на психоаналітичні концепції, співіснувала з парадигмою соціальної роботи, яка виходила із групових соціальних інтересів (рух поселенців та «війна з бідністю»). На цій підставі американські дослідники не визнають лінійно­го розвитку (як послідовності етапів) методології і соціальної роботи, а ведуть мову про дві її школи (напрями), кожна з яких виробила власні методики, вимоги до на-ничок соціальних працівників і форм їхньої підготовки. І Гредставники однієї з них спираються на індивідуалі­зований підхід, використовуючи переважно психоло­гічні методи роботи, іншої — на структурний, намагаю­чись змінити соціальне становище клієнтів завдяки впливу на їх оточення та умови, орієнтуються на роботу в громаді, використовуючи переважно знання із соціо­логії та менеджменту.

Балансування між орієнтацією на індивідуальне і структурне особливо помітне у розвитку соціальної робо­ти протягом останніх десятиліть у Німеччині (ФРН). За твердженнями німецьких учених, наприкінці 60-х — на початку 70-х років XX ст. концепції держави загально­го добробуту і соціальної роботи як суспільного інститу­ту суттєво зміцнилися під впливом кейнсіанства (вчен­ня, яке обстоює активний вплив держави на розвиток со­ціально-економічних процесів) і фордизму (концепція організації масово-потокового виробництва, забезпечен­ня інтенсивності праці і через це досягнення соціального добробуту тих, хто працює). Узявши на озброєння нео-марксистські і критичні теорії Франкфуртської школи, які наполягали на переосмисленні раціональності побу­дови сучасного суспільства, критичному ставленні до цієї «масової культури» і «масового суспільства», соці­альна робота була спрямована на вивчення власної ролі в капіталістичному суспільстві. Традиційну ідеологію со­ціальної роботи, зосереджену на відносинах допомоги між соціальними працівниками і клієнтами, замінила ідеологія, заснована на аналізі структурних передумов і причин соціальних проблем. Завдяки цьому розвинувся соціетальний (суспільний) підхід до соціальної роботи, який став основою «критичної» соціальної роботи, зо­рієнтованої на компенсаційну функцію, забезпечення відтворення робочої сили. Інтеграцію індивіда в сус­пільство його прихильники витлумачували як інтегра­цію у процес виробництва. Це вважалося сенсом соці­альної роботи, старань соціальних працівників. На їх погляд, допомога пов'язана із здійсненням соціального контролю, а конкретний клієнт є жертвою соціетальних відносин і політичних структур. Тому насамперед необ­хідні зміни домінуючих у капіталістичному суспільстві відносин.


Случайные файлы

Файл
125964.rtf
101160.rtf
73080.rtf
151968.rtf
98980.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.